Путин учит Запад верховенству Права

Автор: Виктор Верный, политолог, «Фундация Аналитической Мысли»

24.07.07 10:13

53386

Кінець минулого тижня. Новий виток у протистоянні Москви і Заходу, саме Заходу, а не Великої Британії. 18.07.2007 р. всі без виключення світові ЗМІ зосереджують увагу: «З авіабази ВПС Британії були підняті по тривозі винищувачі «Tornado» сил швидкого реагування для перехоплення російських стратегічних бомбардувальників «Ту-95», які безпосередньо наблизилися до повітряного простору країни». Військові бомбардувальники РФ постійно патрулюють узбережжя Норвегії, і, як правило, не залітають так, щоб опинитися поряд із Шотландією. Немає жодних доказів, що даний інцидент пов’язаний із загостренням відносин Росії і Великої Британії, як розвитку ситуації довкола справи Литвиненка-Лугового, однак усі саме так це сприймають. Главком ВПС Росії генерал-полковник Олександр Зелін заявляє: «Наші літаки виконували планові польоти у нейтральних водах. Такі польоти виконувались і виконуватимуться за планом підготовки екіпажів дальньої авіації». Днем пізніше винищувачі ВПС Великобританії й Норвегії вже чотири рази піднімалися в повітря назустріч російським стратегічним бомбардувальникам, що виконували польоти над нейтральними водами в акваторії Північного Льодовитого й Атлантичного океанів у берегів Англії, Норвегії, Данії, Ісландії. Польоти виконували два стратегічних бомбардувальники «Ту-95МС» і два ракетоносці «Ту-160» і два літаки-заправники «Мул-78», які ранком у п'ятницю злетіли з аеродрому під Воркутою. Вказаним подіям передували вимоги Лондона до Москви і відмова останньої щодо екстрадиції Андрія Лугового, якого британці звинувачують у вбивстві Олександра Литвиненка, і заява глави МЗС Великобританії про висилку у відповідь на це чотирьох російських дипломатів. Як і відзначали експерти, висилка російських дипломатів, що носила виключно ритуальний характер, набула дзеркальної відповіді Кремля – було заявлено про намір вислати чотирьох дипломатів її Королівської Величності. Окрім того, офіційна Москва припинила видачу віз урядовим чиновникам Великобританії до з’ясування обставин відносно зміни порядку видачі британських віз російським офіційним особам. МЗС Росії також заявило, що співпраця між британськими і російськими структурами в області боротьби з тероризмом віднині стала неможливою. «Чи дійсно відкрив Кремль «сезон полювання» на громаду російських дисидентів у Лондоні?», - ставить питання Independent, адже «так вважають Борис Березовський і колишній чеченський польовий командир Ахмед Закаєв. І, здається, керівники британських служб безпеки поділяють їх побоювання». Сам пан Березовський, який ще донедавна, апелюючи до слів загиблого Литвиненка, звинувачував російського президента у вбивстві перебіжчика, сьогодні інкримінує Володимиру Путіну замах на себе. І у нього нібито є офіційне підтвердження цьому – заарештованого російського громадянина депортовано з Британії у зв’язку з підозрою у замаху на вбивство Бориса Березовського. Березовський настільки «нерозсудливі дії» свого візаві, першої особи Росії, пояснює дуже просто: «Я один із найважливіших свідків у справі про вбивство Литвиненка. Вони хочуть мене дістати, тому що я зібрав групу, що являє собою справжню опозицію, … і маю достатньо спроможностей для підтримки цієї опозиції». Daily Telegraph прямо говорить, що «британська столиця стала головною базою супротивників Володимира Путіна за межами Росії. В центрі цієї розрізненої групи знаходиться Борис Березовський». А Times закликає до єдності і твердості у протистоянні з Росією, покладаючи особливі надії на «нове і краще керівництво» Франції і Німеччини. Велика Британія ставить під сумнів здібності російського правосуддя слідувати букві закону? Ні! Можна висловити лише одну реалістичну причину зацікавленості офіційного Лондону у роздмухуванні ситуації із «шпигунськими розбірками» - тиск США і відповідні зобов’язання, взяті на себе новим прем’єр-міністром Великобританії Гордоном Брауном перед адміністрацією Джорджа Буша-молодшого. Відтак шпигунська історія, у центрі якої опинилися колишні і теперішні співробітники секретних служб Росії, Британії і, вірогідно, не тільки цих держав, набула масштабу «великої політики», кримінальна справа – політичного забарвлення. Сполучені Штати закликали Москву екстрадувати Лугового. Держсекретар США Кондоліза Райс наголосила: «Росія повинна виконати запит на екстрадицію і у повному обсязі співпрацювати». ЄС також закликав Кремль до негайної і конструктивної співпраці з Лондоном. Спочатку всім акторам цього дійства було зрозуміло, що віддавати Андрія Лугового Росія не буде, і не тільки через те, що згідно Конституції РФ це не можливо, а виходячи, що Кремль не сприйматиме ультиматумів. Однак, попри презумпцію невинуватості, Лугового вже приговорили, його назвали вбивцею, хоча версій трагедії (?), вбивства (?) дуже багато. Навіть особа самого фігуранта, хоча і доволі не однозначна, але мало що важить, окрім одного, дуже прикметного, - він, Андрій Луговий, є колишнім співробітником КДБ, ФСБ. Його призначили отруювачем іншого співробітника спецслужб, подвійного агента і поплічника опального російського олігарха Бориса Березовського в країні, яка є уособленням історичних традицій права, адже дуже привабливою є схема: (1) Луговий, колишній співробітник російських спецслужб, так би мовити, колега російського президента – визнається терористом; (2) Володимир Путін, Кремль, відмовившись від видачі терориста, автоматично стає на бік терориста, тобто виступає захисником тероризму; (3) Росія є уособленням тероризму. Вірогідно, що все інше – лише метушня довкола трагедії: як звинувачення Лугового у вербуванні його, загиблого і Бориса Березовського британською розвідкою, так і відповідь йому іншого перебіжчика Олега Гордієвського, в якій останній відверто висміює ці одкровення Андрія Лугового. До речі, про шпигунські скандали… Олег Гордієвський у 80-х роках досліджував найсекретніші документи про діяльність КДБ у Великобританії та інших західних країнах. До моменту своєї втечі до Англії Гордієвський був полковником КДБ і займав посаду легального резидента КДБ у Лондоні. За його особистими свідченнями, він з 1974 року співпрацював з англійською розвідкою у якості агента британських спецслужб в КДБ. Нещодавно нагороджений з нагоди дня народження Королеви Об’єднаного королівства за заслуги перед Великою Британією орденом Святого Михаїла і Святого Георгія (такої ж нагороди Ян Флемінг удостоїв свого Джеймса Бонда). Однак, залишимо за рамками статті як шпигунські пристрасті, так і особу Бориса Березовського, його особливі стосунки з небіжчиком і звинувачуваним (як те, що під час перебування Березовського на посаді глави Ради Нацбезу Росії, так і після, - вони один з одним співпрацювали по всій Росії, зокрема у Чечні, і по всьому світові). Безумовно, вбивцю Олександра Литвиненка треба знайти і судити. Ясно, що британці стурбовані, коли, на їх думку, росіяни зводять рахунки поміж собою у Лондоні, що спосіб вбивства (отруєння радіоактивним ізотопом) піддав загрозі здоров’я інших, сторонніх людей. Однак більш ніж неприйнятним є те, що звучить з вуст новопризначеного Міністра закордонних справ Великобританії Девіда Мілібенда: «Якщо Росія бажає бути добропорядною європейською країною, їй слід діяти у відповідності з домовленостями про екстрадицію, що діє на території ЄС». В той час, коли він добре розуміє, що РФ не є ні членом ЄС, ні кандидатом на вступ до Європейського Союзу, а її конституція прямо забороняє видачу російських громадян іншим державам. Здавалось би, на поверхні розробка комбінації, мета якої лежить у площині нагнітання загальної напруги довкола Росії напередодні виборів. Однак, якщо замислитися, то стає зрозумілим, що подібний вплив на Кремль навряд чи можна визнати дієвим. Отже, питання в іншому. Спланований запуск механізму дестабілізації відносин ЄС і Росії, який передбачає зупинку зростаючого впливу Росії на країни Європейського Союзу і організацію тиску на Росію через ЄС, - лише перший етап у вишуканій стратегічній грі на випередження, що розпочали США. Завинив, безумовно, Президент Російської Федерації Володимир Путін, проте лише в тому, що своїми активними діями прискорив події – змусив англо-американський тандем виявити себе передчасно, доки останній ще не поставив світову громадськість і всі зацікавлені сторони перед фактом, як таким що вже відбувся, як-то: вирішення за американським сценарієм «питання Косово», «дострокові вибори НАТО» в Україні, на кшталт тих подій, які вже мали місце щодо розміщення систем американських систем ПРО у Східній Європі. Отже, віднині порядок денний російсько-американських відносин пов’язаний не тільки з «ядерними питаннями». Мюнхенська промова Володимира Путіна знаходить підкріплення і набуває розвитку. Заокеанська рибалка в США у штаті Мен у резиденції сім’ї Бушів … Джордж Буш-старший як володар ранчо особисто зустрічав російського президента в аеропорту Портсмута, а сам президент США Буш-молодший гостя очікував в Кеннебанкпорті. Зустріч «без краваток» не змінює позицію Володимира Путіна, він підписує указ про призупинку Договору про звичайні збройні сили у Європі (ДЗЗСЄ). Усі напружені, адже відлік 150-ти днів, які необхідні для того, аби повідомити про повний вихід із Договору, пішов. «Можливо, це і є початок тих «симетричних» і «асиметричних відповідей», котрими Москва вже багато років погрожує у відповідь на ляпаси Заходу. Починаючи від розширення НАТО на Схід, розміщення у кордонів Росії військових баз блоку, виходу США з Договору по ПРО, намагань утягнути у тенета своєї ПРО Європу і, закінчуючи дрібними уколами старої цереушної структури «Freedom House» з приводу свободи слова і прав людини», - визначає Росбалт. Згодом з’ясовується, що розмова про ДЗЗСЄ ще не закінчена. Про це говорять голова комітету із закордонних справ сенату США Ричард Лугар і міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров. І це ще раз підтверджує, що Путін добре розуміє, що проти нього, проти Росії здійснюється політика, від якої публічному загалу для обговорення залишаються лише крихти. «Війна між Росією і США можлива вже у найближчі 10-15 років», - робить гучне припущення віце-президент російської Колегії військових експертів генерал-майор Олександр Владіміров. За його словами, мета Сполучених Штатів «очевидна вже зараз. Це знищення найпотужнішого геополітичного супротивника, котрий за тридцять хвилин може стерти США». У дискусії, коли і чому США почнуть війну проти Росії і чи почнуть взагалі, в якій окрім генерала Владімірова приймали участь російські експерти: колишній заступник начальника Генштабу генерал-полковник Леонід Івашов (котрий нині являється президентом Академії геополітичних проблем), Олександр Шаравін (директор Інституту політичного і військового аналізу), генерал-полковник Віктор Єсін (перший віце-президент Російської академії безпеки, оборони і правопорядку), лише останній вважає війну чимось невірогідним, і то лише з причин можливих наслідків – «всесвітнього апокаліпсису». На думку російських експертів, зокрема генерала Івашова: «Сполучені Штати готують і ситуацію, і військовий потенціал до війни з Росією… це реалізація Штатами вікової мрії про світове володарювання». Усі говорять про намагання США встановити свій, повний контроль над Євразією, про зазіхання на природні ресурси, нафту і газ Росії. Генерал Івашов не виключає появи бажання і вимог у США про передачу нафтогазового комплексу Росії під транснаціональний контроль, а ядерних сил – під міжнародний чи натовський нагляд. Підсумком. На шляху США в утвердженні однополярного світу постала Росія. Зростаюче усвідомлення національних інтересів у світі і, в першу чергу, в таких країнах, як Росія і Китай (попри можливості контролювати ці процеси, скажімо як у тій же Франції з приходом Ніколя Саркозі, готовим виявляти завжди і всюди «демократичну солідарність» із США), викликає крайнє занепокоєння у Білому Домі. Здавалось би, як не крути, отруйна для Росії ця «отруйна історія» з Литвиненком. Хто б її не планував, нагадив він Росії добряче. Однак не завжди отрута – це смерть (від організму і дози залежить), а подекуди – це саме те, що рятує життя. Як у цьому випадку, за Росію хвилюватися нічого. Володимир Путін вчитиме Захід верховенству Права. Україна. От у нас сьогодні на фоні відстоювання національно-демократичних ідей відбувається відверте шельмування – активне, спрямоване антиукраїнськими силами, протиставлення слов’янської єдності ефемерним західним цінностям. Захід вже не раз давав зрозуміти, що не бачить Україну у якості рівноправного члена «цивілізованої спільноти» західних націй, проте руками своїх адептів активно прищеплює антиросійську риторику, вибудовує економічну залежність, руйнує ментальність русича і знищує Єдину православну церкву. Нині навіть «політика багатовекторності» Леоніда Кучми здається кроком уперед перед наявною дійсністю. Має місце реальна загроза бути утягненими не тільки у «холодне», а й у «гаряче» протистояння основних політичних гравців. І, скажімо так, сьогодні вельми багато зацікавлених, аби перенести напругу пасіонарних розламів, явних і прихованих протистоянь у центр Європи.