Попранная Конституция, или Как Ющенко все свои слова и обещания забыл

Автор: Валентин Лысенко, политолог

03.07.07 11:14

24810

Попранная Конституция, или Как Ющенко все свои слова и обещания забыл

Переможна ейфорія минула швидко, однак не без наслідків. Довкола метушилися любі і не зовсім друзі, штовханина яких у боротьбі за посади все більше загрожувала перерости у бійку. Це бентежило. Хоча радикалізм і лякав, за бажання, їх можна було повиганяти, поміняти чи заслати подалі від себе, на відміну від неспроможності що-небудь протиставити очікуваному «обрізанню» повноважень. Час спливав. Кожні прожиті година, день нагадували, що слід діяти рішуче, до того ж новообрана Верховна Рада, чи не щотижня підкидала ту чи інші законні підстави для розпуску. Проте вічна проблема – особиста нерішучість і невміння відстоювати навіть свої інтереси стали на заваді можливості по-справжньому скуштувати влади і забезпечити собі довге царювання. Рішення прийшло, можна сказати, саме собою, коли після довгих пошуків око зачепилося за амбіційного мукачівського тезку. Усе склалося: ідея знайшла свого утілювача. Ідея. Подейкують, вона народилася саме у той момент, коли останній подих ейфорії полишив стіни Банкової. У будинку на вулиці Архітектора Городецького у головах вправних правників виник план повернення усього того і навіть більшого, що мав за своє президентське життя Леонід Кучма. Визріла і сформувалася ідея проведення референдуму з «підвищення якості» Конституції, референдуму прямої дії, який не вимагав би свого підтвердження рішеннями такої собі Верховної Ради України. Відтак, наповнення Секретаріату командою «вправних правників» стало питанням часу. Удосконалення Конституції саме по собі без стрижневої ідеї – лише задум, нічим не підкріплений, нехай і багатообіцяючий. За стереотипом, не довго шукаючи, на озброєння береться провідна ідея Майдану: «Бандитам – тюрми!». Байдуже, що вона була, є і залишатиметься лише гаслом. Трансформована, вона ще може не раз прислужитися спритним політиканам, проте сьогодні вона звучить на кшталт: «політична корупція», «ревізія волевиявлення громадян» тощо. Зрозуміло, що очікувати від вправників «помаранчевого табору» чогось іншого, окрім звинувачень своїх політичних опонентів у тому, що самі запроторили, даремно. Відтак такий підхід стає методологічним у подальших діях секретаріатської команди, яка, поставивши на потік указотворчу діяльність, бере на себе координацію всієї роботи з розхитування підвалин державних інституцій, державної влади загалом. Мабуть, з цього моменту все, що лунає з вуст Президента, чильників Секретаріату слід розуміти з точністю до навпаки. Секретаріат твердить, що Президент України чітко визначив корінь проблеми і цитує Віктора Ющенка: «Втручання в Основний Закон країни в 2004 році завело країну в глухий кут і створило життєву загрозу української демократії. Це один з найбільших ударів по державності в новітній українській історії». «Підстав для такого висновку достатньо», - стверджує Ігор Пукшин. Виходить, це неправда і приводу для такого умовиводу, якщо хоч трохи напрягти мозки, немає. Ясно одне, коли керуються виключно «духом» Конституції і кожен на свій лад, а букви у ній не помічають, то у державі буде безлад. Не можна обійти увагою, що протягом своєї політичної кар’єри Віктор Ющенко дотримувався зовсім інших, протилежних сьогоднішнім, поглядів. Так, у червні 2004-го року, він говорить, що «в наших з СПУ підходах до політичної реформи ключова відмінність міститься не у змісті, а в часі втілення цих змін», домагаючись розвести реформу і вибори у часі, а у вересні, критикуючи Леоніда Кучму, розвиває свою думку: «Нам дійсно потрібна політична реформа, аби створити чітку структуру влади. Сьогодні Україна є імперією однієї-єдиної людини, клановою моделлю, яку громадськості неможливо контролювати». У грудні цього ж року Віктор Ющенко стверджує: «Я даю слово, що голосував за політреформу, але не знаю, чому в роздруківці показано, що я не голосував». Пізніше, у квітні 2005-го року він дає слово: «Перегляду політреформи, референдуму чи там чого я ініціювати не буду». Окрім проведення референдуму прямої дії з прийняття нової Конституції, дотепні правники з Секретаріату запропонували Ющенку для оприлюднення низку інших «своїх» творчих задумок – скорочення чисельності народних обранців у Верховній Раді, скасування депутатської недоторканності, запровадження двопалатного парламенту, - які значаться у переліку добре знайомих ініціатив Леоніда Кучми, проголошених тим у 2000-му році. У лютому 2003-го року «відповідальний в своїй послідовності» Віктор Ющенко заявляв: «Ми проти референдумів, зокрема референдумів прямої дії, коли, звертаючись до народу, хтось збирається вносити прямі зміни до Конституції». А у червні того ж року називає ініціативи Кучми, що це не інакше, як «пародія на демократію», і однозначно висловлюється: «Пропозиції Кучми щодо створення двопалатного парламенту і спроба внести зміни до Конституції через референдум можуть відкинути Україну в демократичному розвитку». Нині Віктор Ющенко, Президент, забув сказане чи взагалі відхрещується від своїх слів. Не можна не погодитися з Юлією Володимирівною, коли вона, ніби жартуючи, говорить про серйозні речі, «що сучасному політикові значно легше написати конституцію про державний суверенітет, ніж декларацію про власні доходи… Просто, як у прислів’ї дерево посадити, дім збудувати, конституцію написати… Сьогодні, в кого не ткни пальцем в українському політикумі, неодмінно попадеш в автора нового Основного закону». Проте, коли вона твердить, що «DURA – сама Конституція», миритися з таким неможливо, особливо тоді, коли безвідповідальність і особисті амбіції призводять до зневаги Конституції і законів. Так, існують проблеми у розмежуванні повноважень і відповідальності законодавчої і виконавчої гілок влади, виникають поточні питання значущі і ні, які потребують вирішення. Однак суспільству нав’язується вибір, зворотній обраному демократичному напрямку. У своїй жадобі здобуття необмежених президентських повноважень, замість народу вирішує купка людей, діючих у своїх виключно приватних справах, які жодним чином не збігаються з інтересами людей, нації, держави. Сьогорічний День Конституції, як ніколи з часів новітньої історії України, визначається зухвалим попиранням Основного Закону. Цікаво, що, як і у випадку з славнозвісним Указом Першим про «розпущення» Верховної Ради, заявам Президента передують анонси подій. У першому випадку стається «несанкціонований» виток інформації з Секретаріату. У нашому випадку про наміри Віктора Ющенка повідомляє заступник глави Секретаріату Президента Ігор Пукшин. Усе це скидається на намагання Віктора Балоги застрахуватися від небезпеки того, що Президент може зректися своїх посягань і дасть заднього. Тоді зазіхання самого Балоги не знайдуть відповідного квазіконституційного наповнення. З одного боку, це, безумовно, слідування технології у подієво-часовому вимірі, тобто плану, з іншого – свідчення відсутності новітніх ідей, шаблонності і стереотипності мислення оточення Ющенка. В останньому жодної вини Віктора Андрійовича немає, адже це результат існуючого загальносоціального замовлення у суспільстві на виконавців і не більше. Тому, не є диковинним, коли у цьому «грузнуть» майже без винятку всі політичні сили: у відповідь на «президентську конституцію» свої варіанти нагору видає БЮТ, а вустами Віктора Януковича свої думки з цього приводу викладає на сторінках «Дзеркала тижня» Партія Регіонів. Не вдаючись до правового аналізу анонсованих проектів Конституції, важливо утямити, що підґрунтям ревізії Основного Закону є цілковито конкретна ідея, далека від засад демократії і тим паче розвитку парламентаризму, як уособлення влади народу. Може і потребує, і це, скоріш за все, так, країна нової редакції Конституції, адже Конституція – це «живий організм», що «зростатиме» разом з переходом держави на новий, вищий, етап розвитку. Однак, втягнення лідерів провідних політичних сил у ревізію нинідіючої Конституції не на часі і шкодить країні, є виявом слабкості політиків, їх обмеженості і залежності від обставин, неспроможності не тільки протистояти, а й розгледіти виклики сьогодення.