Национальная безопасность за американские средства

Автор: Виктор Верный, политолог, «Фундация Аналитической Мысли»

25.06.07 18:19

11346

Национальная безопасность за американские средства

«Аль-Каїда» відсилає 300 смертників до США і Європи». З такими заголовками нещодавно вийшли світові ЗМІ, коментуючи церемоніал випуску 9 липня в Афганістані бойовиків терористичної мережі «Аль-Каїда» та ісламського радикального руху «Талібан». На «випускний бал» в одному з таборів підготовки терористів-смертників був запрошений пакистанський журналіст. Він і вів відеозйомку. На одному з фрагментів видно, як брат убитого у травні цього року в Афганістані мули польовий командир Мансур Дадулла особисто поздоровляє із закінченням кожного з випускників терористичної школи (зокрема і хлопчика дванадцяти років): «Всі ці американці, канадійці, британці і німці прийшли сюди, в Афганістан, зі своїх далеких міст. Чому нам не відправитися за ними…». 18 червня 2007 року на прес-конференції за підсумками засідання Ради глав МЗС країн-учасниць ГУАМ (абревіатура перших літер з назв країн-учасниць: Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова) генеральний секретар Організації Гела Бежуашвілі повідомив: «Ми домовилися про можливість того, що ГУАМ могла б у найближчому майбутньому приймати участь у миротворчих операціях не тільки у військовій, а й в правоохоронній сфері». Він затвердив, що вже прийняте відповідне рішення щодо виконання цих домовленостей. Президент Литви Валдас Адамкус висловив упевненість: «Наш успіх повинен розчарувати тих, хто все ще хоче бачити нас слабкими». «Ваш вибір створювати демократію і цивільне суспільство має вирішальне значення на пострадянському просторі, ваша інтеграція до Європи утілює надію в Мінську, Москві і інших державах, суспільства яких на сьогоднішній день не мають таку можливість на свободу», - відзначив Адамкус. Він також додав, що сторони обговорили питання економічної співпраці, «підвищення «добробуту населення за допомогою наших партнерів – США і Японії». Отже, так на так: національна безпека - американські кошти. Декларація намірів не була залишена поза увагою США. Держсекретар Кандоліза Райс висловила подяку, зрозуміло, спочатку Уряду України, котрий в період головування в ГУАМ домігся певних успіхів. Вона також виразила надію, що в період головування Азербайджану ці успіхи отримають своє продовження. Російські ЗМІ відреагували на події в Азербайджані на кшталт: «На Бакинський саміт було запрошено рекордну кількість керівників держав, які формально не мають до ГУАМ ані найменшого відношення. Крім завсідника всіх антиросійських форумів Качиньського, це президенти Румунії — Траян Бесеську, Литви — Валдас Адамкус, віце-президент Болгарії Ангел Марін, представники Латвії, Естонії, Казахстану, Туреччини, Єврокомісії, інших держав і міжнародних організацій. Приїхав навіть заступник міністра закордонних справ Японії Мітодзі Ябунаку. Характерно, що більшість запрошених представляють країни, що є найвірнішими послідовниками політики Вашингтона. Це природно — адже США із самого початку стояли у витоків ГУАМу, мріючи перетворити його на засіб витискування Росії з пострадянського простору». Довідка. Союз ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан і Молдова) був створений в жовтні 1997 року в Страсбурзі. 24 квітня 1999 року у Вашингтоні, під час ювілейного саміту НАТО, до ГУАМ приєднується Узбекистан, тимчасово трансформувавши ГУАМ у ГУУАМ. Тоді ж заявляється про максимальну співпрацю з НАТО. Другим народженням ГУАМ слід вважати Кишиневський саміт Глав країн-учасниць ГУАМ у квітні 2005 року. Відновлення ГУАМ пов’язують з перемогою «кольорових революцій» у Грузії і в Україні і вимогами США від лідерів цих країн розширити простір «експорту демократій». Тоді ж Віктор Ющенко пропонує створити спільні військові сили країн-учасниць ГУАМ. 2 травня 2005 року Узбекистан повідомляє про свій вихід зі складу організації. 22-23 травня 2006 року в Києві відбувається саміт Глав країн-учасниць ГУАМ, де приймається рішення про перейменування організації з регіональної на міжнародну, а також нову назву «Організація за демократію і економічний розвиток - ГУАМ». Блок охоплює країни, частково розділені територією Російської Федерації. Вони мають досить багато загального в історії перехідного періоду; у цьому блоці (мабуть, невипадково) знаходяться три країни із «замороженими конфліктами» періоду розпаду СРСР. Відповідні питання щодо розв’язання проблеми із «замороженими конфліктами» щоразу на порядку денному. Віхою у роботі ГУАМ визначають ініціацію Віктором Ющенком і Міхаїлом Саакашвілі створення «Співдружності демократичного вибору (СДВ), що була озвучена 12 серпня 2005 року під час візиту лідера «помаранчевої революції» до Грузії. 2 грудня 2005 року в Києві оголошують створення організації СДВ країн Балтійсько-Черноморсько-Каспійського регіону. Концепція створення «Балто-Черноморської дуги» покладена в основ, як ГУАМ, так і СДВ, представляє собою частку геополітичного проекту США по створенню «санітарного кордону» довкола Росії з подальшим відтисненням її з євразійського простору. Зв'язність економік країн ГУАМ досить обмежена, якщо міряти її традиційно за допомогою зовнішньоторговельних потоків. У цих країн багато схожого у долі у минулому, але економічне майбутнє Азербайджану різко відрізняється від перспектив решти країн. Подібність багатьох рис економіки цих країн у передуючі 15 років ще не робить ГУАМ самостійним економічним угрупуванням. Не можна не відзначити схожість економічних шляхів розвитку Азербайджану і Казахстану. Обидві країни володіють значними природними ресурсами, не маючи достатньо накопичених внутрішніх інвестиційних ресурсів. Обидві країни зробили ставку на радикальні економічні реформи і широке залучення іноземних інвестицій в нафтогазовий комплекс, здійснюваних на умовах Угоди про розділ продукції. Вслід за Казахстаном нафтові прибутки виводять Азербайджан на нові можливості розвитку. На старті поштовх до такого розвитку дали іноземні інвестиції в нафтову галузь. Тепер використання нових доходів буде серйозною проблемою внутрішньої політики. Реальні проблеми розвитку країни - бідність, соціальна нерівність, недостатній розвиток інших (не-нафтових) галузей економіки, що видно при порівнянні з російським Татарстаном. При переході на нову "нафтову" модель енергетичний сектор починає грати вирішальну роль в транзиціонному періоді, він вже дозволив добитися вражаючого економічного зростання і вирішити проблеми макроекономічної стабілізації в останні п'ять років. Зараз же основна роль нафтогазового комплексу полягає в забезпеченні розвитку решти секторів економіки, а основною метою додаткових доходів має стати виведення країни в русло стійкого розвитку в довгостроковому періоді. Перспективи сталого розвитку Азербайджану багато в чому визначатимуться характером використання нафтових доходів і стабільністю в регіоні. Після п'ятнадцяти років перехідного періоду більшість країн СНД знаходяться на початку періоду глибокої трансформації економіки. У цьому контексті члени ГУАМ є групою країн з величезними проблемами, що виникли на початку формування нових держав, і що пройшли важкі кризи навіть за суворими мірками 1990-х років. Пройшло п'ятнадцять років - тепер всі, напевно, згодні, що настав час зосередитися на виході з транзиціонної кризи в стійкіший стан суспільства і модернізацію економіки. (Матеріали прес-конференції авторів книги «ГУАМ - п'ятнадцять років опісля. Зрушення в економіці Азербайджану, Грузії, Молдавії і України, 1991 – 2006» президента фонду «Інститут енергетики і фінансів» Л. Грігорьєва і старшого експерта фонду М. Саліхова, 2 квітня 2007 року). Президент України Віктор Ющенко високо оцінив роль ГУАМ. «У цілому ГУАМ покликаний бути оплотом стабільності і розвитку в регіоні. Це покладає на нас велику відповідальність і зобов'язує продовжувати активну, орієнтовану на практичні результати діяльність», - зазначив він. Віктор Ющенко виразив переконаність, що «організація відбулася» і стала помітним чинником міжнародної співпраці. Що ж криється за такою упевненістю українського Президента? Президент України констатував, що ГУАМ вже має «цілий ряд практичних результатів». Зокрема, за його словами, активно працює Віртуальний центр і Міжнародна інформаційно-аналітична система по боротьбі з тероризмом, організованою злочинністю, торгівлею людьми. А також «є значне просування в реалізації проекту сприяння торгівлі і транспортуванню, багато кроків зроблено на шляху до створення зони вільної торгівлі, почалася робота по розробці сумісних проектів в економічній і транспортній сферах», - резюмував глава української держави. Що ж, «успішні» десять років позаду: «є значне просування», «багато кроків на шляху до створення», «почалася робота». Що до того, коли по дорозі загублена одна «У» (з виходом Узбекистану відбулася трансформація ГУУАМ на ГУАМ), адже новим надбанням політичного блоку, а не задекларованого соціально-економічного, що спрямовано перетворюється на військовий придаток НАТО, може стати хтось на кшталт Польщі. Адже за відсутності на саміту Президента Молдови, котрий, скоріш за все, вирішив не дратувати російського президента Володимира Путіна напередодні візиту до нього, його місце на підсумковій фотосесії з легкістю зайняв Лех Качинський. Коли опоненти чи, так би мовити, соратники вказують на послідовну непослідовність Віктора Андрійовича, то такі звинувачення можна віднести до будь-яких його починань, однак лише не до взятих на себе обов’язків привести Україну до НАТО. Звертаємо Вашу увагу, що ще на початку 2006 року Міністр оборони України Анатолій Гриценко проголошує, що принципове рішення щодо вступу України в Північноатлантичний альянс може бути прийняте на саміті НАТО-Україна в 2008 році. А ще через два роки, до 2010 року, Україна може стати повноправним членом НАТО. Саме тоді всі без винятку експерти дійшли висновку, що питання вступу України до НАТО напряму пов’язано з результатами виборів до Верховної Ради України. Сьогодні для Віктора Ющенка не стоїть питання: чи достроковим виборам буть. Візьмемо лише першу половину червня цього року. 12 червня 2007 р. Прес-служба глави держави цитує слова Ющенка з інтерв’ю канадській газеті «The Globe and Mail» про те, що він всерйоз сприймає недавню погрозу Президента Росії Володимира Путіна націлити на Європу ракети, у разі якщо США будуть наполягати на розміщенні елементів протиракетної оборони (ПРО) у Польщі й Чехії, і що подібні висловлювання тільки підсилили бажання України якомога швидше вступити в НАТО. «Думаю, російський президент не жартує», – передає прес-служба слова Ющенка. На думку Президента України, така войовничість з боку найбільшого сусіда України продемонструвала, що Україні потрібно скоріше прикритися під «захисною парасолькою» НАТО. 13 червня 2007 р. - прес-конференції Президента України «Політика нового реалізму». Віктор Ющенко висловлюється однозначно: «Україна чітко висловилася відносно своєї стратегії, безпекової і оборонної політики. Наша стратегія заключається в тому, що кінцевою метою України в цьому питанні, як записано в Законі «Про основи Національної безпекової політики», є вступ України до інституції колективного членства безпекової політики до Північноатлантичного оборонного блоку. І в цьому контексті, я переконаний, Україна отримує колективну модель відповіді по найефективнішому забезпеченні оборонної моделі національних інтересів України. Переконаний, що цей пріоритет відноситься до стратегічних пріоритетів. Юридично він визначений… Те, що стосується конкретного інциденту відносно розміщення засобів ПРО, ми виходимо з того, що, перш за все, це інтереси конкретних країн. І нам як державі потрібно дати кожній країні висловитися в зв'язку з цією обставиною. Друга позиція – це відповідність даних проектів в колективній системі оборони. І третє. Після проведення відповідних консультацій і дебатів, як я вже багато разів говорив, буде зорганізоване тематичне засідання Ради Національної безпеки і оборони України, на якому ми приймемо рішення по суті цього питання». Проте широка громадськість ні про Організацію Північно-Атлантичного Договору, ні про мету співробітництва та інтеграції України з Альянсом, на думку прихильників інтеграції в НАТО, або слабо обізнана, або взагалі нічого не знає. Міністр оборони України Анатолій Гриценко на засіданні Україна-НАТО в Брюсселі доповідає: «Не дуже багато міністрів (в уряді України) говорять про це (необхідність членства України в НАТО), проте ваш міністр про це говорить». Проте все ж він переконує, що уряд країни проводить інформаційну кампанію серед населення на підтримку вступу України до НАТО. Радник Президента України Олег Рибачук бере участь у проведенні конкурсу «Кращий телевізійний проект про НАТО та політику євроатлантичної інтеграції України». 11 червня на каналі «1+1» в програмі Юрія Макарова та Анатолія Яреми «Документ» відбулася прем’єра десятисерійного фільму Вадима Кастеллі «НАТО: свій чи чужий?». Вадим Кастеллі напередодні стверджує: «Те, що робиться у цивілізованих, демократичних країнах, - хоч як воно називається: ЄС, ООН, НАТО чи якось інакше, - на мою думку, робиться на благо всіх людей і країн. Україні треба якнайскоріше це зрозуміти й перестати слухати тих людей, які чи то з власних політичних міркувань, чи то через забобонність живуть міфами двадцятирічної давнини. Саме це – головний висновок, який ми зробили в цій подорожі». В полеміці щодо вступу-невступу України до НАТО активну позицію займає в.о. Голови СБУ Валентин Наливайченко, який так само, як і Ющенко, виступає за тісну співпрацю з Організацією Північно-Атлантичного договору.. На сторінках «The Financial Times» він коментує нещодавні антинатовські демонстрації у Криму. Він наполягає, що не було жодної «внутрішньої причини для такого негативного та сильного протесту проти НАТО». У Криму використовувалися «небезпечні» гасла та «неправдива інформація», як, наприклад, ствердження, що в Україні будуть розміщенні військові сили НАТО. 11–13 червня 2007 року в Києві проводиться Перший Міжнародний форум «Євроатлантичне майбутнє України» в якому беруть участь понад 80 політиків, науковців і представників міжнародних інституцій з України, США, Росії, Франції, Великобританії, країн Балтики, Вишеградської групи, а також держав Чорноморського регіону. На думку більшості доповідачів, перспективним для України є саме євроатлантичний вектор розвитку. У стінах Дипломатичної академії вони обговорюють не лише перспективи членства України у НАТО та Євросоюзі, але й питання розвитку української демократії. «Форум став важливою складовою інформаційно-просвітницької кампанії щодо НАТО», - повідомили вітчизняні ЗМІ. Із найбільш докладною і критичною «інформацією для роздумів» до українського політикуму звернувся колишній Посол США в Україні, а нині експерт Інституту стратегічних досліджень Стівен Пайфер: «Навіть у період підготовки політичних сил до дострокових виборів у вересні, було б вельми корисно продовжити практику спілкування Президента і Прем‘єр-міністра України, щоб визначити спільну позицію щодо тих викликів і проблем, які стоять перед державою. Наприклад, забезпечення енергетичної безпеки чи лібералізація економіки, або ж подолання корупції. Керівники України мусять пам‘ятати, що їхнє завдання – це захист не партійних інтересів, а інтересів національної безпеки держави. У Вашингтоні, у більшості європейських столиць Україну бачать змореною тривалою політичною кризою, бачать країну, якій не можна довіряти... І це погано і для України, і для європейської спільноти». Радник Прем’єр-міністра, колишній посол України у США і міністр закордонних справ Костянтин Грищенко вказав, що майбутній курс України залежить від того, чи знайдуть спільну мову політики: «Є багато питань, які лежать у площині співпраці різних політичних сил, визначення правил гри і готовності цих політичних сил жити за цими правилами. Тільки після цього, я переконаний, ми можемо чесно виходити до виборців з тим, щоб отримати їхню згоду через всенародний референдум на те чи інше рішення щодо євроатлантичного майбутнього України. Ми маємо думати про свої національні інтереси, виходячи з реальних обставин. Ще важливо донести до простих громадян усі основні складові базової інформації – що є НАТО». З ним незгодний радник Секретаріату Президента України з питань зовнішньої політики Богдан Соколовський. Він запевнив, що Стратегічний курс України щодо набуття членства в НАТО залишається незмінним, що країна продовжуватиме внутрішні реформи, спрямовані на досягнення цілей, визначених планом дій Україна-НАТО. (В Плані дій Україна-НАТО зазначено, що «повна iнтеграцiя у євроатлантичні структури безпеки є пріоритетом i стратегічною метою зовнішньої політики України» та «Україна i НАТО мають спільне бачення об’єднаної i вільної Європи i спільну рiшучiсть боротися з тероризмом, розповсюдженням зброї масового знищення (ЗМЗ), регіональною нестабiльнiстю та іншими загрозами безпеці».) За його словами, українська еліта сприймає Північно-Атлантичний альянс, перш за все, як спільноту провідних держав, що сповідують спільні цінності, які довели свою здатність гарантувати достойний рівень життя. У своєму виступі на тему «Яку можливу користь матиме Україна від інтеграції в євроатлантичну спільноту? Вимір безпеки» в.о. Глави СБУ Валентин Наливайченко зазначив, що позитивним наслідком вступу до НАТО стане реформування Україною сектору оборони та безпеки відповідно до сучасних світових стандартів. «Вступ до НАТО для України дасть змогу ефективніше протидіяти сучасним викликам міжнародній та національній безпеці», - підкреслив Наливайченко. Нагальна потреба поліпшити загальний клімат безпеки в європейському та євроатлантичному просторах зумовила принципово нову парадигму міжнародного співробітництва спеціальних служб. Показовим у цьому плані є розвиток взаємодії Служби безпеки України зі структурами НАТО. «Ми плануємо розширити масштаби практичної взаємодії у вирішенні конкретних питань, передусім, у сфері боротьби з міжнародним тероризмом», - наголосив В.Наливайченко. Плануємо також в цьому контексті посилити практичну взаємодію з країнами – членами Північноатлантичного Альянсу шляхом використання можливостей Віртуального центру ГУАМ, а також завершення створення в Україні за ініціативи СБУ Міжнародного центру підготовки фахівців у галузі боротьби з тероризмом. «Сподіваюся, - підкреслив керівник Служби безпеки України, - що реалізація зазначених заходів дасть змогу нашій державі у перспективі посісти гідне місце в системі боротьби з міжнародним тероризмом, адаптувати діяльність національних безпекових інституцій до євроатлантичної практики». Посол США в Україні Вільям Тейлор назвав дві умови. По-перше, Україна має бути готова вступити до НАТО. По-друге, вона має цього бажати. «Відповідне рішення щодо членства мають ухвалити українці. Не Європа, не Сполучені Штати або ж Росія», - наголосив посол. В України ще повно роботи: реформи у сфері оборони, безпеки, економіки. Треба поліпшувати інвестиційний клімат. Головне – всюди дотримуватися принципів верховенства права. 18 червня Президент України Віктор Ющенко підписує Указ № 535/2007 про виконання Цільового плану Україна–НАТО на 2007 рік у рамках Плану дій Україна–НАТО. Сьогодні суспільству інтенсивно нав’язують вибір НАТО. Насаджують настільки нахабно, що це лякає навіть безпосередньо зацікавлених осіб з Вашингтону і представників Альянсу, які вдаються до застережень. Такий вибір називають демократичним і визначають як благо. Пригадаймо з вище вказаного: «Те, що робиться у цивілізованих, демократичних країнах, - хоч як воно називається: ЄС, ООН, НАТО (цікавий маніпулятивний рядок із неправомірними аналогіями – авт.) зовсім чи якось інакше, … - робиться на благо всіх людей і країн». НАТО – був і залишається проектом Вашингтону. Створений аби протистояти совєтським танкам у Європі, він так і не зміг попри задекларовану трансформацію позбутися основного свого навантаження. Він ще більше аніж раніше слугує інтересам США по усьому світові, створюючи марево солідарної відповідальності за відсутності здатності приймати консолідовані рішення. Військові операції останніх десятиріч – провальні. Війна не виграна і не програна в Афганістані. Нездатність піти з Іраку і неможливість отримати перемогу. Розчленування Югославії і винищення культурних християнських православних центрів у Косово, історичне відлуння яких ще попереду. НАТО – це не тільки знищення військового потенціалу тієї чи іншої країни, визнаної в якості загрози світовій безпеці, це і бомбардування мостів і тепломереж, лікарень і дитячих садків, і знищення православних храмів і монастирів в Югославії, розграбовані музеї і понівечені мечеті в Іраку, це спалені цілі афганські селища, це розбрат і розшматування країн, це «загадкова» смерть Слободана Милошевича і заснята на камеру страта Саддама Хусейна, це тортури у концентраційних таборах Гуантанамо і Абу Граір і катування у таємних тюрмах у Східній Європі. Секретна в’язниця в Польщі «Старе-Кешкути» - для самих «важних терористів» і лідерів рухів, і тюрма «Міхаїл Когєлнічану» в Румунії – для підозрюваних більш низького рангу, факт визнання яких Президентом США Джорджем Бушем стався лише під тиском світової спільноти. Білий дім визнав факт існування спеціальної секретної програми ЦРУ з захвату, арешту і допиту осіб, що підозрюються у тероризмі, за межами США. Тюрми знаходилися під контролем НАТО, що дозволяло ЦРУ вільно діяти по всій Європі. Таке ж відбувалося і в ефіопських в’язницях. Арештованих літаками НАТО переправляли до Ефіопії із Сомалі і Кенії. Показовим є факт, як зазначає у своєму докладі на адресу Ради Європи швейцарський юрист Дік Марті, що існували відповідні таємні протоколи, що забезпечували європейцям певні поступки з боку США, зокрема у процесі переговорів про використання таємної тюрми в Румунії, США пообіцяли Бухаресту підтримку у надбанні ними повноцінного членства у НАТО. Сьогодні Україну наполегливо втягують у «несвою» війну. Ні німці, ні французи, ні англійці і навіть ті ж американці не хочуть воювати. Потрібне свіже гарматне м’ясо і поле битви з так званим тероризмом, віднесене подалі від берегів Америки і зсунуте на край - до Східної Європи. За словами українського Міністра оборони, питання про створення контингенту остаточно буде затверджено на рівні начальників генштабів країн, а потім міністрами оборони в пропозиціях, які ухвалять глави країн ГУАМ. Рішення про направлення контингенту в конкретну «гарячу точку» буде прийматися на основі відповідного мандату і за погодженням усіх сторін. Наші партнери по ГУАМ уже офіційно визначилися - грузинські військовослужбовці візьмуть участь у миротворчій операції НАТО в Афганістані. Політичне рішення з цього приводу вже схвалене, і в даний час керівництво грузинського Міністерства оборони знаходиться в Брюсселі, де проходять консультації з першими особами Північноатлантичного альянсу. Заступник міністра оборони Грузії Бату Кутелія заявив: «Ми готові відправити туди спеціальний підрозділ, причому, в той сектор, який НАТО визнає потрібним і який важливий для альянсу». Кількість грузинських військовослужбовців, які відправляться до Афганістану, поки не уточнюється. Де НАТО, там громадянська війна. Афганістан, Ірак, сьогодні до них приєднується Палестина і Хамас, що об’явив війну США і Ізраїлю. Зрозуміло, що Україна, як і все ближнє зарубіжжя, - це найпровальнійший проект Кремля, проте сьогоднішня ситуація в Україні – це фактична поразка Заходу. Демократія – це, перш за все, закон і відповідальність. В Україні сьогодні не діє ні Закон, ні стоїть питання про відповідальність тієї ж Влади. Єдиний вихід, який бачить Віктор Ющенко, – це зробити Україну сопричетною до цих злочинів, цих смертей, перетворити Захід у заручника свободи невибору щодо підтримки проголошуємого ним і його командою, так званою демократичною опозицією, «конституційного переформовування України». Генеральний секретар НАТО Яап де Хооп Схеффер під час засідання міністрів оборони країн-членів НАТО 14-15 червня 2007 року в Брюсселі заявив, що вступ України до НАТО залежить, в першу чергу, від бажання українського народу. Проте, коли і хто питав про щось у народу, йому завжди пропонували заздалегідь визначений вибір. І головна дискурсивно вмонтована теза дня сьогоднішнього – це дострокові вибори НАТО. Президент визначився: НАТО – буть!