Дурноватый народ - крепкая демократия

Автор: Виктор Верный, политолог

22.05.07 10:02

25821

«Добрий вечір. У прямому ефірі «Свобода слова» - програма, яка визначає лідерів, або программа, в которой свободу слова ограничивают время и я, Савик Шустер», - так починає свою авторську програму «людина Книги» і гордість «рабинату» Савік Шустер. Загострений розум, наліт інтелігентності і шарм іронізму. Саме так сприймає його більшість аудиторії, напевне, самої рейтингової передачі каналу ICTV. Добре поставлена мова, характерна міміка і вивірені жести. Зворушливе привітання «ламаною українською» і його фірмове наприкінці програми – той жест і кодуюче: «… Армані»… Дивляться не програму, дивляться Савіка. Йому заздрять більшість журналістів і телеведучих, підлещуються політики. Чудеса майстерності і, як правило, повна підконтрольність аудиторії: тих, хто в залі і кому він дозволяє говорити в межах, які визначає виключно він сам, і тих, хто мовчазно натискають кнопки і лише наприкінці передачі одержать можливість висловити свою пожмакану думку. Йому не відмовиш в чесності, адже він відверто заявляється, що саме він обмежує «свободу слова» в програмі. Хизуючись цим, Савік сором’язливо замовчує той визначальний вплив на ментальність телеаудиторії і ті резонуючі збурення, що він спричиняє в інформаційному просторі України. Йому, на відміну від Кашпіровського, не доводиться говорити про «психологічні досліди» - у нього інші засоби і досконаліша техніка, проте, як і у Анатолія Михайловича, у нього в якості піддослідних - ціла країна, правда менша за розміром. Однак за таких обставин і проявитися особистості можна яскравіше... Раніше був інший Савік, пробачте, не сам Савік, він не змінився. Завдання були інші. А, зазвичай, програма починалася: «У прямому ефірі «Свобода слова» – програма, яка визначає лідерів. І веду її я, Савік Шустер». «Одни говорят, что Украина — страна, которая не готова слушать разговоры, страна не теории, а практики. Отчасти это правда. Здесь совсем другое население, другая психология, и это огромный риск. Риск и для акционера, который вложил в программу большие деньги — больше миллиона долларов, и для нашей команды, которая увлеклась и поверила… Почему все говорили, что я агент ЦРУ?.. Я — предприниматель. Привез сюда идею, людей, технику и пытаюсь заработать. Сдаю программы — получаю деньги», - стверджує Савік (МК-Бульвар, 23.01.2006). Так, тут не тільки політика. Гроші присутні, і немалі. Проте… Не випадково він тут. Він не остання людина в ієрархії, його поважають, йому довіряють і на нього покладаються… «Свобода слова» - це вишукано і майстерно, на відміну від «Майдану» із Данилом Яневським, де ведучий навіть не реагує щодо висловлювання про «генетический мусор» (це про парламент!), проте чуттєво обурюється іншим… Хочу звернути Вашу увагу, читаче, на один дуже цікавий момент – протягом багатьох років прийнятним є не поважати владу і звинувачувати в усіх гріхах Верховну Раду. Міф, що в усьому винна Верховна Рада і депутати, що посіли там, укорінений у суспільній свідомості. І ніхто не замислюється, що проблема не тільки і не стільки у законах, а у їх виконанні, у виконавчій владі. Персональна відповідальність чиновника підмінена колективною відповідальністю законодавців. Я не захищаю Верховну Раду. Мені також, як і Вам, не подобається її персональний склад, проте… Сьогодні одні не поважають Верховну Раду, інші – інститут президентства, загалом усі – Владу, а, в остаточному підсумку, - не поважаємо країну й не поважаємо себе… «Свобода слова». Ефір. 18 травня 2007 року. Всі в очікуванні, адже анонсована тема: «Сценарій виходу із кризи: сила права чи право сили?» Савік останнім часом, як правило, починає програму з останньої неординарної події, як ознаки часу. Зрозуміло, що більшість чекала, що не омине відомий ведучий, автор у своїй суспільно-політичній програмі таку знакову подію, як річницю депортації кримсько-татарського народу з Криму. Адже 63 роки тому, 11 травня 1944 року Йосиф Сталін підписав постанову «Про виселення кримських татар із Кримської АРСР в Узбецьку РСР», згідно якій кримські татари звинувачувалися у «пособництві фашистам». Депортація кримських татар почалася рано вранці 18 травня і закінчилася 20 травня. Всього було переселено біля 200 тисяч людей, багато з яких так і не дісталися пункту призначення. Важка тема. Презумпція особистої відповідальності як і презумпція невинуватості виключають дикі уявлення про «винуваті народи», раси і конфесії. Немислимо, аби культурна, інтелектуальна еліта залишалася осторонь таких подій. А Савік ніколи і не боявся складних тем. Завдання інше… І знову гроші… Проте не тільки гроші… Програма починається, і Савік визначає її тональність, проголошуючи: «…Мы начнем не с политики сегодня. Хотя, это я громко сказал. С политики тоже, но не той, не совсем киевской. Мы поговорим о событии, которое произошло в ночь с субботы на воскресенье, когда украинская композиция под названием «Dancing», которую исполняла Верка Сердючка на фестивале «Евровидение» в Хельсинки, заняла второе место. Эта композиция – я не называю это песней, потому что это большее – это шоу с элементами кабаре и трансвестизма. Это очень живое и красивое зрелище, которое вся Европа оценила очень высоко». А надалі він демонструє «вищий пілотаж» - гротеск, політичне шоу у виконані Савіка Шустера. Він глузує, пустує, навіть дозволяє собі переходити межу і відверто, здавалось би, по-журналістські, хуліганить, проте на відміну від безневинного стороннього спостерігача, він добре розуміється на тому, що робить. Він з легкістю маніпулює аудиторією, звеличує одних, принижує інших, нівелюючи і спотворюючи сказане. Ви скажете, і я з Вами погоджусь, що Савік дивовижно висвітлює всю нікчемність наших політиків, а у вільного мікрофону ту безпорадність мас і українства взагалі, що окрім гіркого скепсису не викликає. Провалля в архаїку і новочасне варварство… «Давать каким-то конфликтам развиваться, уходить от них, направлять программу в ту или иную сторону - моя задача» (Центральный Еврейский Ресурс «Sem40», Савик Шустер: «Свобода слова» мне уже снится»). Наразі не дивуйтесь, коли отримаємо, що дикунам і варварам не місце в «Європейському домі», а лише тим, з обмеженого кола, хто є представниками правлячої верхівки і доведе культурно-історичну мутацію, підтвердить свою відданість «атлантистам» і здасть залік з «демократичного виховання». Їм відчинять дверцята на задньому дворі, ввійти у які можна буде лише низько вклонившись – ініціація посвячення через запроданство, зраду країни. Савік у грі. Він не сторонній спостерігач, він експерт, що приймає екзамен на готовність до перетворення цілої країни, її народу на біомасу, перетворення, що вимагає піддатливих, емоційно вразливих і мінливих натур, настрої, переконання і установки яких повністю підпорядковані поводирю. «Было другое. Когда на НТВ закрыли «Свободу слова», я пошел к очень высокопоставленному человеку в Кремле. Извините, не буду его называть... «Хочу понять, - говорю, - почему? Мне было сказано, что «Свобода слова» расшатывает основы государства... Ну и государство, если, выходя в эфир раз в неделю по пятницам, его можно расшатать» («Свой среди чужих. Савик ШУСТЕР: «У тех, кто пришел с Путиным, комплекс неполноценности: они не любят людей выше ростом, красивее и умнее, они до сих пор считают, что я - агент ЦРУ...», «Бульвар Гордона», № 47 (83), 21 ноября 2006). Навряд, скажімо, ті ж Віктор Пінчук чи Рінат Ахметов, Віталій Гайдук чи Валерій Хорошковський розуміють, що кожен з них окремо не тільки не в змозі протистояти загрозі «атлантичної експропріації», а вже впустили її кожний до своєї оселі, хто - до «вітальні», хто – на «жіночу половину». Кожний з вказаних вельми поважних панів так само, як і вся країна, перетворюються на маргіналів. І тільки-но зайде мова про ефективну економічну кооперацію на світовій арені, їх розглядатимуть як представників люмпенізованого соціального і політичного простору. Дволикість Заходу – демократія для себе і демократія на експорт - сьогодні, як ніколи, чітко позначилася в Україні. В реаліях ми прийшли до парадоксальної формули: дурнуватий народ – міцна демократія. Сьогодні під сумнів поставлена легітимація усіх владних інституцій - і Верховної Ради, і інституту президентства, і Конституційного суду із судовою системою в цілому. Потерпають Кабмін і цілі міністерства, вже дісталося ЦВК, РНБО, Прокуратурі, СБУ і МВС. Результати послаблення державних інституцій відбиватимуться роками, а може й десятиліттями. У разі відсутності принципового розв’язання політичного протистояння правовим шляхом за змістом і політичним за формою країна опиниться перед ризиком, коли у будь-яку мить латентний, прихований, конфлікт може проявитися землетрусом, цунамі від якого вщент рознесе державні основи, і країна перестане існувати. Поза сумнівом, особливе місце у системі знецінення державних інституцій належить Секретаріату Президента і СБУ. Керований Секретаріат керує, а СБУ вже давно перестала виконувати покладені на структуру функції – трансформації і кадрові перетрубації вирішили справу. (СБУ замість того, аби звертати увагу на подібні, так звані, натяки на прогалини у системі національної безпеки, сама стає активним гравцем проти України). Тому свідченням - кооперація зусиль Секретаріату Президента і Служби Безпеки України в інформаційно-психологічній війні з дискредитації Конституційного суду і відпрацювання конституційного судді Сюзанни Станік; невдала спроба відволікти суспільну думку від політичної ситуації до подій, що відбуваються довкола залізниці, коли через абсолютну випадковість вдається уникнути загибелі сотень людей; вибух газогону, що вщент розніс тридцять метрів труби, і вигоріло все живе радіусом в один кілометр; і «хіт сезону» - коли такий собі простакуватий Валерій Гелетей, поки що чинний керівник Головної служби Секретаріату Президента з питань діяльності правоохоронних органів, самотужки намагається «запобігти замаху» на лідерку опозиції, а вона так відчайдушно опирається. На часі повна і остаточна дискредитація РНБОУ. Проте, що там про неї, це все ж таки консультативний, дорадчий орган… Питаннями національної безпеки вже давно ніхто не переймається… Політиками суспільству наполегливо нав’язується неприйнятне, чуже, неприродне… Облуда, демагогія, пафос, аби прикрити свою невідповідність і безвідповідальність. Кожному, мабуть, як і мені, усе те, що відбувається у політиці, набридло і остогиділо… Однак, як на мене, не можна стояти осторонь подій, що відбуваються у країні… Саме цього від нас чекають. Одна сторона звинувачує іншу, та, друга, - першу, а третя – обох. На чию сторону пристати?.. На сторону закону!!!