Еще раз об украинском кризисе

Автор: Илона Пэтрык и Александр Гончарук, Академия прямой демократии

19.05.07 10:26

26930

Слово «криза» стало популярним брендом нашої держави. В Україні, якщо не економічна, то енергетична чи політична, але все ж таки криза. А чому б і НІ?! Не така вже й погана ситуація, аналітикам є що аналізувати, у політиків виникає можливість займатись чим завгодно, окрім професійної діяльності, а суспільство, після довгих років перебування в складних ситуаціях, у нього вже сформувався стійкий імунітет. Чому політикум звик перебувати в стані ескалації конфлікту? Як припинити цю ланцюгову реакцію? Сьогоднішня ситуація в Україні в ідеалі мала б виглядати саме так: існує три самостійних гілки влади, кожна з яких адекватно контролює іншу, фактично, ідеально працює система «стримувань і противаг», на помилки одних представників влади вказують інші, та шляхом спільного консенсусу вони приходять до раціонально обґрунтованого рішення. Правова система держави тільки сприяє та підтримує такий процес, тобто теоретично всі умови для цього створенні. Та й «польовий експеримент» не підводить, а доводить все те що логічно розписано на папері. Виконавчу гілку очолює одна політична сила (на даний момент партія Регіонів), діяльність законодавчої - активно контролює «конструктивна опозиція», що правда закон про неї і досі не прийнятий, Президент намагається виступати гарантом суверенітету і дистанціюватись від всіх політичних сил. У Франції до прикладу таку ситуацію називають терміном «cohabitacion» - співіснування двох протилежних ідеологічних сил на владному Олімпі. Там така ситуація склалась в 1997 році, доречі, після проведення ініційованих Президентом дострокових парламентських виборів. Жак Ширак – Президент держави, вирішив зміцнити позицію своєї партії (Об’єднання на підтримку республіки, правоцентристського спрямування). Оскільки, Франція є президентсько – парламентською республікою, то відповідно до Основного закону держави Президент має право розпуску Національної асамблеї, при цьому обов’язкові консультації з головами обох палат парламенту та прем’єр – міністром. Спроба дострокового розпуску парламенту та перевиборів виявилася невдалою і як результат – Жак Ширак призначає прем’єра з опозиції (лівоцентристських сил). Більшість в парламенті отримують соціалісти, а Президент - голіст. Ситуація практично ідентична з тією, що склалась в на даний момент в Україні. Соціологічні опитування в більшості випадках надають інформацію, що в результаті дострокових виборів до Верховної Ради розклад політичних сил фактично не зміниться. І цілком реальним в перспективі залишається, такий факт як те, що прем’єром буде представник однієї політичної сили, а Президентом – іншої. Все здається чудово мало б спрацювати, якщо брати за аналогію ситуацію у Франції. Проте не були б ми Україною, якби у нас взагалі існувало в політиці поняття «співіснування», «співпраця», чи «консенсус». Нам зручніше жити в умовах постійної політичної кризи. Для подолання цих складних ситуації ми часто звертаємось до практики інших європейських держав. Так і з парламентськими виборами. Право розпуску законодавчого органу існує в світовій практиці як частина механізму «стримувань та противаг» між гілками державної влади. Офіційно ця процедура як правило чітко прописана в Конституції або законах країни. І від того яка форма правління існує в державі право розпуску, може належати: Президенту країни, прем’єр – міністру, або самому ж таки парламенту. Практика дострокових виборів до законодавчого органу існує в багатьох країнах Європи (при чому як в державах, що входять до ЄС, так і в країнах, що утворились на пострадянському просторі): Франція, Великобританія, Австрія, Німеччина, Хорватія, Сербія і Чорногорія, Данія, Португалія, Словаччина, Греція, Нідерланди, Молдова, Росія тощо. Обставини за яких відбувається розпуск та дострокові вибори в парламент є надзвичайно різноманітними, хоча, в даному процесі можна простежити певні закономірності: в країнах Європи така процедура, як правило є наслідком внутрішньої парламентської кризи (ініціаторами розпуску парламентів виступають як правило представники урядових коаліцій або їх лідери). Проте, в будь – якому випадку, розпуску парламенту та дострокові вибори є засобом для подолання, або попередження політичної кризи. В Україні ситуація дещо інша. Перевибори виконають роль арбітра у гострій боротьбі між Главою держави та теперішньою парламентською коаліцією. Яким буде рішення «судді» сказати важко, можливо перевибори і допоможуть вирішити складну ситуацію, а можливо й – ні. Залишається незаперечним тільки той факт, що подолавши цю кризу ми перейдемо до наступної. І це явище, що не пояснюється законами логіки, просто менталітет у нас такий: працюємо плідно тільки в кризових ситуаціях, тоді і закони приймаємо «пакетами», і у відставку відправляємо всіх кого потрібно, та, навіть Суд ефективно приймає рішення переважно в «революційний період». Може таким чином представники « владного Олімпу» поповнюють запаси адреналіну? Чому ми звикли робити все тільки тоді, коли «сильно припече»? Такі вже психологічно-культурні особливості українців. Точно визначити, що це таке ніхто не може. Але воно передається з генами від покоління до покоління і в кожну історичну епоху потребує свого вираження. Та й який там сталий чи поступовий розвиток, навіщо він нам, якщо сьогодні «Революція», завтра вибори, після завтра формування коаліції, ну і далі за сценарієм кадрова, бюджетна, енергетична криза, і знов вибори, так і живемо, і розірвати цей ланцюг не хочемо. Громадянське суспільство не готове до цього, а може і йому це не потрібно, бо змінити швидко можна правову, економічну, соціальну систему, тільки не культурну. Те що виховала історія, зруйнувати не можливо, а може й не варто?