Солончаки украинской политики

Автор: Валентин Лысенко, политолог

23.04.07 20:42

16308

Сьогодні, попри не зведеність соціально-економічних передумов та стану суспільної свідомості до політичної кризи, ми є свідками її наявності. Відтак, вочевидь, напрошується висновок – політичне протистояння штучно створене, революційна ситуація імітується, а політична-правова криза є кризою політичних еліт. Політика, як практика національної свідомості, виявила невідповідність політичної свідомості і політичних дій українського політикуму поклику національної еліти країни. Владні еліти виявилися недієздатними, інтелектуальні еліти – не витребуваними. Жоден з головних політичних акторів сьогоднішнього українського політикуму не в змозі похизуватися «політичною чистотою». Так звана політична доцільність з міркувань політичної кон’юнктури, що взяла верх, висвітлила основну проблему - чистоти помислів і гідної поведінки від самопризначених еліт - годі чекати. І це зрозуміло, особливості утворення бізнес-еліти на пострадянському просторі та перетворення її згодом на бізнес-політичну еліту, формування владних інституцій через прихід до влади бувшої партійно-комсомольської номенклатури різного ґатунку, яких єднає, перш за все, ділова хваткість і жадоба влади, не могли привнести честь, порядність і гідність у політику. Стратегічна невизначеність у внутрішній і зовнішній політиці, слабкість вертикалі влади й політична розшарованість її горизонтів, загальна інтелектуальна невиразність українського політикуму, нехтування кадровою політикою і відсутність кадрового резерву - призвели до того, що ідейні, ідеологічно-духовні пустоти зголосилися заповнити політичні екстремісти. Ми є свідками викривлення інтенціональності окремої особистості і суспільства в цілому. Замість того, аби спрямовувати суспільство у духовному просторі, вирішувати завдання соціально-економічної розбудови суспільства, владні еліти країни зайнялися розподілом влади. Влада розкололась. Секретаріат Президента задався завданням усунути «двовладдя» і не погребував утягненням суспільства у протистояння, запропонувавши йому наспіх зляпані політичні міфи і політичне дійство – дострокові вибори до Верховної Ради, як певну обрядову форму такого. Наслідуючи класикам психології натовпу, за визначенням яких, маси легше приводяться у рух силою уяви, аніж простим принудженням, президентська команда у екзальтованому пориві відчуття вседозволеності в єднанні з опозицією намагається маніпулювати суспільною свідомістю, проте стикається з проблемою відчуження мас від політики. За відсутності впорядкованої структури ідеологічної побудови суспільства свідомість мас не вибухнула ірраціональною міфотворчістю, вразливішою виявилася відірвана від народу політична еліта. Певні політики увірували в міф свого месіанства, тим самим опинилися заручниками своєї ірраціональності. Фактично президентська команда руками опозиції вдалася до інформаційно-психологічної операції, мета якої – здобуття абсолютної влади. Штучно створена ситуація, безумовно, передбачала свою логіку подій, проте, як показала практика, не до кінця врахувала варіативну структуру. Як виявилося, варіативність розвитку ситуації залежить не тільки від волі і намірів її впровадників. Привнесений у суспільство когнітивний дисонанс – протиставлення позиції Президента з позицією Верховної Ради, Кабміну, і відповідна спроба певних політичних сил спровокувати емоційний дисонанс увергненням суспільства у вир хаосу, неочікувано стикнулися з готовністю останнього до критичного осмислення політичної реальності. Це є свідченням відмови суспільства від бездумного наслідування ззовні привнесеним спрощеним системам цінностей. Перманентна духовна криза досягла свого апогею і потребує вирішення. Основний висновок, що слід зробити з огляду на перебіг сьогоднішніх подій – це усвідомлення відсутності есхатолітичних настроїв і потреби в обмеженості особистої свободи серед широких мас населення. «Заколотники» можуть покладатися виключно на фанатичну відданість вузького кола прибічників, які, підпадаючи під сугестивний вплив, схильні до девіантної поведінки, та на кон’юнктурний конформізм так званих соратників, що готові вишукатися у будь-яку чергу і до будь-кого заради обіцяних девідентів. Нинішня криза, незважаючи на її можливі економічні наслідки, загрози соціальних потрясінь, неясні перспективи завершення, носить, хоч як це парадоксально, позитивний характер. Публічна диспозиція більшості громадсько-політичних організацій і владних інституцій через утягнення до боротьби за владу, персоніфікація представників протиборчих таборів і критичне дистанціювання інших сприяє суспільному маркуванню національно спрямованих сил. Сьогодні ми можемо спостерігати «хто є хто» і «хто є ким» у політиці. Отже, на порядку денному - драматичні кар’єрні повороти в житті ряду політичних фігурантів. У суспільстві добуває остаточного формування, визнання не гасла, а потреби в національно свідомих, інтелектуально і духовно потужних лідерів, готових ревно служити народу, підвищувати і зміцнювати авторитет держави. На тлі етнічних, мовних, історико-регіональних і ментальних відмінностей проявляється інтелект нації, духовна вищість над розбратом і природна огида до підпорядкування та залучення до чужих ігор задля далеких українству інтересів. Правда одна – Вища Правда. Жодній з протиборчих політичних сил приватизувати її не вдасться. Народжується нова єдність, солончаки вимиватимуться. Все чіткіше вимальовується потреба в політичному консерватизмі на національній основі, який би забезпечував стабільність в суспільстві, що, в свою чергу, передбачає наявність нових сюжетів і персоналій.