Традиция совка?

Автор: Виктор Ткаченко (Киев), журналист, кандидат исторических наук

22.04.07 08:39

92143

Як не прикро, а ми поки що живемо большевицькими мірками (тут я цілком солідарний з одним доволі примітним автором коментарів на "Фразі" — якимось “Anb”, що “працює” здебільшого вночі), тобто нічим не відрізняємося від натовпу тридцятих років, який легким невблаганним порухом, а також з величезним задоволенням відправляв тисячами й тисячами у совєтський Гулаг чи на ешафот “гнилу” інтелігенцію та інший “відпрацьований матеріал”, не зовсім згодних з большевиками. Тодішній випробуваний “метод” Вишинського без суду і слідства відправляти своїх опонентів туди, де Макар не пас ягнят, звичайно ще не працює в буквальному розумінні, проте складається враження, що до цього певні сили нас намагаються вперто підштовхнути. Відсутність у державі верховенства права і без окулярів можна на кожному кроці побачити. В нас усі, кому не ліньки, легко виносять суворий вердикт всенародно обраному Президенту, мовляв, його Указ про розпуск Верховної Ради є злочинний і неконституційний. І ніхто не хоче його виконувати, хоча за чинною Конституцією наш Президент є єдиним гарантом наших прав і свобод. Наших з вами, пересічних громадян. Не парламент, не кабмін, не Конституційний чи Верховний суд, а Президент наділений обов’язком вершити наші долі й негайно захистити їх, коли грубо нехтують верховенством права. Так тлумачить наш Основний Закон. До такого висновку мене наштовхнуло вчорашнє (20 квітня) дійство на двох протилежних площах — Майдані Незалежності та Європейській площі. Правда, є одна прикметна відмінність, і це мене трішечки тішить. Проте дозволю тут собі кілька своїх пасажів викласти, перш ніж переходити до аналізу подій на цих майданах. Нещодавно я побував у рідних пенатах, тобто на Луганщині, яку чомусь уперто ототожнюють з російськомовним чи з геть зросійщеним населенням. Однак у своєму рідному селі я не почув жодного російського слова. В Старобільську, спілкуючись із своїми родичами та друзями, які мешкають у Росії (підмосковний Воскрєсєнськ) і також приїхали з приводу свят та проводів, бесіди наші відбувалися на двох мовах і ніхто навіть не заїкнувся, не вимагав від мене перейти на “вєлікій могучій”. Святкував там Великдень та відвідав могили рідних мені пращурів на проводи. Одначе не встиг приїхати на свою малу Батьківщину, як на мене буквально накинулися родичі та численні приятелі з питаннями, що ж там коїться у нашій столиці. Спочатку відбивався як міг, а потім було обурився і заявив, що я приїхав відпочити, а не сперечатися про кляту політику, яка мені засіла в саму печінку. Одразу зізнаюся, що я нікого не переконав, але отримав одну корисну відповідь на те, чому ми так живемо-животіємо. Хоч я її й раніше знав ту причину. Натомість важливіше отримати її від інших. Буквально всі зійшлися на тому, що спекулятивне й перманентне маніпулювання нашою свідомістю та тотальна корупція (навіть у найменшому! — отриманні якоїсь довідки, написанні заяви, скарги, написаних чи заповнених не безкоштовно державною мовою навіть найнікчемнішим клерком у судово-правових інстанціях, у держадміністрації, сільраді тощо, коли ти не знаєш досконально або зовсім не володієш українською мовою) — наші найлютіші вороги... Перед тим, як іти на мітинг, що мав відбутися на Європейській площі, послухав уважно виступи по телебаченню блакитно-білих, малинових та червоних “вождів” наживо з Майдану Незалежності. Господи, що там тільки не лунало! Дійшло навіть до того, що комуністичний “фюрер” Симоненко назвав нашого Президента ...злочинцем, якому місце в буцегарні, а не у керма держави. Скільки люті, ненависті лилося на голови опозиції з вуст промовців. У тому числі й на мене, бо я також опозиціонер до влади, хоч і не підтримую нікого з тих, хто уособлює офіційну опозицію. Відомо ж бо, як скомпрометована влада вміє хапатися за все, аби за будь-яку ціну втриматися. Їм, бачте, “чєртовскі хочется поработать”, а тут якісь кляті опозиціонери заважають. Усе оте й навіяло згадати, як у тридцяті роки по-сатанинському маніпулювали свідомістю людською большовицькі вожді. Зовсім інша атмосфера панувала на Європейській площі. Розкутий люд, море прапорів, усміхнені обличчя тисяч і тисяч облич. І що цікаво — інша риторика. Незлостива, поблажлива, твереза, а головне правдива... Пам’ятний 2004 рік розбурхав нашу свідомість і рішуче нагадав, що так далі жити не можна. Потрібні зміни. Кардинальні зміни. У всьому. Стара корумпована влада, що дісталася нам у спадок від сумнозвісного комуністичного минулого, неспроможна далі діяти. Потрібна нова влада. Потрібні нові кадри управління. Молоді й необтяжені минулим. Які спроможні сміливо й відважно дивитися в майбутнє й не оглядатися назад. Назад дороги немає... Як нам привести такі кадри до влади? Тільки через вибори, де мов крізь сито можна ще просіяти щось корисне, а не через криваві революції. Тож не слід боятися виборів. Увесь цивілізований світ вирішує політичні проблеми через вибори. А ми ж нащадки древньої європейської цивілізації. Недаремно ж нам віддали перевагу разом з поляками-сусідами проводити футбольне Євро-2012. Тож не можна зганьбити себе вкотре в очах європейців... Тільки позачергові вибори. Іншого шляху в наш новітній час не існує.