10 квітня на прес-конференції частина суддів КСУ висловили наступне: "Вважаємо неможливим брати участь у розгляді Конституційним Судом доленосних для українського народу питань, доки суддям не будуть забезпечені умови для неупередженого розгляду і ухвалення правосудних рішень".
Цими суддями, зокрема, були:
1. Кампо Володимир Михайлович - призначений Президентом України
2. Лилак Дмитро Дмитрович призначений Президентом України
3. Шишкін Віктор Іванович - призначений Президентом України
4. Стецюк Петро Богданович - призначений Верховною Радою України
Таким чином, пролунала заява про неможливість цих осіб виконувати свої професійні обов'язки суддів Конституційного Суду України, яку вони обґрунтували начебто публічним тиском на них.
Голова підкомітету з питань формування судейського корпусу Комітету ВРУ з питань правосуддя, адвокат кримської колегії адвокатів, депутат від Партії регіонів Вадим Колесніченко, коментуючи цю подію, зауважив, що сьогодні тисячі громадян України звертаються до Конституційного Суду з надією отримати рішення, яке врегулює спірні правовідносини між Парламентом та Президентом. Але це, на думку депутата - не тиск на суд, ареалізація права на свободу слова, закріплену в 34 Конституції, відповідно до якої "кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір".
Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні по Справі Лінгенса (12/1984/84/131) 8 липня 1986 року: Суд повинен нагадати, що свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї "інформації" або тих "ідей", які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких "демократичне суспільство" неможливе (див. рішення у справі Хендісайда, серія А, № 24, с. 23, п. 49). Ці принципи мають особливе значення, коли йдеться про пресу. Хоча преса не повинна переступати меж, встановлених, inter alia, для "захисту репутації інших осіб", на ній лежить обов'язок повідомляти інформацію та ідеї на політичні теми так само, як і в інших сферах, які становлять громадський Інтерес. І не лише засоби масової інформації мають завдання повідомляти таку інформацію та ідеї, а й громадськість має право отримувати їх (див. mutatis mutandis, рішення у справі "Санді Таймс", серія А, № ЗО, с. 40, п. 65).
Цілком природньо, що право на свободу слова, право на вислів своєї публічної позиції не є і не може бути тиском на суд. З приводу цього висловився сам же Конституційний Суд України ще в 2004 році (справа N 1-1/2004 від 1 грудня 2004 року (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу): Незалежність суддів с невід'ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності; забезпеченням державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей; гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту; забороною суддям належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, займатися за сумісництвом певними видами діяльності; притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суддів і суду; суддівським самоврядуванням. Недоторканність суддів - один із елементів їхнього статусу. вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правове призначення - забезпечити здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Принциповим є те, що судді не назвали жодного конкретного факту тиску на них, окрім даних масової інформації. Хоча мали і мають можливість звернутись до Генеральної прокуратури за захистом своїх прав.
Відповідно до статті 376 Кримінального кодексу України встановлена кримінальна відповідальність за втручання в діяльність судових органів:
1. Втручання в будь-якій формі в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися винесення неправосудного рішення - карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.
2. Ті самі дії, якщо вони перешкодили запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила, або вчинені особою з використанням свого службового становища, - караються позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років.
Чому судді не звертаються за захистом свої прав до уповноважених органів? Чому звертаються до засобів масової інформації, при тому, що саме до них вони мають претензії щодо розповсюдження інформації про бездіяльність Конституційного Суду України вже більше 8 місяців? Можливо тому, що в правоохоронних органах прийдеться надавати конкретні факти тиску та винних осіб? А чи є такі дані?.. Невизначеним також залишається питання: чому вони намагаються припинити вільні висловлювання і чому саме квота президента у Конституційному Суді це заявляє? Кожен, певно, сам знайде відповіді на ці питання...
Відповідно до статті 63 ЗУ „Про Конституційний Суд" судді Конституційного Суду України не мають права утримуватися від голосування. Статтею 17 ЗУ „Про Конституційний Суд" визначено: "Суддя Конституційного Суду України при вступі на посаду складає присягу такою змісту: "Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати високі обов'язки судді Конституційного Суду України, забезпечувати верховенство Конституції України, захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина".
Тому, на думку Вадима Колесніченко, тим хто заявляє про неможливість виконання своїх повноважень слід згадати про дану ними присягу, або написати заяву про відставку. Звернення ж до засобів масової інформації дає підстави сумніватись в дійсних можливостях саме суддів по квоті Президента працювати на благо громадян і держави.
