Суицидальность политиков уничтожит нацию

Автор: Валентин Лысенко, политолог

02.04.07 20:21

76894

Суицидальность политиков уничтожит нацию

Неділя. Вечір. Вмикаю «5-й» - і знову вона. Просто, але вишукано вдягнена. Здається, впевнена в собі, жодного натяку на попередню розгубленість, що так відверто оголилася на брифінгу після зустрічі з Президентом, і проглядалася наступного дня на Майдані. * * * За два дні до того… Вона, беззахисна жінка і обіруч два чоловіка. Вона ледь тримається. Торкнувшись Кириленка, ніби благає припинити тортури, але втручається Луценко – на песимістичній ноті полишати захід негідно. Хтось з журналістів запитує її, чому та така сумна. Вона вичавлює з себе посмішку і заперечує такій думці. І, нарешті, Юрій Віталійович кивком голови вказує Славі, що пора закінчувати і забирати із собою Юлю, - зірковий час польового командира, екс-міністра, невідбувшогося «термінатора» і керманича, такого собі, псевдоруху під назвою «Самооборона». * * * 2004 рік. Майдан. «Помаранчева революція». Водночас технологія і високе піднесення. І, як наслідок, вулична, «мітингова демократія», зразок постафективного «революційного синдрому», що слідує бурхливим революційним подіям, обіймає тих, хто так неочікуванно були пробуджені після тривалого політичного сну. Миттєвий стрибок від «кухонної демократії», а то й неприкритої аполітичності, до учасника революційних подій, не дався просто так. * * * Вона розуміє – час спливає. Адже з кожним днем, з кожною годиною зменшується вірогідність створення штучної загальносуспільної кризи, тієї самої, коли достатньо умовно слабкого зусилля задля того, аби почали відбуватися значні соціально-політичні зрушення, і той величезний потенціал соціальної активності мас знайшов вихід у відповідних активних діях. Питання підвищення тарифів за ЖКП, «труби» тощо – вже занадто довго мусуються. До того ж лякає, що відчуття непоборної сили і всемогутності полишають і її саму. * * * Економічні, соціальні, політичні, культурні, релігійні питання можуть стати тими факторами, що сприятимуть виникненню нестабільності в суспільстві, яка переросте у широкомасштабні акції непокори чи навіть революційну ситуацію, а можуть залишитися непроявленими і тривалий час знаходитися у латентному стані, сприяти соціальній апатії і байдужості, бути направленими на пошук «відьом»; або знайдуть свій прояв у жертовній любові до ідола, якого колективний розум самостійно обере собі, чи коли «запропонують» йому єдиний його вірний вибір. Обізнаний у психології натовпу француз Серж Московичи визначав: «Маси, якщо не пасивні, то здебільшого – неорганізовані. Натовп творить історію, проте натовп спрямований і ведений. Революція як спосіб добути владу – привілей найбільш активних і обізнаних. Коли маси у наявності, завдання політики - їх організувати». Отже, здавалось би, вибір за політикою. Проте… * * * Політика – практика національної свідомості. Це практика переломлена через усвідомлення себе, своєї індивідуальності і своєї ролі, а не через злам самоідентифікації суспільства і понівечення самоідентифікації особистості, її соціальної і рольової ідентифікації, та викривлення інтенціональності окремої особистості і суспільства в цілому. Це практика самовизначення, що відбивається у базових цінностях спільноти і кожної окремої людини, на яких ґрунтуються її оцінки і судження. І проти цього ніяк, здавалось би... Однак, коли ти себе відчуваєш месією… Ти навіть у своїй відвертій дурості вперто намагатимешся вбачати божественне одкровення. Ти можеш дозволити собі бути послідовно непослідовним. Ти можеш нехтувати законом і вважати себе над законом. Ти можеш дивувати своєю впертістю і, одночасно, безхребетністю. Твоя надумана відповідальність може стати вкрай безвідповідальною. Проте, ти не один, хто воліє вирішувати долю «маленького українця». Є та, принижена тобою… І є інші… * * * Відомий французький психоаналітик Жак Лакан (1901-1981) зазначав, що метафора є не що інше як «риторика несвідомого», організуюча сприйняття оточуючого світу, та сама первинна мова, що передувала свідомості. Завдання вождя завжди контролювати підтекст, запобігати ситуації qui pro quo, коли мовець і слухач паралельно створюють два різних підтексти. Однією з дієвих форм звернення до особистого та колективного несвідомого є метафора. Справжній лідер – творча особистість, майстер слова і творець дійсності. Ніяка логіка не може призвести до появи метафори, яка народжується спонтанно, являючи собою результат певного просвітлення. Можна зробити висновок, що основи метафори ті ж самі, що і, наприклад, у поетичній творчості чи творчій діяльності в цілому, тобто вони не належать до формально-логічного мислення, а сягають області несвідомого, з яким сучасні психологи пов’язують витоки творчості. <…> Метафора уявляє собою форму, в якій втілені принципи, що суперечать правилам формально-логічного мислення (закону тотожності, закону заперечення протиріччя і, особливо, закону виключення третього). Так, метафора називає предмети не своїми іменами, а іменами інших речей, знаходячи у кожному явищі присутність різноманітних смислів і ставлячи під сумнів тотожність речей самих до себе . <…> метафора сприймається миттєво, в той час коли логічні процедури і операції являються, як правило, багатоступінчастими. * * * 2007, 31 березня, субота. Мітинг на Європейській площі. На ньому виступає Прем’єр і говорить про єдність. Мітинг опозиції на Майдані Незалежності. Проводиться попри судову заборону. Президент не вшановує захід своєю присутністю, що ще раз підтверджує його організаторам – «дотиснути» Ющенка не так то легко, як гадалося. Їй все ж хочеться вірити, що це новий Майдан. Однак… Вона намагається повернути собі ті ж відчуття, ту ж надію і впевненість. Проте, розуміє, що переконливості бракує. Виходить поганенько. Чого варта лише метафора з її вуст, метафора, що викриває саму сутність Юлії Володимирівни: «…як розпускаються бруньки, так треба розпустити Верховну Раду…». Порівняння, що говорить про психічний злам і жахливе - підміну тяги до життя прагненням смерті. Танатос (в давньогрецькій міфології – бог смерті; у психоаналізі – один з двох первинних позивів, які направлені на знищення та самознищення. Протистоїть лібідо (Еросу). Синонім – «інстинкт смерті») всеціло володіє нею. Німецький психоаналітик Ерік Фромм говорив би про характер некрофілічний (До набору рис характеру некрофілічного належать типові риси для авторитарного та садомазохістичного характеру. Для некрофіла характерна ненависть до усього живого, культ техніки, емоційна холодність, неспроможність співчуття до переживань іншої людини. Такі люди орієнтовані лише на знищення та самознищення. Представником некрофілічного типу особистості, за Фроммом, був Адольф Гітлер). І відтак стають зрозумілими всі її попередні закиди, есхатолітичні промови, ескалація неіснуючих загроз. Вона – інакша… Надалі промова новопризначеного, «демократично» запропонованого Ющенком безальтернативного вибору і затвердженого більшістю, голови «Партії баби Параски» В’ячеслава Кириленка. За ним гарцює Юрій Луценко. І резолюції мітингу від Олександра Турчинова, що чимось нагадує оголошення двобою професіоналів на боксерських рингах. Гімн. Навіть, два. Другий – України. Картинка, та й годі, що у перебивці наповнюється зібраною з регіонів масовкою… * * * Перефразуючи класика, можна сказати, що свобода волевиявлення – є усвідомлена необхідність. От і виникає бажання у певних політиків цю необхідність привнести. За умов невизнання дійсності, коли тебе позбавили ролі впровадника історії, а вона така бажана, чому б за неї і не позмагатися – вирішують вони. Залишається лише впевнити себе у своїй спроможності і довести це іншим, тим, що є натовпом. Однак, все свідчить про інертність мас. Відтак гра, що називається, ва-банк. Майдан виключно для одного глядача. Ні, не для Віктора Андрійовича. Цільова аудиторія за океаном. Для них вистава… * * * Юрба. В практичному плані головна якість натовпу – перетворюваність. А саме: щойно натовп утворився, він без особливих зусиль може трансформуватися з одного виду (підвиду) в інший. Такі перетворення можуть відбуватися спонтанно, без сторонніх зусиль, а можуть бути запрограмовані заздалегідь, спровоковані та спрямовані. У натовпі відбувається взаємне зараження емоціями і, як наслідок, – їх інтенсифікація. Визначальна ознака людини маси – це підвищена навіюваність. Її можна посилити за рахунок зовнішнього оформлення, різноманітних театралізованих форм, музики, пісень. Різноманітні технічні засоби та форми їх використання також можуть суттєво впливати на сугестивність мас. Критичність мислення різко знижується, воля й поміркованість стають залежними, відчуття, почуття, мислення, дії підпадають під сугестивний вплив. * * * Неділя. Вечір. «5-й». Я помилився щодо впевненості Юлії Володимирівни. Несфокусованість і хаотичність не тільки погляду, а й думок. Адже неприємні запитання ведучого відбиваються проблемою логічного доведення, що одразу стає помітним для скіль-небудь вдумливого спостерігача. І знову те, що так видає внутрішню напругу, - тремор, тремтіння усім тулубом. Воно з’явилося ще тоді, за часів невдач, образ і зрадництва. Боротьба з ним, що протистояння із зневірою у себе. Лунає передвиборча риторика, сповнена популізмом, що так вже набридло людям. Суїцидальна спрямованість і факт, що Танатос бере гору. Замислюєшся: Початок кінця?.. Кого потягне вона за собою?.. Чим задовольниться і чого це буде коштувати країні?.. * * * Керований хаос. Відомо, що люди схильні до упорядкованого, цільного погляду щодо подій, явищ тощо. Будь-яка невідповідність, протиріччя між сформованою картиною світу і тими подіями, що спостерігаються, викликає у них психологічний дискомфорт, спонукає до реорганізації сукупної структури уявлень таким чином, аби уникнути конфлікту. Фахівці визначають його як когнітивний дисонанс. Він виникає щоразу тоді, коли людина одночасно зіштовхується з двома несумісними когніціями (ідеями, віруваннями, думками). Стан несумісності настільки незручний, що люди прагнуть послабити конфлікт самим легким із можливих способів. Вони змінюють одну чи обидві когніції таким чином, щоб ті краще «відповідали» одна одній. Ніхто не замислюється, що вже сам момент збирання, коли постає питання про залучення достатньої великої маси людей у відповідному місці і у певний час, їх утримання та спрямування, висуває вимоги до лідера. Лідер – постає символом того, чого очікує маса. Завдання лідера виправдати ці очікування. Замість чого, ідея самознищення привноситься масі. Одні лідери опозиції зневірені, виснажені, інші – екзальтовані дурні, що потішаються за чужі кошти своєю уявною владою над людською масою. * * * Людина юрби набуває особливих якостей, контроль та управління нею, як і масою взагалі, вимагає спеціальних знань, навичків та відповідного застосування. Існують ефективні засоби прибирання натовпу до рук. Подеколи лідер у натовпі може з’явитися в результаті стихійного вибору, а зачасти – у порядку самопризначення. Випадковий лідер – це, як правило, психічно неврівноважена людина, яка більше за інших переймається настроями юрби. Проте, і у якості лідера може з’явитися людина з певними харизматичними ознаками, яка за тих чи інших причин вирішила очолити натовп. Лаври лідера можуть також спокусити й того, хто вже долучався до натовпу і якого роль лідера вабить. Реальна загроза лавиноподібного незупинного процесу знищення країни. * * * Має місце відверта дурість і коаліціянтів. Через своє захоплення протиборчими ініціативами, через свою рефлексію на рухи опозиції і на смикання Віктора Андрійовича, вони почали збирати свої майдани, чим сприяли посиленню нестабільності в суспільстві. Запобігти суїцидальній пасіонарності нації і країни можуть лише виважені помірковані дії. Навряд спроможні на це ті, що започаткували процес розламу і розшматування країни. Хто видасться здатним зупинити це, стане зрозуміло найближчим часом. Чи не час вийти на політичну арену справжнім національноспрямованим і національносвідомим політичним силам?