Чи не ПОРА міняти некомпетентний уряд?

За перші місяці своєї роботи чинний уряд забезпечив стрибкоподібне підвищення обсягів соціальних виплат. За рахунок цього виріс матеріальний добробут більшості найбільш нужденних верств нашого суспільства. Однак, застосовані при вирішенні цієї благородної задачі глибоко недосконалі підходи обвалом знизили довіру до уряду української буржуазії, широких кіл підприємців, інтелігенції, інших політично активних громадян. Йдеться про нечувано високий рівень закритості процесів підготовки та прийняття урядових рішень, котрий сприяв появі великої кількості помилок, про ігнорування потужного потоку критичних зауважень в бік уряду котрий досить швидко посилюється. В результаті глибокого розчарування діями уряду ми вперше з 1999 року стикнулися з надзвичайно небезпечним сполученням тенденцій: (1) швидко прогресуючого зниження темпів зростання обсягів виробництва з (2) одночасним ризиковано прискореним зростання грошей у обігу у цілому та (2а) найбільш інфляційне небезпечної їх складової – готівки за межами банків. Продовжується започатковане ще попереднім урядом накопичення потужного потенціалу макроекономічної дестабілізації. Насувається загроза вибуху цін. Небезпечність сполучення тенденцій посилюється тим, що уряд не має зрозумілої і підтриманої суспільством стратегії розвитку конкурентноздатних індустрій України, котра мала б стати основою стабільного і швидкого зростання економіки. Уряд нічого не зробив для розвитку вітчизняних виробництв – основи будь-якої ефективної соціальної політики. Принципово правильні намагання добитися статусу країни з ринковою економікою та добитися вступу до СОТ вже у поточному році не спираються на підтримку добре поінформованої підприємницької спільноти, що є критично важливим для успіху цих кроків. Де-факто соціально-економічна політика чинного уряду є примітивно соціалістичною. Вона не враховує сучасні, базовані на розвитку економіки знань та інформаційних технологіях, тенденції розвитку суспільств. Така політика позбавляє Україну довгострокової перспективи перетворення у заможну державу. Ідеологічно вона є прямим продовженням політики уряду Януковича – Азарова. Особливе занепокоєння викликають пошук урядом цапів – відбувайлів. Йдеться про спробу перекласти на Росію прорахунки уряду у регулюванні цін на пальне та звинувачення міфічних ненажер-посередників у підвищенні цін на м'ясо. Зусилля окремих членів уряду щодо ліквідації згаданих брутальних помилок, зокрема, першого віце-прем’єр-міністра Анатолія Кінаха поки що не дали бажаних результатів. Позиція видання «Economist». Винесене у епіграф речення можна перекласти так: «Уряд ( України – В.Л.) сподівався внести більшу ясність для інвесторів на цьому тижні, на зустрічі Всесвітнього економічного форуму в Києві, однак відчуття некомпетентності зберігатися». Справедливо жорстка оцінка діяльності нашого (?) Помаранчевого уряду вельми впливовим британським виданням «Economist» досить точно визначає головну причину цілої низки несподівано поганих результатів соціально-економічного розвитку нашої держави за перші 5-ть місяців поточного року – це некомпетентність уряду. І нагадаємо, що вже після цієї публікації результати Всесвітнього економічного форуму в Києві (міні-Давос) повністю підтвердили думки журналу «Economist». Уряду не вдалося спростувати застереження цього видання проведенням екстраординарного круглого столу потенційних інвесторів. І саме тому міжнародні спеціалісти надали 10 важливих порад, які за змістом є неприхованою і жорсткою критикою некомпетентності уряду. Ці поради містять і такі слова: «Ми маємо ще одну рекомендацію. Припиніть намагання винайти колесо. Припиніть дискусії з приводу того, що Україна відмінна від інших країн, і що вам потрібно знайти "специфічне українське вирішення" кожної проблеми. Україна та її громадяни такі ж нормальні, як і будь-хто з Євроатлантичного світу. Скористайтеся досвідом успішних реформ, проведених у Прибалтиці, Східній Європі і Грузії, та досвідом і знаннями тих, хто вже сформулював рішення і пропозиції для проведення правової реформи, необхідної для економічного зростання і створення робочих місць. Також не використовуйте той факт, що економіка України і так суттєво зростає як привід, щоб не проводити жорсткі реформаторські заходи. Одним з суттєвих чинників цього зростання була сприятлива міжнародна ситуація, зокрема, підвищення товарних цін. Сталі високі темпи зростання можуть забезпечити лише всебічні реформи.» Тільки мало знайома з історією становлення незалежної України людина може не погодитися з такою оцінкою. Адже «третій шлях» ми безуспішно шукали починаючи з епохи реформ Михайла Горбачова до, приблизно, середини 1990-років і не знайшли того, чого нема в природі. Спробували рухатися вже проторованим іншими трансформаційними державами шляхом. Далеко не все складалося – заважав режим Леоніда Кучми. Начебто заважав. А сьогодні заважає… некомпетентність уряду. Вже не начебто. І погодьтеся – порада припинити намагання винайти колесо не була б образливою для перших років Незалежності. Сьогодні вона є не просто образливою. Сьогодні вона вказує на те, що до влади прийшли просто необізнані в економіці люди, у котрих надмірна самовпевненість є головною рисою роботи. Так само і про роль зовнішнього фактору (сприятлива динаміка цін) для зростання економіки України. Про нього сказано чимало. Трошки менше, але достатньо багато сказано про ризики беззастережного опертя на нього при розгортанні підвищення соціальних виплат. Компетентний економіст не може не враховувати ризик ймовірного погіршення світових тенденцій розвитку при плануванні радикального збільшення соціальних витрат. Цього не роблять чинні міністри. Вони просто не читають численні застереження з цього приводу. Направду некомпетентний? Невже? Наведемо лише кілька промовистих прикладів, котрі вочевидь підтверджують некомпетентність уряду. Втручання у ціноутворення, котре було матеріалізовано у спробах обмежити зростання цін на пальне та м'ясо. Цей «винахід» вже спробували використовувати на світанку ринкової економіки України – на початку 90-х років. Перші експерименти такої боротьби з економікою здорового глузду датуються ще літом року 1990. Внаслідок цього тоді оптові ціни виробників багатьох видів товарів народного споживання піднялися вище за роздрібні ціни. І після проголошення Незалежності були неодноразові спроби адміністративно стримати зростання цін. Вони не дали жодного позитиву. Пошук свого, українського, «третього» шляху (як і передрікали різні іноземні радники) закінчився повним провалом. Однак, чинний уряд не знає своєї, власної, новітньої історії становлення ринкової економіки. Отже, він не є компетентним. Миттєве руйнування податкового законодавства прийняттям 25 березня року 2005 численних змін до Державного бюджету-2005. Тільки некваліфіковані політики, відверті волюнтаристи можуть з такою крайньою неповагою ставитися до чинного законодавства СВОЄЇ держави. Адже дії уряду знищили довіру найактивнішої економічно і політично верстви суспільства (роботодавців) і до законів, і до влади. Чи будуть вони всерйоз сприймати обіцянки щодо побудови правової держави? Про верховенство його величності Закону? «Единожды солгавши – кто тебе поверит?» Згасаючи прирости інвестицій в нашу економіку говорять: «Навряд чи!» Президент України Віктор Ющенко зробив ряд спроб виправити цей кричущий ляп уряду: проведено зустріч з бізнесом щодо регуляторної політики; відновлено спрощену систему оподаткування; пролунало ще кілька важливих заяв. Але все це тільки посилює впевненість, що в уряді економікою керують… малообізнані в цій справі персони. Огульна, без аналізу, без публічного обговорення ліквідація спеціальних економічних зон. Чинний уряд, як виявилося, є звичайним боягузом, тому, що не ризикнув розібратися з конкретними злочинами і злочинцями, котрі оперували під прикриттям СЕЗ. Чинний уряд, як виявилося, і не здогадується, що життєві (відтворювальні) цикли більшої частини секторів реальної економіки принципово відрізняються від циклів виробництва біґ-маків та ігрищ у казино. Адже суспільна значимість більшості високотехнологічних виробництв, наприклад, визначається не стільки їх рівнем рентабельності у виробника скільки соціально-економічними здобутками, котрі реалізуються у споживачів продукції та в виробництвах-постачальниках. Чинний уряд, як виявилося, є настільки некомпетентним, що не зрозумів очевидної речі: введення виключних режимів оподаткування у більшості СЕЗ не є створенням умов для розкрадання ВВП. Вони є лише спробами вирівняти умови ведення тих, чи інших бізнесів в Україні з умовами їх ведення за кордоном, у конкурентів наших підприємців. Йдеться про більш доступне кредитування бізнесу, про більш лояльне оподаткування та інше. Несподівана різка девальвація долара. Гривня суттєво, в кілька разів передевальвована. І тому стратегія будь- якого компетентного уряду має бути орієнтована і на ревальвацію гривні. Але не можна цього робити раптом та ще і без оголошення погодженої з роботодавцями хоча б середньострокової траєкторії ревальвації курсу національної валюти. Такі стрибки, подібні зробленому, можуть робити тільки некваліфіковані урядовці. Реприватизаційна какофонія, безуспішна спроба припинення котрої була зроблена під час міні-Давосу. На зорі Незалежності ми вже усвідомили, що легковажне ставлення до священного права власності зупиняє становлення інституту ефективного власника. Як результат – уповільнюються темпи раціоналізації структури виробництва та започаткування на цій основі стабільного і швидкого економічного зростання. Що ми і мали протягом перших років перебування за межами СРСР. Помаранчевому уряду це не відомо. Чинний уряд вирішив сам, особисто, власноніж наступити на ті ж самі граблі, на котрі наступали попередні уряди. Будемо об’єктивні – уряд, нарешті, схаменувся і зробив відчайдушну спробу підписанням у перший день міні-Давосу Меморандуму "Про ґарантії прав власності та забезпечення законності при їх реалізації" виправити цю очевидну і брутальну помилку. Однак, ця спроба не дала бажаного результату, що і було відображено у заключному документі цього круглого столу. А взагалі: який статус цього Меморандуму, цієї новації у той час коли є Конституція і потужне законодавство, котрі реґламентують святість права власності? І куди подівся проголошений ще за часів Михайла Ґорбачова розподіл влад на законодавчу і виконавчу, один з базових принципів розбудови влади сучасного демократичного суспільства? Чи ми знов повертаємось до часів прийняття спільних постанов ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР, до практики, котра була обґрунтовано засуджена і скасована ще комуністами? Реанімація метушні між орієнтирами ЄЕП – ЄС. Президент Леонід Кучма по два рази на рік (це мінімально!) перекладав курс зі Сходу на Захід і навпаки, що чітко характеризує його як малокомпетентного політичного стратега. І новий уряд йде його шляхом, підтверджуючи невдалу випадковість підбору політиків, котрі розробляють економічну стратегію України. Невиправдано висока, всупереч принципам громадянського суспільства, закритість роботи уряду. Безсумнівно позитивний факт – сьогодні кожен громадянин може відкрито висловлювати свою думку, відкрито критикувати уряд, всі органи влади і Президента України. Поки що це чи не єдиний реальний успіх нової влади. Однак, даний успіх поки що не є Свободою Слова. Адже, ще раз наголошую, (1) уряд поки що намагається не помічати потужної і різнобічної критики на свою адресу. Його поведінка є абсолютно зрозумілою. Уряд набрався терпіння і чекає часу, коли суспільство втомиться і стане політично байдужим. І у такий спосіб буде створена сприятлива для затикання ротів ситуація у суспільстві. Тобто, демонстроване урядом зухвале іґнорування критики є одним з найбільш витончених засобів її утискування. (2) Уряд вперто не реагує на критику, котра лунає з вуст всесвітньовідомих фахівців і важливих політичних установ країн, які радо вітали Помаранчеву революцію. Чи вдався б до такої поведінки кваліфікований уряд? Ні! Відверте нехтування класових інтересів і думок української буржуазії, котра була чи не головною рушійною силою Помаранчевої революції та інших політичних сил, що підтримали Майдан: інтелігенції, студентства. Ця фіксація є останньою за порядком, але корінною і критично важливою – за значенням. З неї і починаються всі помилки нашого (чи нашого?) Кабінету Міністрів. Виявилося, що уряд, який мав би стати чи не першим урядом громадянського суспільства і не збирався ним становитися. Адже саме такою є його практика управління суспільством. Виявилося, що публічні обіцянки більшості членів нинішнього уряду щодо забезпечення прозорості та відкритості, які щедро роздавалися на Майдані, були лише звичайними побрехеньками (манівцями). Невже більшість членів чинного уряду є звичайними, доволі цинічними кар’єристами? Або просто випадковими персонами на посадах міністрів? Лише перший віце-прем’єр-міністр Анатолій Кінах та міністр праці та соціальної політики В’ячеслав Кириленко ведуть відвертий, принциповий і доволі конструктивний соціальний діалог з роботодавцями, профспілками, суспільством. Однак, їх достойні широкої суспільної підтримки зусилля не в змозі позбавити роботодавців відчуття непевності у стосунках з урядом. Що не сказав «Economist»? Таким чином саме кричуща некомпетентність нашого (чи нашого?) Помаранчевого уряду є першопричиною низки незадовільних економічних результатів перших 5-ти місяців року 2005. Про них вже сказано досить багато. Не повторюючи інших авторів хочу у цьому дописі звернути увагу на досить ризиковане сполучення основних соціально-економічних тенденцій, яке (і на превеликий жаль, і всупереч романтичних очікувань Майдану) сформувалося протягом перших 5-ти місяців року-2005. Із жахом згадуючи гіперінфляційне минуле України звертаю Вашу увагу на різке уповільнення темпів економічного росту котре супроводжується одночасним прискореним зростанням грошової маси у обігу. Таке сполучення може закладати основу інфляційного вибуху і, цілком зрозуміло, знецінення соціальних виплат, котрі так швидко зросли після ухвалення 25 березня поточного року змін до Державного бюджету-2005. Пенсіонери та інші найбільш вразливі верстви населення знов будуть скривджені. Тепер Помаранчевою владою. Однак, заради об’єктивності, заздалегідь реагуючи на можливу критику, зауважу, що у принципі для трансформаційної економіки суттєво пришвидшене зростання грошей у обігу по відношенню до зростання обсягів виробництва не є ненормальним явищем. Зростає добробут нації у цілому і у громадян виникає можливість зберігати свої здобутки у грошовій, найбільш ліквідній, формі. Вкрай важливо, аби вони заощаджували їх не під матрацами – у готівковій формі, а у вигляді строкових депозитів у банках. Адже значні запаси готівки та грошей до запитання створюють доволі небезпечний інфляційний навіс. Навіс, котрий може зриватися вниз у самий несприятливий момент. І тоді – висока інфляція. Тобто, коли економіка стабільно зростає (наголошуємо – зростає стабільно!) і, водночас, громадяни намагаються накопичувати левову частку грошових надходжень у вигляді строкових депозитів випереджаючи темпи зростання грошової маси по відношенню до росту економіки не несуть принципових ризиків. А коли зростання економіки не є стабільним і високими темпами зростає готівка поза банками? Коли, як ми і спостерігаємо, вже кілька місяців поспіль ведучі сектори економіки сповзають у застій? Тоді надто швидке зростання грошей у обігу (по відношенню до зростання виробництва) може, повинен ще раз повторити, бути чи не головним чинником небажаного зростання цін і втрати реальності підвищення соціальних виплат. За такого збігу тенденцій можна очікувати значні соціально-економічні потрясіння. Куди прямує економіка України? Приріст ВВП 4,7% за 5-ть місяців року 2005 значно менше результату відповідного періоду минулого року. Торік, в епоху «азаровщини», приріст ВВП склав 11,3% - або був більшим у 2,4 рази. Для української економіки (котра поки що залишається економікою злиднів) приріст у 4,7% є надто малим. Це майже аксіома. Він означає наше прогресуюче відставання від світової економіки. Треба забезпечувати 8-10% щорічно і протягом 10-20 років. Дуже бентежить, що темпи зростання ВВП досить швидко уповільнюються. За січень було 6,5%, січень-лютий вже 5,5% , за січень-березень ще нижче - вже 5,4%, за січень-квітень падіння прискорилося і приріст склав лише 5,0%. Ну, а сьогодні - тільки 4,7%. Є передбачення, що за підсумками 1-го півріччя приріст знизиться до 4,0%. Складається враження, що ентузіазм наших підприємців щодо нарощування обсягів виробництва і створення нових робочих місць поступово згасає в міру зростання часової відстані між подіями Помаранчевої революції та сьогоденням. Чим далі в часі від Майдану, тим менше ентузіазму… Чи не так? Принаймні, підкреслюю, динаміка інвестицій справляє саме таке враження. І виникає кілька питань. Зокрема: а у який же спосіб будуть створюватися у згасаючому виробництві так палко обіцяні під час передвиборчих перегонів 5 млн. робочих місць? До речі, а чи налагоджена незалежна і об’єктивна статистика цього процесу? Якщо ні (скоріше всього - ні!), то будуть гарні реляції і не буде робочих місць. І ще одне. Яким чином, за рахунок яких джерел забезпечуватимуться підвищені соціальні виплати, коли проїмо приватизаційні надходження і з урахуванням того, що обманута українська буржуазія не має наміру достатньо швидко і стабільно нарощувати обсяги виробництва? Адже уряд не має уяви звідки через рік, чи через два братимуться гроші для наших пенсіонерів та інших вразливих верств суспільства. Не має уяви! Що будемо продавати через пару років: Дніпро? Крим ? Донбас? А скоріше всього буде так: Після виборів-2006 чинні сьогодні політичні командири втечуть у Верховну Раду і з парламентських крісел будуть зверхньо вчити жизні та вмінню працювати бідолах-міністрів нового уряду, котрі будуть змушені знижувати пенсії та інші соціальні виплати у реальному вимірі. Відсутність відповіді на ці питання формує враження авантюрності дій „нашого” уряду, в основі якої – некомпетентність. Чи щось інше? Наша промисловість йде до застою? Питання формування потенціалу розбалансованості економіки є досить гострим тому, що в основі уповільнення зростання лежать відповідні процеси у промисловості, котра за 5-ть місяців приросла лише на 6,2% проти 17,6% торік або приріст зменшився у 2,8 рази. Не чорні помисли ворогів Помаранчевої революції (янучарів, сепаратистів, москалів…), а саме уповільнення зростання промисловості лежить в основі уповільнення росту економіки. І тут зниження темпів зростання навряд чи є результатом «лукавих» цифр. Воно, очевидно, є наслідком зниженням виробництва найважливіших видів промислової продукції у натуральному вияві. В обробній промисловості (котра мала б бути локомотивом українського економічного дива), наприклад, маємо зниження обсягів виробництва по 34-х основних видах промислової продукції з 82-х, які фіксуються статистикою. 11-ть видів мають приріст менше 5%. Тобто, по 45-ти з 82-х (більше половини!) основних видів продукції в обробній промисловості обсяги мають або незадовільно низькі темпи зростання, або впевнено знижуються. Добувна промисловість знизила свою спритність з 8,5% зростання торік до 3,3% і не опустилася нижче лише (напевно) за рахунок видобування металевих руд (8,8% зріст). Але і тут справи погіршуватимуться з огляду на зниження цін на метал. Тобто, не покидає відчуття, що промисловість впевнено йде до застою. Йде до застою той сектор людської активності, якому для оновлення морально і фізично застарілих основних активів потрібні високі і усталені темпи зростання протягом десятків (!) років. І не може бути по іншому. Адже минуло вже 5-ть місяців, але уряд до цього часу не має власної, підтриманої суспільством промислової політики. Він не знає за рахунок чого має приростати потуга і гордість української економіки. І тому знов виникає враження, що в уряді керують випадкові люди. Контрабанді стоп? Інвестиціям стоп! І стоп усталеному і достатньо швидкому зростанню України! Описана вище некомпетентність уряду зґенерувала різке погіршення інвестиційного клімату. За 1-ий квартал минулого року, за часів злочинного режиму, приріст загальних інвестицій склав запаморочливо приємну цифру, а саме 52,1%. У відповідному періоді року-2005, за часів Помаранчевого уряду він впав (не падайте горілиць!) у 11,6 рази і становив лише 4,5%. За 1-ше півріччя він (вважається) впаде до 3-3,5%. Вкрай неприємно, що іноземні інвестори, котрі дуже раділи приходу Помаранчевого уряду до влади, демонструють надзвичайно високий рівень недовіри до нього, що відбилося у різкому скороченні прямих іноземних інвестицій. Іноземні інвестори грішми голосують проти „наших” Помаранчевих міністрів. Маючи чи не найнижчий рівень прямих іноземних інвестицій ми знов стали на шлях їх гальмування. І знов повторюється неприємне питання – за рахунок яких джерел створюватимуться обіцяні 5 млн. робочих місць? Чи це гасло вже не на порядку денному? Характер активності банків. Раніше у схожих випадках, коли обсяги виробництва зростали не так як хотілося б, розгорталася критика на адресу банків. Мовляв, і кредити не дають, і відсотки по кредитах завеликі… Однак, сьогодні – все навпаки! Адже за даними Нацбанку кредитні вкладення в економіку приросли на 13,9% проти 11,4% торік. Але (нагадую) торік ми мали приріст ВВП на 11,3%, проти 4,7% сьогодні. Іншими словами, сьогодні ми маємо більш високі темпи кредитування економіки в умовах суттєво нижчих приростів виробництва, котрі, до того ж, і прогресуюче знижуються. Відмітимо також певне зниження вартості кредитів: торік, у травні-2004, кредити надавалися під 17,4% річних, а сьогодні – подешевшали до 15,9%. Зниження на 1.5%, або на 8.6% є доволі суттєвим! Але і таке здешевлення кредитів не врятувало економіку від хуткого і невблаганного уповільнення темпів зростання. Тобто, навіть, зростання лояльності банківської системи до нової влади (формалізоване у таких важливих показниках) не врятувало економіку від уповільнення темпів зростання. Або – за часів „нашого” Помаранчевого уряду більш висока активність банків щодо кредитування економіки не в змозі призупинити зниження темпів зростання економіки. Пропозиція грошей загрозливо швидко зростає. І водночас маємо ризиковано високий приріст грошової маси, котрий за 5-ть місяців сягнув 17,5% до початку року хоча приріст ВВП прогресуюче знизився до 4,7%. Нагадаємо: торік приріст грошової маси за ти ж самі 5-ть місяців склав 15,1% в умовах значно більш потужного приросту ВВП на 11,6%. Чому ми вживаємо слова «ризиковано високий»? По-перше. Тому що в основі цього зростання лежить монетизація коштів від приватизації, котрі є лише одноразовою ін’єкцією в економіку. Ці кошти були зароблені колись. Вони не є результатом нинішньої виробничої активності. І саме тому, навіть, тільки виходячи з цього, вони несуть ризики прискорення зростання цін. І саме тому ці кошти, хоча б частково, варто використовувати на розвиток виробництва, а не тільки на проїдання. Для чинного уряду це – таємниця за сімома печатками. На жаль! По-друге. І тому що приріст грошової маси у 3,7 рази вище приросту ВВП, а торік це важливе співвідношення було значно менше і складало 1,3 (прошу дивитися табличку у додатку). Відомо – попит на гроші з боку виробництва в основному визначається темпами зростання виробництва. Більш висока швидкість зростання грошової пропозиції по відношення до зростання виробництва закладає основу інфляції, що ми і спостерігаємо. По-третє. І тому що чинний уряд отримав від попередника економіку з досить високим потенціалом розбалансованості. І зараз (на радість?) пану Азарову продовжує його накопичення. Нагадуємо, що за минулий рік грошова пропозиція і так зросла високим темпом. Приріст грошей у обігу склав 32,4%, а приріст ВВП був лише на рівні 12,1%. Якщо ж порівняємо грошову пропозицію на 01 червня, то отримаємо зовсім мало приємні результати. На 01 червня минулого року грошова пропозиція становила, 109,4 млрд. грн., а на 01 червня – вже 147,9 млрд. грн. Приріст склав аж 35%. В умовах, повторюємо, прогресуючого зниження темпів зростання обсягів виробництва цей приріст мав би насторожити чинний уряд. Останнє поки що НЕ спостерігається. Що ж робити? Чинний уряд мав би вжити цілу низку заходів, спрямованих на відновлення довіри головних рушійних сил Помаранчевої революції: роботодавців, широких кіл підприємців, інтелігенції, студентства. І ці заходи не повинні базуватися на соціально-економічних обіцянках. Принаймні, роздача таких обіцянок не може бути першим кроком роботи уряду. Чого вартуватимуть, наприклад, обіцянки щодо курсу гривні у той час як роботодавці не мають механізмів контролю за діями уряду і Нацбанку у питаннях курсової політики? А наміри щодо будівництва соціального житла? Чи повірить хто небудь з капітанів будівельної індустрії у щирість і реалістичність намірів уряду щодо будівництва соціального житла у той час коли уряд виступає як справжній господар свого слова: Хоче дає – хоче забирає. Згадаймо, наприклад, обіцянки щодо цін на м'ясо. Дешевого м’яса як не було, так і нема! Програма уряду щодо зниження цін на м'ясо провалилася. І ніхто не пояснив: чому? І не вибачився. У першу чергу, уряд має докорінно змінити алгоритми своєї співпраці з суспільством або, принаймні, з його провідною верствою. Конче необхідно перейти до налагодження законодавчо реґламентованого діалогу. Будь який громадянин має знати: коли, де і в яких умовах будуть обговорюватися важливі для нього питання. І він має бути впевненим, що його думку, його турботу і біль і почують, і максимально врахують в урядових рішеннях. Цього поки що абсолютно нема!