Не пора ли Украине нацепить оберег...

Автор: Валентин Лысенко, политолог

05.03.07 20:09

10349

Останні події... Юлія Тимошенко, взявши шлюбний союз за розрахунком з «Нашою Україною», у якості єдиного представника від опозиції, від’їздить з «робочим візитом» до Вашингтона. Там вона наголошує на своїй відданості Україні. Ця відданість полягає у слідуванні у фарватері відстоювання інтересів США і протидії підступності Російської Федерації і «маріонеток Москви»: чинного прем’єра України Віктора Януковича і впливового представника «Партії Регіонів» Ріната Ахметова. А одних з найвпливовіших політиків світу із країни-лідера турбує, чи має перспективу питання дострокових парламентських виборів та чи можна покластися на Юлію Володимирівну. Тим часом прем’єр-міністр України Віктор Янукович з найсміливішими сподіваннями щодо вступу України до ЄС і жорсткою незмінною позицією щодо вступу до НАТО відправляється до Німеччини. Жодна з цих подій за публічною увагою не поступаються одна одній. Президент, закономірно, аби позбутися внутрішнього дискомфорту через потребу прийняття рішень, втомлено обертає свій погляд до Грузії - у пошуках моральної підтримки звертається до свого кума - Міхаїла Саакашвілі. Василь Кисельов від «Партії регіонів» робить гучні заяви щодо планів зареєструвати у Верховній Раді законопроект про проведення 30 вересня 2007 року одночасних парламентських та президентських виборів. Народний депутат і заступник голови фракції «Партії регіонів» пропонує парламенту у невідкладному порядку зібратися на спеціальне пленарне засідання у разі оприлюднення указу Президента України щодо дострокового припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових парламентських виборів і реєструє проект постанови «Про деякі питання організації роботи Верховної Ради України». Олександр Мороз на прес-конференції у Харкові робить заяву, що ніяких дострокових виборів очікувати не слід, а також про те, що через декілька місяців кількість представників більшості у Верховній Раді сягне 300 депутатів, «що вирішить всі питання, пов’язані з продовженням політичної реформи». А Василь Волга, оголошує, що у разі видання Президентом якогось антиконституційного указу про розпуск парламенту, відразу «всі центральні органи виконавчої влади беруться під жорстку охорону військами МВС. Більше того, після видання цього указу буде прийнято термінове рішення Верховної Ради про те, що ВР не визнає указів Президента легітимними». Юлія Володимирівна Тимошенко у Вашингтоні. Її приймають як єдиного лідера від опозиції. По місту кортеж з Юлею Володимирівною пересувається у супроводі поліцейських авто з сиренами та мигалками, варто вийти пані Юлії з машини – її миттю оточує чисельна кількість охоронців, мешкає Тимошенко в респектабельному готелі «Вілард Інтерконтиненталь», де свого часу зупинявся чинний український прем’єр Віктор Янукович – вона за статусом гість віце-президента Сполучених Штатів Америки. Напередодні опозиціонерка виголошує, що прагне донести «керівництву США інформацію про те, що сьогодні робиться в Україні. Це буде бачення реалій нашого життя опозиції і бачення нашого виходу з ситуації». Відтак вони не тільки запропонували свої підмостки лідерці БЮТ і можливість повправлятися в акторський майстерності і ораторському мистецтві, а й широку можливість публічно представити свою точку зору та наполягати на її єдиній правильності. Особливості прийому та рівень протокольних зустрічей повинен був надати світові посил країни-лідера щодо своєї прихильності до всього, що пропагує Юлія Тимошенко. В той же час мета перебування в США та більшість зустрічей пані Ю. були утаємничені, на що постійно вказували мас-медіа. У планах зустрічі з високопосадовцями країни - віце-президентом США Діком Чейні та радником президента Буша з питань національної безпеки Стівеном Хедлі, держсекретарем Кондолізою Райс, екс-держсеркетарем США Мадлен Олбрайт, сенаторами від Республіканської і Демократичної партій… Це щось нагадує, таке болісно знайоме... Так, так… одне з повідомлень ЗМІ від 06 лютого 2003 року: «Під час візиту до США лідер «Нашої України» Віктор Ющенко зустрівся з віце-президентом США Ричардом Чейні і головою Ради директорів Національного демократичного інституту, колишнім держсекретарем США Мадлен Олбрайт. За словами Віктора Ющенка, більша частина розмови з віце-президентом Сполучених Штатів Чейні була присвячена проблемам демократії в Україні. На зустрічі з Мадлен Олбрайт обговорювалися проблеми, які стоять на шляху демократизації українського суспільства…». Запорука «дружби», офіційно, покладена. Революція… Перші кроки і їх наслідки, проблеми… «Швидка» - на ім’я Кондоліза Райс, що чинний держсекретар США. Стан пацієнта погіршується… Реаніматолог - директор Центрального розвідувального управління (ЦРУ) США на ім’я Портер Госс - потайки навідується до президентських палаців Ющенка. Завдяки ЗМІ це стає відомо широкій громадськості лише згодом, за декілька днів. Проте, речник президента виказує свою необізнаність з цих питань. Нарешті, Президент вимушений озватися. Віктор Ющенко робить заяву, що на нещодавній зустрічі обговорювали ряд питань з політичної безпеки. «Перш за все – це координація між Службою зовнішньої розвідки, СБУ та ЦРУ. Це очевидна співпраця, яка на рівні спецслужб проводиться з усіма стратегічними партнерами», – стверджує він. Залишимо у спокої Віктора Андрійовича і повернемося до лідерки блоку свого імені Юлії Володимирівни Тимошенко... З часів затримання Павла Лазаренка Юлія Володимирівна з пересторогою споглядала у бік Сполучених Штатів. Її кликали приїздити за різних обставин та за різних умов, і до прем’єрства, за нього та опісля. Особливу напругу викликав початок двотисячного року, коли українська прокуратура «підкинула американським колегам приводи для роздумів». А у 2003 році представники Департаменту юстиції США офіційно запросили Тимошенко до штатів задля надання свідчень у «справі Лазаренка». Вона відмовилась - представники Департаменту юстиції США отримали заяву, в якій Тимошенко зазначила: «Вважаю вкрай небезпечним давати сьогодні відверті свідчення і тому скористаюся своїм правом, передбаченим статтею 63 Конституції України»… На сьогодні, здавалося б, усі питання щодо причетності Тимошенко до «справи Лазаренка» закриті, як і інші звинувачення лідерки БЮТ, про що свідчили посадові особи США і України, Генеральна прокуратура України і відповідні органи США, проте… Перше вашингтонське випробування Юлії Тимошенко - Центр Стратегічних і міжнародних досліджень. У залі присутні близько 300 осіб – представники посольств Франції, ФРН, Іспанії; вище керівництво Світового банку, Торгової палати США, Збройних Сил США, інші. Тимошенко виступає з доповіддю, тема якої: «Сучасна геополітична ситуація в Україні». Юлія Володимирівна виступає як геополітик, що вболіває за стратегічні інтереси Сполучених Штатів в регіоні. Вона змальовує ворога – уряд Януковича, що не просто шкодить, а становить загрозу життєво важливим інтересам США, які склалися після перемоги революцій в Грузії та в Україні і були на користь США, а не Росії. Вона поскаржилася, що прем’єр-міністр України Віктор Янукович і одна з найвпливовіших персон «Партії регіонів» – Рінат Ахметов - є «маріонетками Москви». Відтак, головний месидж від Тимошенко - необхідно провести дострокові парламентські вибори в Україні. «Це напівкризовий рецепт, але це рецепт, який може дати одужання суспільству», - запевняє себе і аудиторію Юлія Тимошенко. А яка вона сором’язлива, Юлія Володимирівна. Від неї лунає: «Всі вважають мене жінкою, яка вміє робити революції, але насправді я дуже мирна і надаю перевагу правовим методам боротьби». До того ж Юлія Володимирівна - натура, що схильна захоплюватися. А коли захоплюється… Так, чи-то з визначення аудиторії як недолугої, чи-то з міркувань перевірити Януковича на «слабо», лідерка БЮТу проголосила: «Якщо всі сильні і хочуть служити народу, то непогано піти на дострокові вибори. Як, наприклад, це зробила Маргарет Тетчер, коли вона почала сумніватись, що її владі довіряють. І якщо Янукович також сильна людина, яка також відчуває підтримку суспільства, то йому нічого боятися дострокових виборів». В цей же день Тимошенко зустрічається з головою Ради директорів Національного демократичного інституту (NDI) екс-держсекретарем США Мадлен Олбрайт. Довідка. Мадлен Олбрайт (Марія Яна Корбель), 1937 року народження. Народилася в м.Прага, Чехословаччина, в сім’ї дипломата. Після окупації Чехословаччини фашистською Німеччиною сім’я залишає країну і переїжджає до Англії, а 1948 року знову емігрує - до США. Єврейка за походженням (котре, за її словами, від неї довго приховували, і є особливою темою у спогадах Марії Яни), отримала католицьке виховання. В 1968 році Марія Яна, що взяла ім’я Мадлен (прізвище Олбрайт вона взяла після одруження), закінчує Колумбійський університет зі ступенем магістра, через вісім років там же отримує ступінь доктора філософії. Політичну кар’єру починає у якості активіста Демократичної партії. В 1972 році входить до команди сенатора Едмунда Маскі, згодом стає його помічником з питань законодавства. В 1978 році призначається членом Ради національної безпеки при президентові Дж. Картері, відповідає за зв’язки з громадськістю. Після поразки демократів у боротьбі за «Білий дім» в 1982-1993 рр. - професор Джорджтаунського університету, веде семінари з політики СРСР і країн Східної Європи, керує програмою «Жінки у зовнішній політиці», перебуває на посаді президента Центру за національну політику. В 1992 році стає радником Біла Клінтона, а з його обранням главою «Білого дома» в 1993 році - стає постійним представником США при ООН. В 1997 році займає посаду держсекретаря в адміністрації президента Клінтона. Символізує цілу епоху у світовій дипломатії, у посібники входить як послідовниця жорсткого курсу США, прагматичним політиком. В ЗМІ прізвище Олбрайт асоціюється з бомбардуванням Балкан, єврейки-ідеолога геноциду православних сербів. Їй приписують заяву, яку вона зробила щодо більш ніж півмільйона дітей, що загинули внаслідок санкцій ООН проти Іраку: «Я думаю, що це тяжкий вибір, проте мета – ми вважаємо, мета цього варта». Марія Яна Олбрайт з дитячих років колекціонує брошки і дуже цінить, коли їх їй дарують. Коли пані Олбрайт надіває ту чи іншу брошку, вона тим самим визначається із відношенням до ситуації та сторони, з якою зустрічається. Так, на перемовинах з іракською делегацією на грудях мадам красувалася брошка у вигляді змії. За свідченням бувшого заступника Мадлен – Джека Рубіна, Олбрайт «використовувала брошку у вигляді павука, коли обставини вимушували не бути відвертою». «Коли я зустрічалася з російським міністром оборони для обговорення договору по протиракетній обороні, то наділа брошку у вигляді ракети…», - ділилася з журналістами потаємним пані Олбрайт. Після зустрічі Юлії Тимошенко і Мадлен Олбрайт віч-на-віч (на якій вони, як здається, повністю порозумілися, знайшли одна в одній чи-то часткове, чи-то повне віддзеркалення іншої, про що красномовно свідчать їхні дружні обійми та поцілунки під час появи перед представниками ЗМІ), екс-держсекретар заявила, що «дуже рада, що демократичні сили в Україні знову об'єдналися, бо населення України того варте…». В свою чергу, Юлія Володимирівна зазначила, що домовлялася про співпрацю з NDI – від навчання як будувати демократичну країну, до передачі досвіду роботи кадрових працівників партії. Довідка. Національний демократичний інститут (NDI), очолюваний пані Мадлен Олбрайт, відслідковується в інших країнах як недержавна некомерційна організація, що внесла свій вклад в події, які суттєво змінили обличчя сучасного світу. У ЗМІ кочує інформація щодо причетності Національного демократичного інституту до створення молодіжної організації «Отпор», яка доклала значних зусиль до повалення влади Милошевича. Про те, що національні інтереси США привели свого часу NDI на Закавказзя, і американськими коштами з товаришами з «Кмари» були проведені майстер-класи, які практичного втілення набули під час «Революції троянд». Про активну співпрацю NDI з «Народним союзом «Наша Україна» до і під час «Помаранчевої революції», і навички, що надавалися ветеранами «кольорових революцій» українському руху «Пора». Фігурує NDI й у зведенні про невдачу незареєстрованої організації «Партнерство» в Білорусі, коли у підпільників місцева служба безпеки знайшла напередодні президентських виборів заповнені постфактум протоколи екзит-полів з мокрими печатками литовського представництва американської служби Геллапа на користь опоненту Олександра Лукашенка – Мілінкевича. На прес-конференції, організованій владою, були продемонстровані сейф з тисячами доларів США, газовий пістолет, бухгалтерські нотатки, близько сотні телефонів з литовськими SIM-картами для забезпечення конспірації, інструкції тощо. Голова білоруського КДБ заявив, що «Партнерство» - доморощена організація, яка грається у революцію, керується і фінансується з-за кордону. Організація діяла у підпіллі з 2002 року у відповідності з усіма правилами конспірації, що, навіть, інформація у комп’ютерах була закодована. На білоруському телебаченні були продемонстровані кадри, де засвідчувався факт, що джерело фінансування «Партнерства» є київське представництво Національного демократичного інституту США, очолюваного бувшим держсекретарем Мадлен Олбрайт. Сьогодні NDI активно співпрацює з російським опозиційним Народно-демократичним союзом Михайла Кас’янова. Тепер БЮТ, за словами своєї лідерки, сподівається на аналітичну підтримку інституту, керованого Мадлен Олбрайт, «на рівні роботи групи NDI в Україні». Саме так відповіла Юлія Тимошенко на запитання про те, чи йдеться про якусь матеріальну допомогу… В перший день весни Тимошенко відправилася здавати іспит на відданість у Білому домі. Там вона провела зустрічі з віце-президентом США Діком Чейні та радником президента Буша з питань національної безпеки Стівеном Хедлі. Характер аудієнції та особливість питань, що порушувалися не передбачали присутності преси. Так що про результати зустрічі можна було довідатися лише від лідерки БЮТу. Довідка. Ричард (Дік) Брюс Чейні, 1941 року народження. Народився в м. Лінкольн, штат Небраска, США. Батьки Діка – Герберт Чейні і Марджорі Лорейн Дікі. У тринадцятирічному віці Ричард переїздить разом з батьками в Каспер (західний Вайомінг), де батько очолює місцеву станцію раціонального використання надр Міністерства сільського господарства США. По закінченню середньої школи, де був капітаном футбольної команди і президентом ради старшокласників, поступив до Єльського університету. Провчившись там два роки, вирішив продовжити навчання в рідному штаті, де отримав ступінь бакалавра і магістра політології в Університеті Вайомінгу. Переїздить до штату Вінсконсин, де працює над докторською дисертацією в Університеті Вінсконсіна. Будучи аспірантом, одержує стипендію Конгресу. Опиняється в Вашингтоні. Працює в апараті конгресмена-республіканця від штату Вінсконсін Уїльяма Стейгера, а потім у Дональда Рамсфельда. В 1970 році після отримання Рамсфельдом від президента Ніксона посади консультанта Білого дома, приєднується до нього у якості заступника. В 1974 році новий президент Джеральд Форд призначає Рамсфельда керівником свого апарату, Чейні при Рамсфельді. Коли в 1974 році Рамсфельд полишає Білий дім, Дік Чейні займає його посаду. Після закінчення каденції Форда, в 1977 році, Чейні повертається у Вайомінг, де починає політичну кар’єру в «Республіканській партії». В 1978 році обирається до Конгресу США. В 1981-1987 рр. Чейні – голова Політичного комітету «Республіканської партії», в 1987 році – голова Конференції республіканців у Палаті представників, в 1988 році – лідер республіканської меншості в Палаті представників. В 1989 році Ричард Чейні полишає Конгрес у зв’язку з призначенням президентом Джорджем Бушем-старшим на посаду міністра оборони, яку обіймає до січня 1993 року. В період перебування на посаді керує військовими кампаніями у Панамі і операцією «Буря в пустелі» на Близькому Сході. У 1995 році Чейні полишає міністерське крісло і пересідає у крісло голови ради директорів Hulliberton, компанії, що займається обслуговуванням нафтопромислів зі штаб-квартирою в Даласі, штат Техас. Згодом залучається до президентської кампанії Джорджа Буша-молодшого і повертається у Білий дім. У біографії Діка Чейні досить чорних плям. Скандали з тиском на спецслужби США задля фабрикування звинувачень режиму Саддама Хусейна у розробці зброї масового враження, з’ясування щодо витоків інформації, що призвела до викриття агента ЦРУ, звинувачення у зловживаннях, які здебільшого пов’язані з діяльністю вже згаданої компанії Hulliberton і її «преференціями» в післявоєнному Іраку. Він славетний тим, що домагався від Конгресу санкціонувати тортури проти іноземних громадян, що утримуються у таємних тюрмах США на території інших країн. Сьогодні Ричард Чейні відчайдушно критикує невідступність демократів у Конгресі, які висловлюються проти збільшення американської присутності в Іраку. А також відстоює позиції необхідності нанесення превентивного удару по Ірану. Втілює проект американо-європейського-арабо-сунітського союзу з Ізраїлем проти Ірану. Як зазначили у своїх звітах більшість представників ЗМІ, що були свідками події, з «Білого дому» Юлія Володимирівна вийшла зосередженою. Результатом внутрішньої напруги, що не вщухала ще досить тривалий час, стала, скоріш за все, стратегічна помилка, якої припустився радник з підготовки перебування Тимошенко в США вельмишановний Григорій Немиря, - неврахування завзятої агресивної наполегливої відвертості Юлії Володимирівни, яка змусила позамислюватися зустрічаючу сторону у правильності своїх припущень. В кінці кінців вибір був зроблений давно і на користь Віктора Ющенка, а виправдав він, чи ні, себе повністю – це інше питання. Отже, Юлію Володимирівну «поставили в чергу», даючи зрозуміти, щось на зразок такого, – діями доведи. Довідка. Немиря Григорій Михайлович, 1960 року народження. Закінчив Донецький державний університет, історичний факультет (1982р.); аспірантуру Київського університету ім. Т. Шевченка (1988). 05.1983-12.1984 рр. – служба в армії. 1988-1992 рр. доцент кафедри української історії і етнополітики Донецького державного університету, віце-президент регіональної асоціації молодих істориків і політиків. 1990-1991 рр. – доцент Донецької державної академії управління. 1992-1996 рр. – засновник і директор Центру політологічних досліджень при Донецькому державному університеті. 1993-1996 рр. докторант Інституту соціології НАНУ. 1996-1998 рр. доцент кафедри політології Донецького державного університету, потім проректор Національного університету «Києво-Могилянська академія». Викладає в Інституті політичних досліджень (Бордо), Коледжі НАТО (Рим). Член-кореспондент Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS, 1994, Вашингтон). Член Міжнародного інституту стратегічних досліджень (IISS, Лондон). Член консультативної Ради по Центральній і Східній Європі Freedom House (американська недержавна організація, очолювана бувшим директором ЦРУ Джеймсом Вулсі, фахівцем з експорту кольорових революцій). З 25 травня 2006 року – народний депутат України, заступник голови фракції Блока Юлії Тимошенко. Голова підкомітету з питань євроінтеграції і євроатлантичної співпраці Комітету ВР України з іноземних справ, заступник Постійної делегації в ПАРЄ. Він конструктивний і технологічний, проте геть позбавлений фасцинативних ознак та «енергополітичної харизми». Займається стратегічним плануванням у БЮТ. Посідає місце «сірого кардинала». «З обох зустрічей я отримала один висновок – у США розуміють всі проблеми, які супроводжують політичне життя України. І наскільки було зрозуміло з розмови, будуть підтримувати демократичний розвиток України, кроки на збереження і посилення національної незалежності і диверсифікацію постачання енергоносіїв», - заявила ЮВТ журналістам. Тимошенко також наголосила на головному месиджі, що намагалася донести своїм візаві: «Що стосується наших повідомлень, то ми намагалися донести, що сьогодні вперше за 15 років незалежності постала справжня небезпека, яка загрожує втратою політичного суверенітету». Вона переконувала віце-президента США Діка Чейні та радника президента Буша з питань національної безпеки Стівена Хедлі, що загроза, пов’язана з втратою енергетичної незалежності, йде від Росії. Вкотре лідерка блоку свого імені не оминула тему дострокових парламентських виборів, які, на її погляд, «є єдиним шляхом запобігти трагедії, яка загрожує національній безпеці», адже уряд Януковича, за словами Тимошенко, працює в інтересах Росії. З Білого дому Тимошенко перебралася на капітолійські пагорби, де мала зустріч з конгресменами – членами, так званої, української групи. Спілкування знову відбувалось в режимі «без преси». За півгодини Тимошенко вийшла у супроводі трьох конгресменів, які уперемішку зі спогадами про помаранчеву революцію заявили про необхідність незворотного руху України до демократії. «Ми стурбовані тим, що відбувається в Україні, і ми підтримуємо демократію і демократичних лідерів в Україні», - наголосив один з конгресменів. Що ж до дострокових виборів, то інший конгресмен Марсі Каптур зазначила, що це цілковито можливе, проте лише в разі, якщо таке рішення ухвалить Конституційний Суд і на це погодяться українські політики, додавши: «Але, вочевидь, це питання для населення в Україні. Тут в США ми маємо свої питання». Окрім конгресменів капітолійські пагорби порадували Юлію Тимошенко ще однією запланованою зустріччю - з українською діаспорою. Коли лідерка БЮТу зайшла до зали, він вибухнув скандуванням «Юля-Юля!» та «Разом нас багато – нас не подолати!». Від такої зустрічі Тимошенко «посвітлішала» і заявила, що відчуває тут себе як вдома, скажімо, як на Львівщині (?). Порівняння, як на нас, то не дуже вдале, з огляду на т, як приймали місцеві депутати міста Лева пані Юлію, проте ласим до загравань представникам від діаспори воно сподобалося, а Юлія Володимирівна розслабилася і спробувала скинути напругу останніх зустрічей, що так тяжіла над нею. Позбавлена необхідності зважувати кожне своє слово та у відповідності з кон’юнктурними замовленнями, що співпадали з її внутрішніми переживаннями, підсиленими попередніми зустрічами у Білому домі, Тимошенко відверто критикувала президента Ющенка, поскаржилася на те, як президент несправедливо відправив її уряд у відставку. Відверто не для України, а виключно для тих, хто не розуміється на подіях, що відбувалися, наголосила: «Потрібно було берегти ту єдність, посилювати її, і не допускати, щоб люди, які свідомо або навіть інколи проплачено працювали на розрив, знищили нашу єдність». «Але ми пережили цей етап, і думаю, зробили висновки. Сьогодні, в цей важкий час, ми знайшли можливість з президентом переглянути всю цю негарну історію і знайти можливість подати один одному руку», - зірвала оплески Юлія Володимирівна. Звертає увагу цікаве визначення, яке дала останнім об’єднавчім процесам і самому факту об’єднання, так званих, опозиційних сил під егідою БЮТ, лідерка блоку свого імені, визначивши їх, як об’єднання «за три хвилини до розстрілу». В той же час вона дуже мудро наголосила, що «Україну є кому руйнувати і забирати надбання, але ми не маємо права допускати таких людей до президента». Озвучила Тимошенко діаспорі і свій план усунення Януковича від влади. «По-перше, ми не повинні допустити, щоб Янукович отримав у Раді 300 голосів (забігаючи наперед, скажімо, що це вельми реально – ред.). Ви знаєте, зараз в парламент вкинуті безмежні кошти, щоб переманити деяких депутатів з БЮТ і «Нашої України» в коаліцію. На жаль, є депутати, які можуть поміняти свою совість на 5 мільйонів. Утримувати людей важко, і тому ми чекаємо на розгляд у конституційному суді питання про імперативний мандат», - заявила Тимошенко. Другий крок, за словами Юлії Володимирівни - це усунути Януковича і його команду від влади шляхом дострокових виборів. Тимошенко відзначила, що одного рішення Конституційного суду в цій справі буде замало, наголосивши на тому, що потрібен ще й указ президента (на якого чиниться тиск, аби запобігти цьому). Третім же кроком лідер БЮТ бачить підтримку і тиск світової громадськості в разі, якщо антикризова коаліція відмовиться виконувати рішення президента і Конституційного суду щодо дострокових виборів. Рулади на честь президента, пробачте, повноважень президента, та своїй особі все ж присутні від Юлі почули. «Політична реформа перерозподілила владу в країні… І сьогодні я працюю на те, щоб ці повноваження президенту повернути і щоб він встиг в цій каденції зробити все, що треба було зробити після помаранчевої революції». Наступний пасаж звучав так: «Я хочу сказати, що мої амбіції ніколи не завадять йти вірним шляхом. … Не амбіції рухають мною, а бажання, щоб Україна була сильною», - додала Тимошенко. А дуже відверте наступне: «Що стосується позиції в уряді, посади прем’єра, то я можу сказати, що, якби я бачила в Україні, кому можна передати це надійно в руки і знати, що не зрадять, не відступлять і слабкість не проявлять, то я б передала. Але оскільки я не бачу такої людини, то буду боротися за те, щоб не передовіряти це нікому, а довести справу до логічного завершення». Споганив настрій Юлії Володимирівні журналіст «Радіо Свободи», який вже напередодні питав її про Павла Івановича Лазаренка, про те, як вона збирається боротися з бандитами в Партії регіонів, коли в її партії є такі неоднозначні персони, як пани Фельдман та Губський, за що і був «нагороджений» леді Ю. ім’ям «провокатора та чорним піарником». Неочікувана підніжка визвала вир емоцій, і Юлія Володимирівна, мабуть, не подумавши про наслідки, зробила, як для політика, хибний крок, наголосивши: «Ми вішаємо мітки на людей, не розбираючи їх сутності. Запорукою того, що наша команда ніде не схибить, не відступить на жоден крок від стратегічного шляху, є моє власне ім'я і моя власна позиція», - заявила вона. І її, як мовиться, «понесло»: «Я буду крок за кроком руйнувати опорних людей «Партії регіонів» на сході, я буду перевербувати і забирати кращих організаторів процесу, і забиратиму їх для того, щоб вони не працювали на їх перемогу. Бо я вважаю, що перемогу ми отримаємо тоді, коли переконаємо людей на сході, що Партія регіонів – це не їх партія». Проте попри старання Юлі, як подейкують, тема Фельдмана, який, власне, посідав у залі серед почесної публіки, на цьому не закінчилася, оскільки дехто з представників діаспори, пригадав, як у 2006 році цей самий Фельдман приїжджав до США та підговорював єврейське лобі в сенаті проти відміни поправки «Джексона-Веніка» щодо України. Важливіша зустріч з держсекретарем США Кондолізою Райс теж проходить за зачиненими дверима. Довідка. Кондоліза (ім’я Кондоліза походить від італійського музичного терміну «кон дольчеза» - «з ніжністю») Райс, 1954 року народження. Народилася в м.Бірмінгем штату Алабама в афроамериканській родині Джона і Анжеліни Райс. Батько працював на адміністративних посадах у різних учбових закладах, мати – викладачем музики. Навчається в Денверському університеті, штат Колорадо. Ступінь магістра отримала в католицькому університеті Нотр-Дам, штат Індіана. Доктор політології. Спеціалізувалася на дослідженнях ЗС СРСР і радянської військової доктрини, проблем безпеки у Західній Європі. Досконало володіє російською мовою. За словами Райс, «любов до руської історії їй прищепив Джозеф Корбел», батько держсекретаря США в адміністрації Клінтона Мадлен Олбрайт. Він же, професор Джозеф Корабел, умовив Кондолізу кинути заняття з фортепіано заради науки З 1981 року викладач Стенфордського університету, штат Каліфорнія на кафедрі політології. З цього часу Кондоліза Райс – член нью-йоркської ради з міжнародних відносин. В 1986 році як стипендіат Ради вивчає питання ядерної стратегії. 1986-1987 рр. за рекомендацією Ради помічник голови Комітету начальників штабів з військово-політичних питань. 1989-1991рр. – робота в Раді національної безпеки в адміністрації президента Джорджа Буша-старшого у якості спеціального помічника президента, старшого директора відділу з європейських та радянських справ. У липні 1991 року повертається на викладацьку роботу в Стенфордський університет, входить до передвиборчої команди Джорджа Буша-молодшого у якості старшого радника з зовнішньої політики. З 20 січня 2001 року помічник президента США з національної безпеки. З жовтня 2003 року керівник Групи з стабілізації Іраку. З 16 жовтня 2004 року - держсекретар США. Являється членом ради директорів низки великих американських корпорацій, членом Американської академії мистецтв і наук. Вважає себе помірною республіканкою і глибоко віруючою людиною, в політиці – реалістом і прагматиком. Експерти знаходять дуже багато спільного між Кондолізою Райс і Мадлен Олбрайт. У Мадлен є своя війна – в Югославії, Кондолізі потрібен Іран. Злі язики, згадуючи Кондолізу Райс і Мадлен Олбрайт, називають їх не інакше, як «красуня і чудовисько». За словами лідерки БЮТу, держсекретар Кондоліза Райс під час зустрічі дала їй зрозуміти, що «демократія в Україні буде підтримана США». «Всіх насторожують ризики, пов’язані з інтеграцією України в зовсім інші структури з втратою політичного суверенітету», - зазначила Юлія Тимошенко. І головне, на чому наголосила Юлія Тимошенко: «Якщо правовим шляхом через рішення Конституційного Суду буде визнано, що Україна має провести дострокові вибори та змінити Конституцію - наші дії будуть підтримані. Такий висновок я можу зробити з цієї зустрічі». Ситуація із розміщенням елементів ПРО в Європі, за словами Юлії Тимошенко, під час зустрічі з Кондолізою Райс не обговорювалася. На закінчення візиту, Тимошенко на Conservative Political Action Conference, де за вклад у розвиток демократії отримує нагороду у вигляді книги з листами президента США Рональда Рейгана. Обізнаність дозволяє Юлії Володимирівні згадати, що свого часу на неї справили велике враження слова Рональда Рейгана до Михайла Горбачова: «Зруйнуйте цю стіну!», та виголосити: «Слова президента Рейгана нагадали нам, що старі цінності залишаються непорушними, а відданість та віра можуть бути в житті дороговказом». Свій виступ Юлія Володимирівна Тимошенко завершує: «Боже, бережи Америку й Україну!». Безумовно, візит Юлії Тимошенко до Вашингтону дещо оживив тему України в США і, як на перший погляд, то не більше. Білому дому доволі своїх внутрішніх проблем. Достатньо проблем з Афганістаном та Іраком, метушнею довкола Ірану, з’ясуваннями зі «старою Європою» і з мюнхенською промовою Володимира Путіна. Слід було розуміти, з наскоку притоптати Віктора Ющенка, коли поряд з тим Катерина Ющенко, завдання, котре поза можливістю виконання. Зрозуміло, що після повернення до України, промови Юлії Тимошенко для своїх прибічників, а особливо для «нестійких» послідовників, набудуть особливої патетичності. Однак, навряд чи вдасться Юлії Володимирівні ввести в оману інтелектуалів, скажімо, таких, як філософ, політолог Дмитро Видрін. Чомусь не поміченим залишилося інтерв’ю на www.liga.net останнього під назвою «Д. Видрін: Політика – це чорна мітка», де він порівнює парламент із зоною та з прикрістю говорить: «Виявляється, якщо ти захищав дисертацію, отримував «великі зірки» на погони або був чемпіоном світу – це нікому не цінно і навіть нецікаво. Ти починаєш жити не за минулим своїм, генеральським чи професорським, а за зовсім іншими новими законами. Для того, аби стати депутатом, ти повинен зламати у собі масу табу. А табу людини – це і є структура особистості. Наприклад, у мене є табу: не можна штовхатися. Проте, якщо мені говорять відштовхувати «ворогів» від трибуни, то я повинен штовхатися. У мене є табу: не можна застосовувати насильство до жінки. Проте, якщо мені говорять, що «ворожу» депутатку не можна пускати на робоче місце, я повинен підкоритися. Якщо тобі скажуть засунути твоєму опонентові у щілину для голосування сірники, аби він не зміг проголосувати, то як професор чи генерал ти не можеш цього зробити, проте як нардеп - ти це зробити зобов’язаний. Ідеальний депутат – це людина, яка забула, ким вона була у попередньому житті, і зламала основні табу своєї особистості. Зламавши свою особистість, вона ніби говорить: я вже спроможна на плідну, дисципліновану парламентську роботу. І цей злам не є складним виключно для тих особистостей, у яких маленький асортимент табу, яким нічого у собі ламати, аби, наприклад, материться, галасувати, плювати в обличчя одне одному. <…> якщо ти спроможний плюнути в обличчя своєму політичному опонентові – виходить, ти готовий для свого політичного “кодла”». Отже, у таких як Видрін, у тих, хто здатний ще мислити, відчувати, страждати, – у них є вибір. Вибору немає у таких як Тимошенко, Турчинов, Немиря. Адже не вони вирішують, а вирішує «брошка», яку обрала така собі бувший держсекретар Мадлен Олбрайт, при народженні Марія Яна Корбель. А й справді, яка брошка була на грудях пані Олбрайт і чи не запізно нам почепити оберіг?..