Воин Света, который несет Тьму

Автор: Валентин Лысенко, политолог

01.03.07 11:43

9438

Людина народжена любити. Відтак неможливо заборонити любити, в тому числі і себе, геніального, – на цьому стоїть політик, який вважає себе месією, розглядаючи народ як населення, масу, що потребує свого поводиря. Такий політик визначає народ як «маленького українця» і призначає «любих друзів», згодом вони зраджують його, а він їх. Вона звикла до зради, адже відчула її на собі і несе її в собі. Так, можна водночас любити і ненавидіти своїх бувших теперішніх і теперішніх бувших соратників, можна водночас любити і ненавидіти його, Віктора, за відверті образи і постійні зради. Це називається психологічним садомозахізмом. Можна казати правильні речі, можна складати дієві заклики, проте діяти протиприродно. Можна задля своїх амбітних планів розщепити масову свідомість, розділити суспільство на «ми» і «вони», знекровити суспільство і винищити всіх і вся. Так, можна взагалі ненавидіти весь світ, свій світ, що зрадив тебе, і все життя покласти на те, аби довести їм… Пробачте, по-перше, собі, що ти здатна… Про це зазначав Зігмунд Фрейд, коли висував гіпотезу щодо існування дихотомічної пари: потягу до життя (еросу) і потягу до смерті (танатосу): «Міркуючи про походження життя й про розвиток різних біологічних систем, я дійшов висновку, що поряд зі спрагою життя (інстинктом живої субстанції до збереження й збільшення) повинна існувати й протилежна пристрасть — пристрасть до руйнування живої маси, до перетворення живого в первісний неорганічний стан. Тобто поряд з еросом повинен існувати інстинкт смерті. Інстинкт смерті спрямований проти самого живого організму й тому є інстинктом або саморуйнування, або руйнування іншого індивіда (у випадку спрямованості на зовні). Якщо інстинкт смерті виявляється пов'язаний із сексуальністю, то він знаходить вираження у формах садизму або мазохізму». Гіпотеза, проте, переконливо звучить у нашому випадку, пояснюючи більшість вчинків лідерки блоку свого імені. Вона рядиться у білі шати і говорить, що готова вийняти серце і віддати людям, проте здатна вийняти його, серце, у народу, нахабно чинити наругу над масовою свідомістю. І все це заради влади, на чому розуміється все більше і більше думаючого, критично мислячого населення України. Проте найактивніша міфологема сьогодення, що пронизує все суспільство, - балачки про рятівника усіх обездолених і малозабезпечених, борця за правду проти кривди, супротивника нинідіючої «антинародної влади», втілення Краси і Добра Юлії Володимирівни Тимошенко, - нею самою і продукується. «Тарифна війна», що супроводжується пропагандистською істерією, не є боротьбою за добробут пересічного громадянина. Мета її – обдурити, змусити людей повірити у свою, Юлину, обраність, і сказати «так» хаосу відкритого протистояння. Адже що до того, що за формою ця, так звана, війна все більше набуває параноїдальних ознак та призводить до параноїдальних вчинків на кшталт «надсилання темряви» на сесійну залу Верховної Ради, - «воїн світла, що несе темряву». Однак це є справжня війна, не «тарифна». Війна, що ведеться за усіма правилами інформаційного протиборства. Війна проти всіх, за Юлю. Зі своїм месіанством Юлія Володимирівна визначилась давно. Остаточно воно склалося під час перебування за ґратами. Оформилося під час «помаранчевої революції». Публічного викриття набуло під час ходи у білому до Парламенту. Показово, мовою оригінала: «Нам говорили, що це уніформа, що це армія, що вони скоро будуть марширувати – а ми відповімо: так, ми армія, і ми не здамо своїх позицій! Вони звинувачують нас, що ми – «Біле Братство». Ми - не «Братство», ми - воїни Світла, яке народжується в політиці. Вони говорять, насміхаючись: «Подивіться, в парламенті з’явилися лікарі!» Так, ми – лікарі, бо крім нас їх ніхто не вилікує! І наша армія - лікарів суспільства, воїнів Світла – перебудує Україну так, що наша держава буде зіркою світу!» Це не обмовка, і не просто так порівнює свій, підкреслюємо, свій БЮТ Юлія Тимошенко з «Білим Братством» (інші назви: «Велике Біле Братство», «Юсмалос»). Деструктивний культ із вченням окультного спрямування, що славився своєю технологічністю «промивки мозків». Історія і діяльність секти пов’язана з іменами Юрія Кривоногова, що був присвоїв собі релігійне ім’я Іоанн Свамі (засновник і ідеолог течії) і Мариною Цвігун, що назвала себе «живим богом» (релігійне ім’я – Марія Деві Христос). Про певну спорідненість «Білого Братства» і «білого братства» від Юлії Тимошенко написано багато, здебільшого надуманого. Однак, вважаємо за доцільне підкреслити одну, на наш погляд, дуже важливу річ - у «Білому Братстві» Юлії Тимошенко спокушає технологічність і розмах, з яким працював фахівець із розробки методів модифікації суспільної свідомості кандидат технічних наук Юрій Кривоногов. У кризові періоди для звичайної людини немає нічого важчого, ніж почувати себе самотньою, не приналежною ні до якої великої групи, з якою вона може себе ототожнити. Отже есхатолітичні залякування, продукування ситуацій невизначеності, нагнітання напруги у суспільстві, створення хаосу спричиняють у людини когнітивний дисонанс (дисонанс виникає щоразу, коли людина одночасно стикається з двома несумісними когніціями (ідеями, віруваннями, думками)). Стан несумісності когніцій та загальної невизначеності спричиняють, в свою чергу, емоційний дисонанс, що у кінцевому результаті призводить до фрустрації масової свідомості. Критичність знижується, а стан залишається настільки незручним, що людина за будь-яких обставин прагне послабити цей внутрішній конфлікт. От тут їй і пропонується персоніфікований образ ворога. Демонізований і персоніфікований у масовій свідомості образ ворога вимагає визначитися – ти з ворогом, чи з другом, що пропонує тобі, так звану, «допомогу». Штучно створена поляризація на «ми» і «вони» підсилює міфотворчу активність масової свідомості, народжуються взаємовиключні міфологеми, процес набуває лавиноподібного стану. В суспільстві набуває місця «соціальна шизофренія», де протиборчі сили відстоюють свої цінносно-нормативні світи, фанатично захищають свою «єдину правильну думку». Жоден з головних політичних акторів сьогоднішнього українського політикуму не в змозі похизуватися «політичною чистотою». Так звана політична доцільність з міркувань політичної кон’юнктури, що взяла верх, висвітлила основну проблему - чистоти помислів і гідної поведінки від самопризначених еліт й годі чекати. «Переделіта», як їх називали багато хто з політологів, так і не змогла стати елітою у повному розумінні цього слова – тусуються і тасуються одні й ті самі. Така ситуація призвела до повної і остаточної зневіри до політиків, владних інститутів і держави у цілому. Розколоте суспільство «нашпиговане» агресією, вкрай заполітизоване, інертність мас у будь-яку мить може обернутися соціальним вибухом. Здається, що протиборчі табори у своєму протистоянні позбавилися будь-яких моральних засад щодо відтворення та втілення у життя волі народу. І це зрозуміло, особливості утворення бізнес-еліти на пострадянському просторі та перетворення її згодом на бізнес-політичну еліту, формування владних інституції через прихід до влади бувшої партійно-комсомольської номенклатури різного ґатунку, яких єднає, перш за все, ділова хваткість і жадоба влади, не могли привнести честь, порядність і гідність у політику. Міф про те, що політика робиться брудними руками, ожив і став екстраконцепцією повсякденного життя українця. Відбулося внормування аморальності політики і політиків у суспільній свідомості. Політику не можна розглядати поза інтенціональності й інтенціональної спрямованості її суб’єкту. Розмежовуючи поняття «влада» і «вплив», звертаємо увагу вибагливого читача на цілеспрямований потужний вплив, чинимий опозиціонеркою Юлією Володимирівною на соціум попри відсутності у неї конституйованих владних повноважень. Ви скажете, що саме так повинна діяти справжня опозиція. Однак, зауважмо, що прискіпливе дослідження інтенціональної спрямованості цих дій змушує задуматися над питанням, що очікуватиме суспільство при отриманні цих владних повноважень. Чистота помислів обумовлює чистоту політичних дій… Відповідно, особливої уваги надається заявам та відповідності вчинків, отже і їх послідовності. 22.12.2006 року на сторінках однієї з газет читаємо інтерв’ю Ю. Тимошенко, де чітко визначається: «Зараз ми покладаємося тільки на свої сили і стратегії. На жаль, все , все, що було пов’язане з «Нашою Україною», було програшним і руйнівним. <…> Ми не хочемо більше мати зв’язків із жодними руйнівними політичними силами. З «нашою Україною» домовитися неможливо ні про що. Всі їх пропозиції зводяться до геніальної пропозиції Чебурашки: Гена, давай, я нестиму чемодани, а ти нестимеш мене». Отже від тепер з 24.12.2007 року БЮТ, що той крокодил Гена, проте ніякого зв’язку з дитячими забавками Тимошенко тут немає. Так, вона проти була, «аби ставити на фальшиві фішки», і на триста процентів була впевнена, що її хочуть використати. Отже… Питання риторичне лише у тому: хто кого користував. Жадоба необмеженого володарювання… Ми говоримо про авторитаризм, що розбудовуватиметься на опримітивленні народу і оскотивленні нації. Харизматичні якості лідера, здібності до спонукання поступаються потребі володарювання через приневолення. Про це свідчить чимала історія стосунків із оточенням. Публічне викриття сутності Юлії Тимошенко - це боротьба за імперативний мандат у місцевих радах, що легітимізував її право примусу. Що ж до того, що тут потрібно було поступитися «принципами», котрих ніколи не було, - реалізація комплексів і потреба самореалізації важніше. Масі можна буде замотивувати будь-що. Відтак фанатично віддані самі виправдання знайдуть, а простуватим підійде будь-яке за правду видане пояснення – головне переконливим бути. І звучить переможним маршем у вустах Юлечки на звинувачення представників «Нашої України» у зрадництві, за твердженням нашеукраїнців, «ідеалам Майдану» - голосування БЮТ за подолання президентського вето на закон про Кабмін: «Ми зараз абсолютно свідомо прибрали конфлікт, який руйнував державу!..» Та навздогін «щиросердне»: «Ганьба «нашій Україні» за те, що вони збираються хаос зберігати в країні!» Тут хочеться допомогти Юлії Володимирівні й проголосити: «Не зберігати, а поширювати хаос треба!» Авжеж, чим більша колотнеча, тим приємніше. Отже тепер з уставленою за особистою відвагою Юлії Тимошенко «антиконституційною прем’єрською республікою» лідерка блоку свого імені і своєчасно «відстроєний» нею блок її імені разом з новим старим соратником «Нашою Україною» буде боротися мужньо. Ще не вмерла, проте вже не жива, «Наша Україна» впала до ніг Юлії Володимирівни. Хвала її обачливо-зрадницькій позиції. Пасажири з «титаніка НСНУ» у неї на борту вишикувалися і чекають… Ми бачимо потенціал влади від Юлії Володимирівни. Він інший аніж був раніше, неприхований і відверто цинічний. Сьогодні це озлоблений скривджений політик, посоромлена жінка, яка марить помстою. Інтенціональна спрямованість соціальних відносин такого суб’єкта влади несе в собі лише маленьку частку раціонального початку. Зрозуміло, що влада, як і будь-яка соціальна взаємодія продукує навмисні і ненавмисні, передбачувані і непередбачувані результати. За умов вище вказаних причин рівень раціонального цілеспрямованого використання влади у разі приходу до неї опозиції на чолі з Юлією Володимирівною, попри значну свою інтенціональну спрямованість буде вкрай низьким. В той же час рівень ірраціональності рішень і, як наслідок, непередбачуваних результатів, буде стіль великий, що загрожуватиме національній безпеці і цілісності держави. Важливим моментом у структурі владних відношень, що складає сутність такого політика, є наявне віддання переваги самому факту підкорення і нехтування наслідками цього підкорення. Тобто має місце влада заради самої влади попри будь-які моральні і правові застереження. Усвідомлюючи складну природу соціальної і політичної дійсності, звертаємо увагу, що спрямованість політичних вчинків Юлії Володимирівни вказують не на прагматичний підхід, і мова йде не про певний імморалізм, тобто ігнорування в політичній діяльності моральних цінностей, а про аморальність. Згадуючи промови пані Тимошенко складно пригадати, коли вона піднімала питання духовності, боліла про історичну та культурну спадщину України. Останні кроки БЮТу яскраво свідчать про надання переваги технології всупереч пропагуємим ідеологічним засадам і нехтування будь-якими моральними цінностями. Єдина цінність – необмежена влада. З приходом у владу «оновленої», позбавленої будь-яких утримувачів Тимошенко, слід очікувати диктаторського режиму з використовуванням прихованих методів і технологій управління свідомістю і поведінкою, руйнування пропагованих демократичними завоюваннями державоутворюючих міфів і заміни їх на псевдоміфи. І вони, державоутворюючі міфи, сьогодні зруйновані майже вщент. Нові пропонувати нікому. Однак, масова свідомість не визнає пустоти... Вибір: бути стадом баранів чи нацією.