Плаха человеческих душ

Автор: Дмитрий Вовнянко, "Дракон", инженер-конструктор, предприниматель (Киев)

25.02.07 12:24

18589

Під час Майдану, коли ранком другого дня Революції пройшла чутка про появу в Києві автобусів з донецькими шахтарями та дніпровськими робітниками, один з моїх співробітників, корінний киянин, прийшов у жах: «Вони ж розірвуть місто! Пограбують магазини! Поб’ють вітрини!». Його дуже здивувало, коли я не відірвавшись від монітора кинув через плече: «Якщо їхні ватажки не накажуть - не наважаться». «Ти що?! – Вигукнув він. – А як вони линуть на Майдан та полізуть в бійку? Проллється кров!». «Не полізуть, - Відповів я так само спокійно. – До переваги п’ять до одного на їхню користь – не ризикнуть». Одне одного нам було не зрозуміти. Він виріс та все життя прожив у Києві. Я народився, виріс та почав працювати у Запоріжжі. Він пам’ятав шахтарів під час маршу на Київ. За мною були численні роки праці на заводі. Я працював з тими про кого йшлося, та мав досвід керування ними. Хочу розповісти кілька подробиць того в яких умовах доводиться працювати тим на кого люблять спиратися закремльовані. Цієї миті хтось працює на домні чи біля верстата. Хто зна, може комусь мій досвід буде корисним? Назву заводу я називати не буду. Підставте будь яку – не помилитися. «Не відривайтеся від колективу, бо колектив відірветься на вас». Знаєте де краще працювати у тривалому технологічному процесі? Де завгодно крім останньої операції. Якщо саме ви виступаєте на передачі послуги (ремонту) замовнику – морально готуйтеся, всі шишки дістануться вам. Що з того, що замовник вчасно не передав вам чертежі? Час вийшов. Що з того, що механічна ділянка запорола частину деталей і ваші хлопці мали у нічну підганяти їх за допомогою шліф-машинки (знаєте такий пристрій?) та саджати на «електро-шпонку» (тобто приварити до вала)? Що з того що через це ви зірвали термін здачі? Це ваші проблеми, самі впорюйтеся, а премії вас позбавлять. Якщо ж палаючи праведним гнівом ви сідаєте писати службову на ділянку-винуватицю – не поспішайте. Завтра вам знадобиться терміново підігнати вал чи шестерню на вечірній зміні, а механічна потребує з вас наряд або акт про брак (чекатимете до відкриття контори, тобто до ранку, а час спливає). Якщо ж палаючи праведним гнівом ще більше, ви будете поводити себе виключно за інструкцією – попрощайтеся з премією. Термін ремонту ви зірвете, а решта нікого не цікавить. До матеріальних вад додадуться моральні, ваші колеги кожної оперативки будуть нагадувати завдяки кому їхня дитина зайвого морозива не з’їсть. Будете виступати – вам додадуть. Начальник цеху теж може зняти з вас премію. Будете скаржитися, вас швидко позбавляться. За воротами заводу таких як ви – черга чекає. «Хто везе – того поганяють». Спілкування з робітниками вражає уяву. Майте на увазі, «це не їм дали п'ятнадцять діб, це вам дали п'ятнадцять діб». Керівництво щодня тиснутиме на вас аби ви давали більше, більше, ще більше. Ви тиснутиме на робітників, а натомість вас посилатимуть у тривалу інтимну подорож в одному напрямку. Робітники будуть робити скільки хочуть, як хочуть та коли хочуть. Лаятися марно. Жодних важелів впливу на працівників ви не матимете. Чому? Та тому що хтось постійно економить на ваших умовах праці. Тому що постійно на місці не виявляється погрузчика і вузли доводиться возити тачкою. Тому що брак механічної доводиться виправляти шліф-машинкою. Тому що шестерні ваші хлопці сьогодні збивали кувалдами та цоколем через те що гідропрес не працює вже тиждень. Завтра стикнувшись з такою ситуацією ваші робітники пошлють вас якнайдалі та відмовляться горбатитися. І будуть праві (за законом). А бити будуть не по закону, а по пиці, при чому по вашій. Чому вчасно не повідомив? Часу не мав? Всі не мають. Мусиш встигати. Не вмієш керувати – відмовляйся, та бери кувалду. Загроза звільнення, серед робітників налякає тільки наївного. Жоден поважаючий себе ІТРівець не звільнить свого працівника, бо добре знає – місяця три на його місце не візьмуть нікого, а потім скоротять одиницю. Норму ж ніхто не зменшить, покиньте надії. Що лишається? Заробляти авторитет серед слюсарів (десь дати вкрасти, а десь врізати в рило як нап’ється) та користуватися власним впливом, або домовлятися (ви це над міри зробите - і додому, знаю що не можна, я домовлюсь з охороною, вони вас не помітять). «Хочеш жни а хочеш куй, все одне получиш рубь». Зарплатня. О як багато в цьому слові для серця робітничого злилося! Державних підприємств в Україні майже не лишилося. Проте на більшості заводів зарплатню по сьогодні платять за КЗоТом. Коли там останній раз туди зміни вносилися? Але справжній сенс плати зарплатень для мене відкрився, коли я краще роздивився роботу нормувальника (норміровщика). Справа ось в чому. Нормувальнику цеху від керівництва дається певний ліміт заробітної плати, вище якого він висмикнутись не зможе навіть якщо розірветься на клочки. Якщо у вас здєльщіна – не напружуйтеся, вище певного рівня вам не заплатять. Для ремонтних спеціальностей, через складність нормування, широко використовується така система як «почасовка». Якби ви не працювали – капає один й той самий тариф. Робітники вдало цим користуються, і перетруджуватися не люблять. Пояснення просте: «Хто роботав та трудився - той давно … накрився, хто на працю … ложив – той до пенсії дожив». Лишається єдиний важіль впливу – премія, яку не зменшити з причин викладених у попередньому абзаці. Як ви вважаєте, чому свого часу всі кращі слюсарі, зварники, електрики, гідравліки тощо з заводі перекочували на СТО, на підрядні та приватні виробничі фірми? «Кажуть зараз природа чистіше стала, а минулого місяця ми дві тони хлору в Дніпро скинули, і хоч би що» - «Ой подумаєш! За Совєти ми щотижня по дві тони скидали!». Про служби техніки безпеки, електричної та пожежної безпеки варто сказати окремо. Щомісяця ці дивні дяді з’являтимуться на вашій ділянці, аби спричинити вам користь, та наразити на допомогу. І до ворожки не ходіть – якесь жахливе порушення ТБ, ЕБ чи ПБ вони знайдуть, та штраф вам випишуть. Проте. Разом з цим вони не помічають таке, від чого волоси інколи дибом встають. Наприклад, якось я бачив як два газо-різника випалювали різаками свинцевий вкладиш кілограм на двадцять не маючи навіть респіраторів. Від торкання до оголених дротів одного з майстрів на моїх очах відкинуло метрів на сім. Пощастило. Живий лишився. Мій бригадир, що працював колись на одному з запорізьких комбінатів мав два отруєння хлором, а по одному мав трохи не кожен хто працював там. Приварювання штуцерів на прес заповнений свіженьким маслом було для нас чимось природним. А міг спалахнути. «Совість – кращій контролер». Останнім часом, через відтік старих робітників, та приходу на їхнє місце молодих та недосвідчених, травматизм на заводах зріс в рази. Але не шукайте цю інформацію в офіційній статистиці, її там нема. Будь яку травму, яка виникає на виробництві, всіма силами намагаються скрити. Робиться це так. Робітнику дається кілька отгулів до лікарняного, а за це він говорить що травма сталася «по шляху слідування», або навіть вдома. ІТРівцям, вибачте, отгулів не дають, є інші важелі впливу – «ти з нами чи проти нас?» Кожен нещасний випадок за законом має розслідуватися, з обов’язковим визначенням винного, та призначенням покарання. Пам’ятаю наказ, яким начальника охорони позбавляли премії через те, що один з охоронців підвернув ногу женучись за крадіжником. Якщо НВ неможливо сховати – наслідки залежать від того, чи товаришуєте ви з ТБ. Якщо так – винними зроблять чоловік десять (ланкового, бригадира, майстра, відповідального за ТБ ділянки, тощо), і з кожного стягнуть штраф, але потрошку. Якщо ж не дружите – що-менше попрощайтеся з премією протягом трьох місяців, що-більше готуйтесь до виклику в прокуратуру. Якщо ж у вас стався смертний випадок – сушіть сухарі. Під Вінницею ще багато не-рубаного граніту. Зона на вас чекає. «Ще по п’ятдесят – і конкурси». Пити на виробництві не те що не можна, а життєнебезпечно. Особливо, якщо ви молодий ІТРівець без сім'ї. В умовах постійного тиску на нерви та психіку з боку керівництва, алкоголь стає каталізатором стрімкого вильоту в трубу. На моїх очах один з майстрів спився за тиждень. Тобто, через тиждень він в угарі кинувся обійматися з начальником цеху, та був розжалуваний у слюсарі. Пити він вже не покинув ніколи. Робітників це теж стосується. Подивіться на відрубані та розчавлені пальці робітників. Більшість з них почалися з 50 грамів. «Будь що б не сталося – тримайся за трубу». Звільнятися марно, на будь який інший завод вас візьмуть лише на робітничу спеціальність, і чи призначать потім в ІТРівці, це ще баба надвоє казала. Якщо не призначать – диплом іде коту під хвіст. Назад не візьмуть, через запис у трудовій, що на цьому заводі ви вже працювали. «Любиш нас в дні перемог – люби у дні скрут» - так каже керівництво. «Тише їдеш - далі будеш. Від надто гримких». Я бачив заводські страйки. Це виглядало так. Зранку робітники відмовлялися працювати, збиралися у цеху серед непрацюючого обладнання, і голосно скаржилися одне одному як їм погано жити. Потім з’являвся начальник цеху і галас відразу вщухав. Серед натовпу робітників знаходилося один-два які починали розповідати начальнику те саме. Що живеться їм погано. Картина підтягнутого, стоячого прямо та впевнено нач-цеху, з яким спілкується півтори сотні робітників у позах прохачів – видовище вражаюче. Нарешті начальник давав їм обіцянку, тої ж днини їм сплачували частину зарплатні, а «активні» зникали з цеху протягом кількох місяців. Був ще цікавіший випадок, але там до розмови не дійшло, бо як на гріх хтось встиг знайти пляшку. Мені от цікаво, Шахтарський марш, страйк на НФЗ тощо, набули розголосу не через те, що сталися під проводом керівництва самих підприємств? «За Совєтів було гарно. Красти дозволяли». Саме так мені пояснив переваги совка один з моїх підлеглих. Але це ще квіточки. Якось у відповідь на моє попередження про наслідки за пияцтво 7 листопада, один слюсар відповів: «Грамотні ви всі стали. Як за совєтів 130 рублів отримували – після обіду бігали під робітників газетки підкладали, аби не застудилися». Дивує інше. Старі технологи (почали працювати ще за Сталіна) стверджували що такої якості продукції як зараз, ми й в ті часи не давали ніколи. Можу повірити. На технологію зараз грошей не шкодують – шкодують на забезпечення. А балачки про чудову совецьку освіту – казки для дорослих. Більшість з тих, хто довів заводи до їх нинішнього стану мали «правильну» освіту. Слюсарі вам розкажуть, як начальник цеху колись з відром за напругою бігав, а головний технолог – зазор між колектором та протектором міряв. «Совок розвалила рука Вашингтону!» Я бачив як монтували обладнання німці. Привезені ними засоби та інструменти щовечора ховали в каптерці, що охоронялася, аби наші бійці нічого не вкрали. Два дні німці збирали свої прилади, лебідки, домкрати, портативні кран-балки, тощо. День – монтували обладнання. В них було дуже багато інструменту. Бракувало лише двох, обов’язкових для нас – лому та кувалди. «Ініціатива карається виконанням». Ви маєте пропозицію як покращити процес виробництва? Спершу добийтеся виконання плану. Маєте рацпропозицію? Влаштуйте силами підлеглих, без шкоди основній роботі. Ви зайнялись реформуванням своєї зміни? Вона почала працювати краще? Вітаю. Підвищення вам не побачити. По кабінетах працювати розумних багато, а зміною ТАК керувати хто буде? Ви надто розумні? Це поправлять. На заводі потрібні не розумні, а виконавці. Тому особистостей або ламають, або позбавляються. Сукупність «середнячків» дає нечувано широкі можливості. На моїх очах, якось, весь цех прийняли у громадську організацію «Злагода» (пам’ятаєте таку?), добровільно-примусово. Двоє, включаючи вашого покірного слугу, уникли цього, решта – вступили. Не сперечався жоден. Зараз процес прогресує. Тепер приймають у партії. Не тільки у Партію Регіонів. «Заклади ближнього свого, доки він не заклав тебе самого». За будь якого НП на виробництві завжди буде знайдений винний для покарання. Спіткати це горе може будь кого. Тому кращій засіб уникнути покарання – писати службову керівництву, доки її не встиг написати ІТРівець чи бригадир цеху-замовника. Інколи, все рішає те, чия службова раніше потрапить до керівництва. Якщо нелегка наздогнала – розслабся та відчувай задоволення. Сперечатися марно. Не сподівайся на чиюсь допомогу. Встати на захист безпідставно-звинуваченого – кращій засіб стати винним «за компанію». А якщо бути зовсім чесним, то я жодного разу не бачив аби на захист інженера – «цапа відбувала», встали б старші товариші. «Ти приречений, а в мене сім'я». Це саме стосується спілкування з криміналом, що крутиться навколо керівників підприємств. Пам’ятаєте сцену у «Бумері», коли дальнобійники напідпитку, з перевагою трохи не сім до одного, кинулися на братків, але стали шовкові відразу як один з них дотягнувся до зброї? Я не раз бачив щось подібне. Для робітників така поведінка типова. Для ІТРівців – теж. Мені дивно чути скарги на те що в країні бракує фахівців-інженерів, та робітників-профі. Куди їм іти працювати? На заводи? Практика показує, що людина здатна гарно працювати руками, та маюча певну самоповагу, з заводу тікає. Ці люди працюють або в приватних виробничих фірмах, або міняють фах. Але багато лишається. Подумайте самі, хто здатен працювати в таких умовах? Які здібності треба мати аби в них керувати людьми? А робити кар’єру? Вам нікого це не нагадує?