К вопросу о национальной идее Украины

Автор: Валентин Стецюк, незалежний дослідник, підполковник у відставці

03.01.07 12:59

49593

В усі віки людина вірила в якусь ідею і, беззастережно вірячи в неї, організовувала своє життя відповідно до її фундаментальних приниципів. Чим ближче відповідала ідея потребам епохи, тим продуктивнішою була праця людини, тим багатшим було її духовне життя, тим більшим був її внесок у скарбницю світової культури. Однак досвід історії засвідчує, що служіння навіть помилковій ідеї піднімає людей на великі діла, якщо вони повірили в неї сліпо. Тому для людини важливо мати хоча б будь-яку ідею, ніж не мати її взагалі. В наш час після краху ідей фашизму і комунізму, з втратою авторитету церквами в світі запанувала безідейщина, що загрожує людству моральним занепадом. Для розробки загальнолюдської ідеї потрібен геній, який народжується, можливо, раз на кілька століть. Однак для успішного розвитку кожен народ має мати власну національну ідею меншого масштабу, ніж загальнолюдська. І так завжди бувало в історії, хоча національні ідеї рідко декларувалися, але частіше жили в головах провідників та еліти націй. Звичайно національна ідея пов'язується з державою, тому для України, яка ще не має тривких державницьких традицій, засвоєння ефективної ідеї стає нагальною потребою, якщо ставити за мету стати на один рівень з провідними державами світу, що з огляду на геополітичне становище України є цілком реальним завданням. Пошуки національної ідеї ведуться, але досі вони були безрезультатні, бо, з одного боку, українців охопила світова пошість безідейщини, а, здругого боку, фабриковіні ідеї базувалися на хитких міфологічних основах. За замислом Божим світ має бути структурованим і першим рівнем структуризіції були ентічні угруповання на базі спільної мови. Ця спільна ознака людських суспільств в основному збереглася і досі. Сучасна цивілізація започаткована європейцями, які вийшли з надр індоєвропейської мовної спільноти, дві з пововиною тисячі літ тому і продовжує своє існування дотепер. Її наукові, технічні, в меншим ступеню культурні досягнення поширилися по всьому світові. І нема причин сумніватися, що її розвиток може припинитися, бувши заміненим іншою цивілізацією, яка засвоїла досягнення європейської. А якщо ми поглянемо на історію, то побачимо, що провідну роль в розвитку європейської цивілізації поперемінно грали різні народи. Першими були давні греки, їхню справу продовжили римляни. Після досить довгого занепаду, аж поки варвари не засвоїли досягнення древніх, провідна роль перейшла до Франції і Англії, які суперничали між собою дуже довго. Потім суперницею Англії стала Німеччина. На теперішній час безперечним лідером є Сполучені Штати Америки. З цього переліку видно, що на провідні позиції виходять молоді державні нації, а колишні лідери здають позиції. Закономірно, що так воно має бути і надалі. З такої точки зору нового лідера або конкурента американцям слід шукати серед слов'янських народів, бо європейську цивілізацію можуть продовжити лише європейці. Слов'яни ще не вичерпали свого потенціалу, але минулі досягнення Росії свідчать за те, що він у нас доволі потужний. Наведені приклади переконують, що останні століття головне русло європейської цивілізації розвивається у конкуренції двох-трьох країн. Отож, якщо говорити про слов'янські держави, то конкурувати між собою можуть Україна, Росія і Польща, як найбільші. Хто переважатиме у цій гіпотетичній боротьбі передбачити неможливо, але вона має бути продуктивною. Як писав Густав Ле Бон, "народ є організм, створений минулим". Українці в цілому не мають спільного історичного минулого і відповідно до цього роз'єдні за мовною ознакою, за конфесійною приналежністю і за культурними традиціями. Ця роз'єднанність поки що викликає напруження в суспільстві, політичні спекуляції. Але ці протилежності можуть привести і до продуктивної конкуренції, якщо суспільство об'єднає одна ідея. У цьому питанні показовим є приклад Німеччини, яка стала єдиною державою в зовсім недавню історичну епоху, а до цього була розділена на кілька десятків малих і великих держав, які запекло ворогували між собою. Конфесійно німці і досі розділені на протестантів і католиків, а німецькі діалекти різняться між собою більше, ніж українська і російська мови. Там ситуація була гіршою, ніж тепер в Україні, однак німців об'єднала ідея германської величі. Ця облуда ідея хоч і вивела Німеччину в коло великих держав, але кінець-кінцем привела її до нищівної поразки у другій світовій війні. Це добра пересторога для України - національна ідея не має бути міфологічним витвором, а повина грунтуватися на міцному науковому фундаменті. Другим факторм об'єднання Німеччини, як невмирущий дар Божий, стала літературна німецька мова, формування якої започаткував Мартин Лютер перекладом Біблії і на якій розвинулася велика німецька культура. Якщо вже Україна хоче когось наслідувати в мовній політиці, то треба брати приклад не з другорядних держав, а з Німеччини. Що ж стосується суто національної ідеї, то вона має бути приблизно такою: сучасні українці - молода державна нація, яка поки що формується, хоч і має давні етнічні корені і, відповідно, спільну етнічну психологію, сформовану віками під впливом генетичних і природних факторів. Ми переповнені ентузіазмом і амбіціями, і хочемо створити державу, яка стане на один рівень з провідними країнами світу. Різне політичне минуле окремих частин України надасть її сучасному існуванню більше динамічності, порятує від закостенніня, а спільні риси національного характеру разом з національною ідеєю забезпечать системний прогрес у розвитку держави. Пізній плід завжди смачніший і тривкіший, ніж скоростиглий. Як співається в українській пісні "Гей, нуте косарі!": Хоч не рано почали, та багато утяли!