Автор:
По материалам "Центра Досліджень Політичних Цінностей" подготовил Николай Неизвестный, «Фраза»
29.12.06 10:02
4102
Центр досліджень політичних цінностей звернувся до політичних експертів з питанням: "Які головні політичні підсумки 2006-го року для України?". І ось які відповіді були отрімані...
Віктор Небоженко (керівник соціологічної служби «Український барометр»):
„Самое главное – это отсутствие элементов гражданской войны в Украине. Тоесть, несмотря на ожесточенные конфликты между «оранжевыми» и «бело-голубыми», между всеми ветвями власти на всех уровнях, все-таки украинская политика не перешла в «горячую» стадию. Это величайшее достижение 2006 года. Гораздо важнее даже, чем в 2004 году. Если в таком режиме нам удастся продержаться хотя бы года два, то Украина выйдет из глубочайшего исторического кризиса. Вот это первый результат – отсутствие гражданской войны на Украине.
Второй – конечно же смена власти от «оранжевых» к «бело-голубым» на всех фронтах: экономическом, политическом, культурном. Произошла кардинальная смена ориентиров: в геополитике, в культуре, в форме правления (в данном случае речь идет о переходе от президентской к парламентской форме правления).
Третий результат этого года – полная неопределенность по сравнению с предыдущими годами. Тоесть фундаментальное отсутствие каких-либо перспективных инициатив, новых лиц, новых идей в сочетании с резким сужением исторических перспектив Украины. Такого не было все пятнадцать лет”.
Олесь Доній (голова Центру досліджень політичних цінностей):
„Головний політичний підсумок 2006 року - це ще дальший відрив політики від суспільства. Яскравим прикладом стали березневі вибори. По-перше, вони таки не стали «першими демократичними», бо фальсифікації були масовими (причому з обох боків), а по-друге, партії не витримали перевірки пропорційними виборами. Внутрішньопартійні бюрократи скористалися можливістю швидкого збагачення і зайнялися масовим продажем місць у списках як до Верховної, так і до місцевих Рад. Таким чином вибір виборців фактично був спотворений. Адже виборці голосували або за партійних лідерів, або за основні партійні ідеологеми, а натомість їм підсунули бізнес-еліту в якості політичних керманичів. Політика в Україні дедалі більше стає забавкою для бізнесу.
Провал «помаранчевої коаліції» та утворення «антикризової» також значною мірою пов’язані з нехтуваннями волею виборців. Колись у 2000 році мені довелося першому написати про укладання політичного тріумвірату, як передумову перемоги політичної опозиції, де чітко було вказано, що Ющенко має бути Президентом, Тимошенко -прем’єром, а Мороз - Головою Верховної Ради. За 6 років ці три політики так і не змогли домовитися про такий алгоритм.
Тертя, які відбувалися в подальшому між командами Президента та Прем’єра, значною мірою закладені змінами до Конституції. Після цих змін стабільна влада в Україні можлива лише за умов приналежності і Президента і більшості у Верховній Раді до однієї політичної сили. Консенсусу щодо нових змін до Конституції у політичних еліт немає. Громадськість певною мірою розгублена. Суспільство за 2006 рік не народило контреліту. Так що можна вважати, що 2006 рік був для України роком політичної стагнації”.
Володимир Фесенко (голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»):
„Головний політичний підсумок полягає в тому, що попри всі політичні кризи, політичні конфлікти і різноманітні політичні негаразди рік закінчується більш-менш в спокійному режимі, без політичної війни. Звичайно, продовжується в різних формах протистояння уряду і президентських структур. Але той факт, що відбулось навіть підписання бюджету з боку Президента свідчить про те, що і президентська сторона і урядова сторона визнають необхідність домовлятися, взаємодіяти між собою, а не воювати. Тому що у разі продовження посилення політичної війни програватиме країна. Я думаю, що це головний підсумок року.
Можна сказати ще про один вимір. Цей вимір має назву «конституційна реформа». Рік пройшов під знаком конституційної реформи, з усіма неоднозначними наслідками. Він почався зі спроб відправити у відставку уряд, тоді ще уряд Єханурова, а закінчився він також протистоянням між Президентом і урядом. Але, в принципі, конституційна реформа потроху набирає сили. Вона вже не лише набула чинності, а є фундаментом формування нової конструкції влади. І тому, навіть враховуючи неоднозначні негативні наслідки нової системи влади, зокрема протистояння між президентськими і урядовими структурами, слід визнати, що конституційна реформа вже стала і політичним, і юридичним фактом”.
Кость Бондаренко (директор Київського інституту проблем управління ім. Горшеніна):
„Головний політичний підсумок – це завершення Помаранчевої революції і перехід держави до стабільності. Мається на увазі не стільки стабільність як певний час спокою, а як період, коли запрацювали в звичному, а не революційному ритмі головні державні інститути”.
Михайло Погребінський (директор Центру політичних досліджень і конфліктології):
„Я думаю, що головний підсумок – це те, що українська політична еліта вчиться жити за новими правилами. Хоч це відбувається досить складно, але процес поступово прогресує. Головний підсумок – це перехід до практичного втілення політичної реформи в життя, до збалансованої системи владних повноважень і до політичної відповідальності.
Серед важливих підсумків року можна назвати також більшу відповідність нинішнього зовнішньополітичного курсу уподобанням населення. Тобто вектор зовнішньої політики був дуже сильно схилений у пронатівський і проєвропейський бік. Нині він втримується десь на такому поміркованому центрі стосунків між Європою, НАТО і Росією, що відповідає загальним тенденціям громадської думки і загалом інтересам України”.
Вадим Карасьов (директор Інституту глобальних стратегій):
„Головний підсумок цього року полягає в тому, що політичні еліти, «топові» політичні гравці вимушені були грати за правилами парламентсько-президентської республіки і пристосовуватись до нових конституційних повноважень та політичного процесу, який генерується сьогодні кількома центрами влади. 2006 рік був роком парламентських виборів, виборів до Парламенту, який за Конституцією формує уряд. Вибори в Парламент лише поклали початок формуванню, реформуванню влади із одночасною боротьбою за владу і основні владні повноваження.
Цей рік був роком боротьби за владу. І якщо говорити про уроки, то вже під завісу нинішнього року, фактично в овертаймі основного часу політичної гри, намітилися контури політичного компромісу і співіснування основних центрів влади і політичного впливу. Фактично, під кінець 2006 року процес формування влади і становлення основних елітних комбінацій та владних конфігурацій почав назрівати. В перспективі 2007 року намітився дуетний альянс між Президентом і Кабінетом Міністрів, який може стати в короткостроковій і середньостроковій перспективі основною владною віссю навколо якої буде обертатись колесо української політики. Хоча не виключений і радикальний сценарій – нагнітання політичних пристрастей, конфліктизації взаємостосунків. Не виключений сценарій дострокових виборів. Але, враховуючи уроки 2006 року, є більш реалістичним і більш прогнозованим сценарій політичного паритету і співіснування між основними гравцями. В рамках цього співіснування можливі конфлікти, можливі локальні загострення. Втім, жодна зі сторін, жоден з інсайдерів української політики не зацікавлений в тотальному конфлікті. Скоріше за все ось таке дозоване вприскування загострення, компромісності і перемир`я, чергування конфліктності і компромісності в рамках тринарного альянсу (включаючи Мороза) буде визначати політику на 2007 рік. Саме з цієї точки зору кінець 2006 року передає політичну естафету року 2007. Це, очевидно, є кристалізація моделі політичного співіснування за умов нової політичної системи, при тому, що жодна з політичних сил сьогодні не може мати контрольного пакету над владою”.
