Размышления в годовщину Майдана

Автор: Елена Белозерская, журналист и политолог

20.11.06 09:01

22608

ЩО ПЛАНУВАЛОСЯ. У 2004 році Президентом мав стати не Ющенко. І не Янукович. Віктора Федоровича просто використали, як використовують і зараз (він і тоді це не одразу зрозумів). Задовго до 31 жовтня – першого туру виборів – „Пора” почала скликати тисячі людей до ЦВК. Вони мали стояти там під час підрахунку голосів – всю ніч. Те саме, тільки менш відкрито, почали робити за ініціативою влади „донецькі”. Тодішні пристрасті пам’ятають усі. Коли в одному місці, ще й вночі, збирається велика кількість полярно налаштованих людей, спровокувати сутичку нескладно. В результаті на землі мало лишитися кілька трупів чи всерйоз покалічених людей. Невинних львівських студентів і невинних донецьких шахтарів. І тоді діючий Президент Леонід Кучма, щоб врятувати країну від розколу, знімає з виборчих перегонів обох лідерів – за пролиття крові і спробу силового захоплення влади. Вводить на певний час пряме президентське правління, а потім виставляє свою кандидатуру проти когось завідомо слабшого – чи Мороза, чи вдруге проти Симоненка. Конституційний суд право на третій термін йому дав. Це була його остання, вражаюча спроба в черговий раз перехитрувати і свій народ, і Буша, і Путіна. Обоє більше не довіряли йому і хотіли позбутися, підтримуючи його конкурентів. ЩО ВІДБУЛОСЯ. В останній момент „помаранчеві” збагнули, до чого йдеться, і дали своїм прихильникам відбій. Групи наших людей патрулювали підходи до ЦВК і завертали приїжджих з усіх регіонів, котрі про цей відбій не встигли почути. Коли нам доповіли, що якісь люди, які сиділи у припаркованих поблизу автобусах, отримали наказ іти до Центрвиборчкому, площа перед ним була порожньою. Битися їм було ні з ким. Знаю про це навіть не з перших вуст. Бачила на власні очі. Чула на власні вуха. * * * Лежу в наметі на Хрещатику. Кінець листопада. Намет. Крізь шум засвідчую нащадку: А то! Звичайно, що не мед. Це називається позиція. Звичайна й необхідна річ. Щоб від морозу не сказиться, я На пальці хукаю всю ніч. Мені не можна бути осторонь, Коли борня вирує ця, Інакше в завтрашньому просторі Забиті будуть всі місця... Я писала ці рядки в ніч з 22 на 23 листопада 2004 року, в першу ніч Помаранчевої революції. Я ні про що не жалкую. Ці 9 ночей, проведені мною у маленькому туристичному наметі, - були не за Ющенка. І не за Юлю. Не проти Януковича і не проти Кучми, котрого завжди поважала за хитрість його потойбічну, що дала змогу новому поколінню вирости у відносно незалежній державі. І навіть не проти фальсифікації, зробленої настільки по-хамськи, що це нове покоління, яке майже не жило при Союзі і тому не знало, що інакше не буває і бути не може, не витримало і встало. Це було просто для того, щоб моя країна зберегла свою Незалежність. Я хотіла жити в європейській столиці, а не на західній провінції імперії. Оце і все. Помилялись ті, хто вважали інавгурацію Ющенка виграною війною. Це була виграна битва. А війна триває. ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ. Війна триває. Блискавичної перемоги не вийшло – спасибі „любим друзям”. Довелося відступити і окопатися. До того ж у мільйонів співвітчизників відбито почуття самоповаги. Вони пам’ятають, що при Союзі баби молодші були і ковбаса дешевша – про решту забули. Але вони не вороги, вони – частина нас, і кривдити їх не можна. На поступове перевиховання підуть роки. От і маємо поки що Януковича. А Москва не дрімає – тиск з її боку не слабшає. Янукович схожий на зовні простого, вимогливого, але справедливого радянського керівника. Таким він, власне, і є. Років тридцять тому ціни б йому не було, а зараз... За останні два роки він став розумнішим, інтелігентнішим – мабуть, вигнав російських політтехнологів з іміджмейкерами і замінив місцевими чи західними. Але суть лишилася та сама. Коли він їде Києвом, рух надовго перекривають. Так до Європи не їдуть. Ющенко подобається мені і досі. Як людина. Кількох приватних бесід з ним мені вистачило, щоб зрозуміти його головну біду: він хороший Президент для розвиненої, усталеної європейської країни. Андрійовичу, у нас так ще не можна. Найголовніше: у своєму (вибачте за штамп) оточенні Ви бачите в першу чергу друзів, кумів, знайомих, гарних жінок, а вже потім владолюбних корупціонерів. Ви з ними, як з людьми, а вони з Вами, як куми Президента. Тобто використовують на повну. А Ви платите – рештками свого авторитету і, що набагато гірше, – інтересами країни. Зі мною, майже незнайомою, Ви запросто розмовляли і фотографувалися. Побоювались ревнивої дружини і розповідали, як мрієте подолати розбрат в країні. А я використовую це для самопіару. Мені справді соромно. Пробачте мені, Андрійовичу, я більше так не буду. Розраховуватиму виключно на власні сили. А вони? ЩО МОЖЕ СТАТИСЯ. Пам’ятаєте, як ми за радянських часів дізнавалися про погоду у Києві? Яка погода в Москві – через два дні така буде і в нас. М’який і демократичний Ющенко нагадує мені Горбачова. Всі пам’ятають, як Михайла Сергійовича любив народ і чим усе закінчилося. Або Ющенко перестане бути настільки м’яким і демократичним, або... „Рубаха-парень, свой в доску, любимец простых людей” Янукович має позитивні риси Бориса Єльцина. Чогось йому, щоправда, не вистачає. Чи, може, народ у нас не той? Хто буде наступним? Теж талановитий популіст із силових структур? Фото автора: