Почему Украина топчется на месте?

Автор: Виктор Ткаченко (Киев), журналист, кандидат исторических наук

01.11.06 08:49

35843

Ось і п’ятнадцята осінь минає в Україні незалежній... Багато це чи мало? За часом — мізерна мить, а з точки зору здорового глузду — надзвичайно багато! Бо за цей час інші країни-сусідки, які нічим особливим від нас не вирізнялися — отож чимось не кращі і не гірші були — випередили нас, залишивши далеко позаду. Гірко зізнаватися в цьому, проте факт залишається фактом. А який це був понад п’ятнадцять років тому бурхливий та обнадійливий початок руху в житті нашого народу, що раптом пробудився з довгого летаргічного сну!.. Тож згадаймо, як усе оте насправді починалося. Ще в кінці XIX ст. визначний філософ, музикант та письменник планетарного бачення Фрідріх Ніцше як геніальний провидець-сейсмограф передбачив для нас, землян, на зорі XX ст. лавиноподібне нашестя на землю небаченого нігілізму, епоху найжорстокіших війн, терору, катастроф і вибухів... Та кінець вісімдесятих років минулого сторіччя, здається, позначився й позитивними епохальними змінами. Вже тріщала скрізь у нас на очах, здавалося б, непохитна та наймогутніша в усьому світі імперія зла — Совєтський Союз, штучний і протиприродний “союз” із конгломерату багатьох народів Європи і Азії. Ще мить — і розсиплеться на друзки! А в кінці 1991 року СССР почив у бозі. Вже в грудні того ж року український народ визначив свою долю остаточно — йти самостійним шляхом — і що надзвичайно цікаво: не пролилося жодної краплі крові. Інші колишні совєтські республіки також обрали свій самостійний шлях, щоправда, об’єднавшись у таке собі СНД — Союз Незалежних Держав (прибалтійські республіки відмовилися від такого “союзу” і вже інтегрувалися в ЄС та НАТО), що з кожним кроком перетворюється на ефемерне й недієздатне утворення. Приблизно в цей час так само тріщить і маленька імперія Югославія, де на початку дев’яностих, на превеликий жаль, пролилися перша кров, що призвело врешті-решт до логічного розпаду й цього штучного утворення південних слов’ян. Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія також скинули комуністичне ярмо й розпочали свій потужний демократичний поступ, переважна частина яких влилася в ЄС та євроатлантичні структури безпеки. Вже зовсім недалеко той час, коли всі вони стануть повноправними членами ЄС і НАТО. А що ж Україна як держава? Наша держава пасе задніх... Чому так сталося, що Україна не просунулася у своєму розвиткові ані на крок і навіть багато чого втратила з того, що мала? На це є кілька вагомих об’єктивних причин. Перша з них — і чи не найголовніша — полягає в тому, що існуючі тоді національно-патріотичні сили, об’єднані в Народний Рух України, були аморфні й ідеологічно не монолітні. З іншого боку, цілком очевидно, досить потужні антиукраїнські сили як зовні, так і всередині нашого суспільства працювали на розкол націонал-патріотів, що також суттєво послаблювало рух. Коли в серпні відбувся путч ГКЧП, більшість у Верховній Раді (так звана “група 239”) — комуністи, “червоні директори”, чиновники тощо — не на жарт злякавшись усунення їх від влади, а також під тиском народних мас, проголосували за незалежність і суверенітет України, в такий спосіб рятуючи себе від остаточного краху. Окрилена перемогою та сп’яніла від нечуваного успіху Народна Рада в парламенті проковтнула “наживку”, не підозрюючи, що програють. Замість того, щоб іти до переможного кінця і вимагати розпуску комуністичного парламенту, вони фактично уклали угоду про “співробітництво” з антиукраїнськими силами. Хитрий і надзвичайно розумний ідеолог часів Щербицького Леонід Кравчук погодився на “заборону” компартії, яку згодом реабілітували комуністичні судді. Колишні комуністи, а відтепер спритні авантюристи-хапуги, розпочали нечуваний дерибан у нашій країні, розграбовуючи та привласнюючи все і вся... Так, за фантастично короткий термін у нас з’явилися перші справжні мільйонери, а невдовзі й мільярдери з колишніх комуністів і комсомольців, що входять тепер у світові списки мільярдерів. А що ж націонал-патріоти? А вони наче ошелешені й сліпо-глухонімі створювали свої партії і партійки, руйнуючи справді народний рух, що зародився було з низів народних мас і який об’єднував тоді потенційно грізну рушійну силу, здатну змести всіх наших ворогів, що намагалися чинити з останніх сил шалений спротив, рятуючись у такий спосіб. Замість того, щоб провести люстрацію серед “червоних” чиновників усіх рівнів, тобто заборонити принаймні на десять років колишнім комуністам, як це зробили здебільшого наші західні сусіди, займати керівні посади та обиратися у представницькі органи, наївні націонал-патріоти проковтнули обгризену кістку, кинуту спритно перефарбованими в “демократи” комуністами... Ось чому ми й досі тупцюємо на місці... Наш народ терплячий. Та чи надовго того терпіння нам вистачить?..