Неужели дерибан вечен...

Автор: Виктор Сиверянин, археолог, музеевед, журналист, кандидат исторических наук (Киев)

24.09.06 23:22

13292

Шановні читачі, чи ви знаєте, що таке анархія, якою охоплено наче раковою пухлиною майже все в нашому суспільстві, відколи Україна отримала незалежність? Вона (анархія) ось уже понад п’ятнадцять років поспіль триває. Ні президенти, ні уряди, ні парламенти, ні судово-правова гілка влади, ні так звана четверта влада (ЗМІ), які в нас існували та продовжують існувати в державі — і навіть більше — ніякі народні майдани їй не указ. А якщо бути ще відвертішим, то така ситуація в нас нині трактується як такий собі... дерибан. Є відтепер модне таке слівце. Його часто вживають політики, журналісти, хоч у наших словниках ви це каверзне слівце-іменник не знайдете. Словом, вони його скоріше й придумали. Погодьтеся, панове-добродії-товариші, що ці дві особливі категорії людей на будь-які витівки здатні, а особливо на вигадки. Тут вони — неперевершені майстри. Прижилося воно й серед численного простого люду — “маленьких українців”, як любить наш нинішній Президент обзивати нас частенько, якого ми, на свою голову, обрали. Правда, є щось у словниках наших славних мовознавців — Даля та Грінченка де я таки нарив дещо начебто схоже. До слова, обидва вчені родом з донецьких країв, звідки я у цей світ пішов; і цим надзвичайно горджуся. Знаєте, люблю я ритися в словниках! Це моє, якщо вже тут бути перед вами до кінця відвертим і щирим, найулюбленіше й майже щоденне заняття або, як кажуть, hobby, а простіше й по-нашому — захоплення. Ще з юності, коли я якось трохи покерував бібліотекою в рідному селі. Боже, сорок п’ять років уже промайнуло! Відтоді все оте й пішло-поїхало... Тож я про слівце та його історію вірогідного походження. У Словаре живого великорусского языка згаданого мною мовознавця Володимира Даля є таке давнє й надзвичайно цікаве дієслово дєрібать, тобто драти нігтями, дряпати, сильно чесати. Так кажуть, зокрема, на древній землі Псковській, а точніше, в сусідній Росії, де з давньоруських часів жили й досі ще живуть виходці з південноруських земель. Пам’ятаєте крилатий вислів з нашого літопису Повість минулих літ — “Із Варяг в Греки”? Там мова йшла про знаменитий водний шлях нашим Дніпром-Славутичем, яким мандрували в сиву давнину й наші предки. Хоч задля справедливості слід казати “Із Грек у Варяги”, бо первісне розселення вже літописних слов’ян відбувалося вверх по Дніпру, зокрема й на північ, аж до Ільменю. І це неспростовно доведено новітніми науковими дослідженнями. Та я не про це. Я ж про дерибан тут вам волію розповісти, але спочатку про його значення. Власне, в іншому, вже в нашому, Словарі знаменитого мовника (Бориса Грінченка) є також не менш цікаве дієслово дерти, що має значно строкатіший зміст. Це й дерти крупу, пташине пір’я та яйця, одежу, тобто будь-що, навіть у значенні бігти, а ще здирати шкіру в прямому й переносному значенні, грабувати людей, брати хабарі тощо. Між іншим, про таке кажуть у нас з давніх-давен і на Півдні, і на Сході, і на Заході, і в Центрі України... Воно подеколи трапляється в прислів’ях, приказках. Наприклад: “З одного вола двох шкур не деруть”, або: “Проханий кусок горло дере”. Отож, уловлюєте спільний у них корінь дєр, дер? Коротко кажучи, у слові-іменнику дерибан також коренева частина дер. Є ще таке слово як дерилюд, що означає здирник, грабіжник. Та воно майже не вживається, хіба що в якихось літературних творах. У нашому випадку слід трактувати слово дерибан як тотальні здирництво, пограбування, хабарництво. Можна, звичайно, дослідити й другу частину іменника, проте чи потрібно? Адже нам, певна річ, і так уже ясно, що то таке. Та й вам, гадаю, це ні до чого, бо ще раптом терпець урветься... Так до чого я веду? А ось до чого. Це нове слово дерибан, я більше ніж певен, відтепер тісно пов’язане з не менш цікавим словом грецького походження анархія, що означає безвладдя, хаос і яке також останнім часом широковживане в нашому повсякденному й жорстокому житті. Як я вже згадував раніше, анархія існує в нас у всьому — в політиці, на всіх щаблях влади. Вона наче іржа роз’їдає всі пори суспільства. Вже ледве не набула тотального характеру. Від Президента й до останнього клерка-чиновника сьогодні ніхто не дотримується букви закону. В цьому наша велика біда. Посудіть самі хоча б на одних тільки фактах незаконної забудови нашої столиці. Пам’ятаєте будівництво біля храму Святої Софії фітнесцентру, бездарну реконструкцію Майдану Незалежності, тотальну забудову в межах історико-архітектурного заповідника, що назавжди спотворила лице історичного центру Києва? Скільки там було відмито та вкрадено грошей? Хто їх полічить? Продажна столична прокуратура? Чи може Верховний суд, який безсоромно вкрав у Музею історії Києва Кловський палац — неповторну пам’ятку архітектури, яку не можна передавати до рук чиновників за законом. Знищив музей власноручним підписом В.Янукович — колишній і нинішній Прем’єр-міністр. Тепер музейники сидять на сундуках з музейними експонатами в Українському домі в двох-трьох кімнатках... Ви думаєте, що хтось із високих чиновників поніс якусь кару? Марно сподіваєтеся! А хтось поніс, скажімо, кримінальну відповідальність за щедре роздавання ділянок землі високими столичними чиновниками на чолі з колишнім мером-“будівельником” і водночас Героєм України (мабуть, за руйнацію пам’яток отримав високу нагороду) під забудову в Феофанії, на інших околицях столиці?.. Якби ж то було! Ви подивіться тільки, що коїться за Великою Кільцевою дорогою! Суцільна вакханалія, де різнокаліберні нувориші спорудили цілі фортеці! А за руйнацію правого берега Дніпра потворними новобудовами, що виросли як гриби-печериці поряд з унікальною Києво-Печерською Лаврою, хтось буде нести покару?.. Ось як з глибоким сумом і обуренням писав ще десять років тому мистецтвознавець В.Скуратівський про наш древній Київ: “останнє “зажиттєве” художнє описання великого урбаністичного пейзажу, нагромаджуваного протягом тисячоліть. По декількох роках він зазнає воєнної наруги, по декількох десятиліттях — уже безповоротно й навіки — нищівної навали бюрократичної естетики, її фальшивого класицизму, її бюрократичного пафосу кількості, силкування під корінь звести все зросле природним чином — і природне, і історичне”... Є в нас у Святошинському районі Києва вулиця Львівська. Колись це була тиха й затишна вуличка. Зовсім поруч — віковий сосновий бор. Це тут до революційного буревію 1917 року була цілюща курортна зона та дачі заможних киян — лікарів, професури, митців тощо. Час усе змінив до невпізнанності... Все вже давно забудоване житловими коробками, що утворюють спальний масив. Аж ось тут розгорівся скандал через незаконну забудову багатоповерхівкою приватним Київським Міжнародним університетом (ректор закладу п. Хачатурян) і так щільно забудованої ділянки житловими будинками №№ 51, 59, 59-а. Поряд знаходиться школа №140, якій уже виповнилося понад 70 років. Вона також потерпає від незаконного будівництва. Але й це ще не все. Планується на придбаній ділянці землі, де існував дитячий садочок, вести незаконне будівництво ще однієї багатоповерхівки й на вулиці Верховинній у межах території будинків №№ 80, 87, 90, 91. Забудовник — злопам’ятний університет. І що особливо цікаво: ніякої дозвільної документації з боку керівництва міста на будівництво нема. В підсумку, знищена мальовнича зелена зона, яка була насаджена ще на честь першого польоту людини в космос, нема вже дитячого майданчику, самовільно захоплено частину території школи, на деяких будинках утворилися загрозливі тріщини, створено серйозні незручності в пересуванні для мешканців, школярів, студентів... Про цей дерибан хто тільки не писав, починаючи з весни цього року — і “CN-Столичка”, і двічі “Вечірній Київ”, і “Грані-плюс”, і “Портал-2000”. Зверталися із численними заявами мешканці вказаних будинків (а це чотири тисячі мешканців будинків!) до народних депутатів України І.Сміяненка та В.Коржа, до мера Л.Черновецького, прокурора столиці В.С.Присяжнюка, головного архітектора В.Присяжнюка, до інших високих чиновників — О.Ребицького, С.Рюмшина. Звичайно були численні звернення й до районних чиновників — В.Мазепи, П.Ціника, В.Смітюха, М.Горбатюка, А.Карапетянца... Висновок один: здебільшого відписки або скарги на те, що, мовляв, не вистачає повноважень — і квит! Як ви думаєте, шановні читачі, чому так сталося, що такі поважні чиновники опинилися безсилі перед диктатом якогось всесильного ректора Хачатуряна? Чи не криється тут проста причина в елементарній відсутності найменшого бажання виконувати законні вимоги мешканців району, зрештою платників податків та потенційних виборців? Напрошується цілком логічне запитання: за скільки зелененьких купили деяких впливових чиновників, що вони буквально всі враз втратили дієздатність хоч якось впливати на оцей очевидний дерибан? Те, що купили, і дурневі зрозуміло. І навіть більше — існує непохитна кругова порука у владних верхах, що незнищенно існує за всіх режимів як під час імперій, під п’ятою яких перебувала Україна, так і за часів незалежності нашої держави. Як і за життя безсмертного Гоголя та надзвичайно іронічного Салтикова-Щедріна в нас чиновник-бюрократ міцно сидить один на одному й поганяє один одного. Хоч я й оптиміст, але певен, що так буде ще довго. Приміром, відомий український письменник-сатирик і художник, а також невиправний оптиміст Лесь Подерв’янський у звичному для нього гуморі відміряв термін у 25 років, коли відімре останній совок... Отоді вже заживемо по-людськи!.. Останнім часом посипалися відверті погрози на адресу окремих членів ініціативної групи мешканців будинків вулиць Львівської та Верховинної. Тож цілком закономірно такий стан речей викликає серйозне занепокоєння у всіх чесних людей. Та на неодноразове звертання до правоохоронних органів району ніхто не хоче реагувати. Ясна річ, виникає останнє й цілком резонне питання: докіль чинитиметься наруга над нашим народом? Чи мафія вічна?..