21 вересня Янукович на зустрічі в Брюсселі з Президентом Європарламенту Хосе Боррелем заявив, що Україна готова пройти шлях до вступу в Євросоюз. У зв’язку з цим «Центр досліджень політичних цінностей» звернувся до політичних експертів з питанням «Чи може Україна вступити в Євросоюз не вступаючи до НАТО?».
Володимир Фесенко (голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»):„Звичайно може. Такі прецеденти є, коли країни, які вже давно є членами НАТО ніяк не можуть вступити до ЄС. Найбільш яскравий приклад – Туреччина.
Хоча процеси європейської інтеграції за змістом дуже багато в чому пов’язані між собою, все ж таки, логіка цих інтеграційних об’єднань різна. Але, на мою думку, не треба політично об’єднувати ці два процеси в Україні. Якщо ми не будемо абсолютизувати процеси євроатлантичної інтеграції, а до процесів європейської інтеграції підходити більш раціонально, акцентуючи увагу на економічних, а не лише на політичних інтересах, я думаю, що процеси європейської інтеграції, політика європейської інтеграції буде реалізовуватись набагато швидше й ефективніше”.Олесь Доній (голова Центру досліджень політичних цінностей):„Щодо НАТО – то в цій структурі робляться натяки в бік України, що її раді там бачити. Населення України (значною мірою через антинатовську пропаганду сусідньої Росії) здебільшого не хоче членства в цьому блоці.
Щодо Євросоюзу – ситуація протилежна. Населення України набагато позитивніше ставиться до входження до цієї структури. Але жоден з впливових єврочиновників не запрошує Україну до Євросоюзу. Більше того, час від часу впливові європейці роблять достатньо жорсткі заяви щодо неможливості або небажаності входження України до Євросоюзу.
В цій ситуації, Україні варто побудувати більш реалістичну зовнішню політику. Нас цікавить від Європи пересування товарів, капіталів і робочої сили, гарантування нашої територіальної цілісності – так треба цього і добиватися. Якщо не має можливості при житті цього покоління вступити до Євросоюзу - так значить варто шукати нові форми співпраці з рештою Європи для забезпечення національних інтересів Україи”. Валерій Чалий (директор міжнародних програм Українського Центру економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова):„Досвід країн, які приєдналися до ЄС в останню хвилю розширення, і країн, які готуються стати членами ЄС свідчить, що вступ до НАТО є важливим кроком на шляху до повномасштабної участі в ЄС. Приклади таких країн як Туреччина, яка є членом НАТО, але не є членом ЄС – це скоріше виняток з правила ніж загальна тенденція. Стосовно України, я хотів би послатися на обґрунтування наукове, яке містилося в стратегії економічного і соціального розвитку України на 2004 – 2015 роки шляхом Європейської інтеграції, підготовленою науковцями відповідно міністерством під керівництвом Прем’єр –міністра Віктора Федоровича Януковича, під час його попереднього прем’єрства, цитую: «Процес євроатлантичної інтеграції має розглядатися не лише як одна з проміжних ланок реалізації мети завдань євроінтеграційної стратегії України, а і як локомотив цієї стратегії» Я не можу не погодитися з таким визначенням”.Вадим Карасьов (директор Інституту глобальних стратегій):„Теоретично можливо, тому що ми вже маємо приклади, коли країна є членом Європейського союзу, але не входить до Північно - Атлантичного альянсу, наприклад Фінляндія та Австрія. І навпаки, країни, які входять до НАТО, але не є членами Євросоюзу з тих чи інших причин. Класичний приклад Туреччина, яка ще з початку 60-х років вступила в НАТО і вже 40 років стоїть перед дверима Євросоюзу і її туди, поки що, не пускають. Інший приклад Норвегія, яка є членом НАТО, але не входить до Європейського союзу. Але хитрість ситуації полягає в тому, що ті країни, які не входять до НАТО і прийняті до Євросоюзу з самого початку вважалися і вважаються країнами, які належать до Західної Європи, які ще з історичних часів входили в Західно - Європейську спільноту. Тому, з їх прийняттям до Європейського союзу минаючи НАТО ніяких проблем не було. Показовий досвід у цьому плані вступ до ЄС Фінляндії. А щодо країн, які історично не входили до західної Європи, наприклад Туреччина, то її до ЄС не пускають, хоча до НАТО прийняли з розпростертими обіймами в силу стратегічного геополітичного значення Туреччини, як країни, яка є форпостом Заходу після вступу НАТО на ближній і середній Схід, але не зважаючи на таке геостратегічне значення, до ЄС поки що її не приймають. Якщо підсумовувати і враховувати нинішні конфігурації Європейського Союзу, то вступ України до ЄС не залежить від того чи буде вона в НАТО чи не буде. Тому, що це питання вирішується дещо з інших резонів, але, якщо Україна хоче стати частиною західної спільноти в геостратегічному та військово-стратегічному вимірі, то тоді вступ до НАТО – є пропуском приналежності до Євроатлантичної спільноти, але це не означає приналежності до Європейського союзу. Вирішення вступу до ЄС будуть враховувати інші фактори, які сьогодні лежать поза межами короткострокового та середньострокового прогнозу”.Кость Бондаренко (директор Київського Інституту Проблем Управління Ім. Горшеніна):„Звісно, НАТО і ЄС - це дві абсолютно різні організації. Вступ до НАТО ще не ключ до ЄС, наприклад Туреччина є Членом НАТО, але не є членом ЄС, Норвегія є членом НАТО , але не є членом ЄС. Тому, в даній ситуації Віктор Федорович Янукович коли говорить про те, що Україна готова пройти шлях до вступу до ЄС він чудово розуміє, що цей шлях є тривалим, як мінімум пройде 15 – 20 -25 років, особливо враховуючи, що президент Франції і канцлер ФРН зараз виступають проти подальшого розширення Європейського союзу, в тому числі і включення України до ЄС.
Прем’єр –міністр чудово розуміє, що пройти шлях до ЄС – працювати над впровадженням в Україні європейських стандартів. Він чудово розуміє, що момент поетапний вступ України в ЄС записаний в основні документи, які регулюють внутрішню і зовнішню політику України. Зокрема, це Закон «Про засади зовнішньої і внутрішньої політики України». Тому, я вважаю, що він виступає абсолютно зважено і він нічого не сказав ні сенсаційного ні того, що суперечило б інтересам України”. Михайло Погребінський (директор Центру політичних досліджень і конфліктології):„ Жодного сумніву немає в тому, що такий шлях можливий і є кілька держав, які не є членами НАТО, але є членами Європейського союзу і навпаки, які є членами Нато і не є членами ЄС, як скажімо Туреччина. Я вважаю, що вступ до НАТО і вступ до ЄС – абсолютно різні задачі для вирішення, і те, що пропагандисти НАТівські говорять, що це єдиний можливий шлях долучення до Європейського союзу, я думаю, що вони самі прекрасно розуміють, що це не правда і це пряма маніпуляція. До того ж, коли йдеться про залучення до плану дій, що до членства, також ідеться про демократичні реформи, реформи судової влади, економічні реформи і т.д. І власне, нібито проти цього виступив Прем’єр-міністр України. Я думаю, що це також маніпуляція, оскільки стосовно всіх цих реформ ми взяли зобов’язання перед Радою Європи, коли стали членом Ради Європи і це є прямим завданням українського політичного класу і фактично майже всі впливові політичні сили взяли на себе зобов’язання провести ці реформи. Аналогічно наші зобов’язання перед ОБСЄ. Йдеться про корінь цього плану і суттєва відмінність цього плану пов’язана з тим, щоб стало можливим інтеграція саме військової системи України саме до військової системи НАТО. Так що я вважаю, що тут також треба говорити правду”.Андрій Єрмолаєв (президент Центру соціальних досліджень «Софія»):„Відповідь очевидна – звичайно може. Євросоюз – дуже конкретна і не безальтернативна форма організації об`єднаної Європи. На сьогодні це домінуюча модель організації Європи, яку лобіюють в першу чергу франко-німецькі корпорації і брюссельська бюрократія. В той самий час, ще не факт, що саме ця модель Європейської інтеграції залишиться незмінною. Ми вже були свідками кризи конституційного процесу, яка є частиною цієї моделі. На сьогодні, Україна позиціонується, як країна, що бажає включитися до глибоких інтеграційних процесів. Ми - є культурна частина Європи, в той же час, інституційно, ще не увійшли до всіх ніш об`єднаної Європи. Україна, нажаль, в найближчий перспективі не має можливості стати невід`ємною складовою європейських структур і в першу чергу Європейського Союзу. Якщо уважно стежити за прогнозами та попередніми планами подальшої європейської інтеграції в рамках Європейського Союзу, то нам світить можливі зрушення в плані членства лише десь у 2018 – 2020 році. До цього часу, ми будемо співпрацювати з Євросоюзом, як домінуючою Європейською політичною структурою, в рамках різноманітних програм. Те, що сказав Прем’єр –міністр України – це лише констатація факту, що ми дійсно віддаємо пріоритет входженню саме до Європейського союзу. Але, якщо враховувати, що можливо в найближчі кілька років відбудеться перегляд моделі європейської інтеграції і зараз зростають настрої євроконсерватизму і ми ще зіткнемося з новою хвилею європейського націоналізму, який об’єктивно буде гальмувати унітарну модель організації Єдиної Європи, то можливо вже через кілька років нам потрібно буде корегувати нашу європейську політику, оскільки відбудуться ці зміни.
Якщо говорити про моє особисте бачення майбутньої Європи, то це, скоріш за все, не унітарна система регіонів і не федерація, а, скоріш за все, це буде союз союзів, де будуть різні глибини інтеграцій в залежності від економіки, політики, соціокультурних інституцій і т.д. Доречи, така модель – є більш складна мережева модель організації Європи і, на мою думку, більш вигідна для України. В цій моделі можлива реалізація і нової безпекової системи, як системи лише для Європи, а не для міфічної євроатлантичної спільноти, якої на сьогодні вже не існує. Прем’єр –міністр констатував лише те, які рішення приймалися в Україні українськими політиками, виходячи з стереотипів бачення європейської інтеграції, франко-німецької версії моделі інтеграції. Але по-перше, нам потрібно формулювати своє бачення Європи, і думаю що воно може не обмежуватися лише Євросоюзом, можливо це якраз буде просування ідеї союзу союзів, і нам тут можливі союзники зокрема в центральній Європі зокрема в Польщі. По-друге, ми маємо розуміти, що практичні кроки по включенню України, як держави та як суб’єкта до інтеграційних інституцій, скоріш за все, відбудеться лише через десятиліття, а поки що ми будемо обмеженні лише програмами співпраць”.
