Все більших обертів набирає безстрокова акція протесту противників антикризової коаліції. У зв‘язку з цим Центр досліджень політичних цінностей звернувся до політичних експертів із питанням: «Чи можливий в Україні новий «Майдан»?»
Михайло Погребінський (директор Центру політичних досліджень і конфліктології):
„Умов для нього не існує, але багато чого залежить від політичного класу. Якщо політики підуть стінка на стінку, роздратують людей, то вони вийдуть. Але я вважаю, що це не просто фарс, а трагіфарс із непередбачуваними наслідками.
За умов, які зараз склалися, помірковані толерантні люди, а більшість «Майдану-2004» складали саме вони, зараз на майдан не підуть. Це очевидно. Отже, якщо «Майдан» і відбудеться, то він буде складатися частково із людей проплачених, частково – налаштованих надзвичайно радикально і агресивно, як з одного боку, так і з іншого. Саме це може призвести до трагедії. Я вважаю, що політики мають звернути на це увагу.
Я дуже сподіваюся, що стриманість української ментальності спрацює знову і жодних радикальних подій не відбудеться”.Олесь Доній (голова Центру досліджень політичних цінностей):
„«Майдан», як форма проведення вуличних акцій з використанням технічного спорядження-наметів, у Києві вже триває. Інша справа, якого розмаху може набути новий «Майдан», і які наслідки від його тиску можливі. Тут варто повернутися до української історії і згадати, що «Майдан» як наметове містечко з широкомасштабними демонстраціями виник вперше аж ніяк не під час «помаранчевої революції». Вперше ця технологія була застосована у жовтні дев’яностого року під час «студентської революції на граніті», і тоді акція досягла успіху. Але вже через два роки переважна більшість тих самих студентських ватажків ставила ще раз наметове містечко (до речі, набагато більш технічно оснащене порівняно з першим разом) на Хрещатику, але підтримки від населення здобути не вдалося . Друге наметове містечко у 1992 році не досягло ніяких політичних успіхів, зазнало фіаско і було згорнуто. Сама ідея наметів на Хрещатику після цього на довгі роки була дискредитована і не запитана суспільством.
Чергова спроба поставити намети на Хрещатику і розбурхати суспільство відбулося після загибелі одного з колишніх студентських активістів Георгія Гонгадзе і дала поштовх акції «Україна без Кучми». Але населення на той момент виявилося не готове підтримати акцію під моральними, але абстрактними гаслами, і чергове наметове містечко зникло від холоду і снігу.
Наступний «Майдан» з наметами відбувся під час «помаранчевої революції» і досяг поставлених перед ним цілей. Поки що досвід української історії вчить, що кожне нове українське покоління (а вони змінюються приблизно раз на 10-15 років) може мати свій успішний «Майдан». А неуспішних Майданів може бути скільки завгодно”. Микола Михальченко (президент Української Академії політичних наук):
„Новий «Майдан» неможливий. Населення розчароване настільки в усіх політичних силах, що не можливий ні «помаранчевий», ні «біло-синій», ні «рожевий», ні будь-який інший «Майдан». Тому треба вирішувати все шляхом домовленостей наверху”.Віктор Небоженко (керівник соціологічної служби «Український барометр»):
„Такие события происходят при смене молодежных популяций. Через три года, когда появится молодежь, которая не побывала на «Майдане», он станет возможен. Сейчас возможна имитация «Майдана», использование этой технологии прямо противоположными политическими силами. Выглядеть это будет так: на одном конце Крещатика будет «Майдан оранжевый», на другой – «бело-голубой». Зеваки, журналисты и туристы будут ходить то туда, то сюда. Эпицентра, который бы население Украины восприняло, как некий источник правды и демократии, не будет”.Максим Стріха (керівник наукових програм Інституту відкритої політики):
„Я не виключаю можливості нового «Майдану» взагалі, але боюсь, що він малоймовірний протягом найближчих місяців. Насамперед неможливий тому, що революцію, як хтось слушно сказав, важко робити взимку і неможливо роботи влітку. По-друге, зараз рівень розчарування настільки великий, що дуже багато моїх знайомих, учасників того «Майдану» ні за яких обставин не вийдуть боронити ані Ющенка, ані Тимошенко. Чи боронити абстрактні цінності? Коли лідери були надто недолугі, то вони повинні навчитися жити в опозиції, як це годиться в демократичних країнах”.Кость Бондаренко (директор Київського інституту проблем управління ім. Горшеніна):
„Взагалі можливим є будь-що. Але варто згадати геніальну працю Карла Маркса «18 брюмера Луї-Бонапарта», яка починалася словами: «Гегель свого часу довів, що історія повторюється двічі: першого разу у вигляді трагедії, другий – у вигляді фарсу.»
В даній ситуації проведення другого «Майдану» буде виглядати як фарс.
Чому реалізувати новий «Майдан» буде важко?
По-перше, влітку в Україні не відбувалося жодного результативного виступу громадськості, оскільки це мертвий політичний сезон. Мертвими сезонами користується, як правило, контрреволюція, а не революція.
По-друге, в 2004 році люди розуміли, що тоді вкрали їх голос, намагалися спотворити результати волевиявлення. Нині ж людям довели, що вибори відбулися більш-менш чесно. А те, що відбувається у Верховній Раді, - це вже ігри елітарного, не електорального характеру, тобто ігри, долучати до яких громадськість не варто. І громадськість це чудово розуміє.
По-третє, мені здається, є певна натягнутість у пафосі Юлії Тимошенко та її соратників. В даній ситуації Юлія Тимошенко переграла сама себе - нинішня ситуація виникла через її жадібність, небажання ділитися посадами. І якщо б не її незбалансована політика, ми вже давно мали б і уряд, і працюючий парламент.
І останнє. Як свідчить соціологія, більшість громадян в Україні схиляються до широкої коаліції
Всі ці фактори призводять до того, що «Майдан» стає не просто не можливим, а не доцільним”.
