26 червня Партія регіонів поставила ультиматум діючій владі, в разі невиконання якого обіцяє блокувати роботу Верховної Ради.
У зв‘язку з цим Центр досліджень політичних цінностей звернувся до політичних експертів із питанням: «Чи прийме «помаранчева» коаліція ультиматум Партії регіонів?»
Володимир Малинкович (директор Українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень):
„Расчет здесь скорее на своего избирателя. Реально коалиция принять ультиматум не сможет, но есть моменты, с которыми она будет вынуждена согласиться, потому что постоянно оттягиваются выборы спикера. И предложение сначала избрать Конституционный Суд, а потом уже спикера – это нарушение регламента. А будет ли это Порошенко или кто-то другой – это уже внутренние проблемы коалиции. По-существу это ультиматум на ультиматум, потому что президент предложил оппозиции избрать Конституционный Суд раньше, чем главу парламента.
Я не думаю, что сегодня у оппозиции есть большие возможности диктовать свои условия, но с политической точки зрения их позиция обоснована и выигрышна ”.Олесь Доній (голова Центру досліджень політичних цінностей):
„Як і передбачалося, з підписанням коаліційної угоди, політична криза в Україні не завершилася. Українським політикам важко даються європейські норми поділу влади. Українські політики хочуть жити за принципом: «переможець отримує все». Тому за схемою «коаліційної угоди» була спроба викинути опозицію на узбіччя політичного процесу. Навіть Кучма не дозволяв собі такого абсолютного нехтування опозицією. За часів Кучми опозиція отримувала важелі впливу на державну політику, зокрема через головування в парламентських комітетах. З іншого боку, влада отримувала за це певну лояльність більшої частини опозиції. Нині же «помаранчева коаліція» виштовхує Партію регіонів в нішу радикальної (і значною мірою позапарламентської) опозиції. Відсутність певного компромісу з опозицією може призвести до подальшого загострювання ситуації в країні, і дострокові перевибори парламенту ще можуть виявитися далеко не найрадикальнішим сценарієм розвитку подій.
У ситуації, що склалася, «помаранчевій коаліції» доведеться піти хоча б на часткове виконання ультиматуму. Партія регіонів може сподіватися на отримання представницьких посад у Парламенті (включно з місцем віце-спікера). Вирішальну роль у залагодження конфлікту може мати Президент. У коаліційній угоді учасники коаліції зазначили, що вони об’єднуються заради виконання програми Президента. Президент може й мусить згадати, що під час своєї передвиборчої кампанії він гарантував гідну репрезентацію опозиції (зокрема, керування бюджетним комітетом і комітетом зі свободи слова). Якщо ж Президент не спонукає парламентські сили до компромісу, то може знайти підтвердження теза, що його оточення не зацікавлене в будь-якому форматі коаліції. Це може свідчити, що оточення Президента зацікавлене в дискредитації Парламенту та ідеї парламентської республіки і працює над тим, щоби схилити громадську думку у бік посилення повноважень Президента ”. Віктор Небоженко (керівник соціологічної служби «Український барометр»):
„Я думаю, что «помаранчевая» коалиция ведет себя очень близоруко, потому что Партия регионов, которая раньше не была никакой партией, а тем более фракцией, только сейчас становится и партией, и фракцией. «Регионы» столкнулись с сопротивлением, не реализовали свои планы и только сейчас начинают действовать. И как это не пикантно, если месяц продлится такой конфликт, то Партия регионов будет более боеспособна, чем эта так называемая «коалиция». Самый главный конфликт, который будет похлеще знаменитого пакетного голосования по политреформе – это пакетное голосование по лидеру исполнительной и законодательной власти. С политологической точки зрения это не просто нонсенс, это явное нарушение конституционных правил. В мире именно для того и разводится исполнительная и законодательная власть, чтобы между ними не было никакого сговора. А делать публично выборы и исполнительной и законодательной власти – это публичное нарушение принципов функционирования власти.
В этом смысле фракция «Регионов» не делает ничего гениального – они делают то, что должны делать если не коалиция, то общественность и средства массовой информации и судебные инстанции. Если Конституционный Суд и будет избран, то первое, чем он займется, это не пакетным голосованием 2004 года, а пакетным голосованием 2006 года. В данном случае впервые за много месяцев пассивного наблюдения Партия регионов, выдвигая свой ультиматум, ведет себя совершенно правильно политически. Пойдет ли коалиция на уступки? Я думаю, что пойдет, потому что она связана не идеологическим каркасом, распределением власти. А это довольно хрупкий мотив”.Станіслав Бєлковський (засновник Інституту національної стратегії України та Росії):
„На мій погляд, на сьогоднішній день «помаранчева» коаліція не прийме ультиматуму Партії регіонів, але Партія регіонів знає, що робить. По-перше, вона знає, що Президент Віктор Ющенко насправді не підтримує «помаранчеву» коаліцію й буде шукати засобів перейти до формату великої коаліції між «Нашою Україною» та Партією регіонів. Саме тому Юрій Єхануров і відмовився від посади спікера. Якщо б Ющенко погодився на «помаранчеву» коаліцію, то безумовно, спікером від «Нашої України» був би Єхануров як єдина головна довірена особа Ющенка в НСНУ. Партія регіонів розуміє, що вона має діяти якомога радикальніше: лише відверта політична позиція, яка не передбачає комерційних компромісів, до яких звичайно лідери Партії регіонів звикли у минулому, є найкоротшим шляхом до руйнації «помаранчевої» коаліції та відновлення перемовин про створення великої коаліції. Тому поведінку Партії регіонів, з точки зору її політичних інтересів, я вважаю цілком логічною. Звичайно, Юлія Тимошенко як головна людина в «помаранчевій» коаліції, безумовні прихильники «помаранчевої» коаліції в таборі «Нашої України» й Соцпартії будуть протидіяти Партії регіонів, розуміючи, до чого йде справа”. Ігор Когут (голова ради «Лабораторії законодавчих ініціатив»):
„Я вважаю, що є декілька позицій, по яким повинні проводитися переговори. Це, зокрема, позиція по комітетах Верховної Ради, по врегулюванню статусу опозиції, але не в тій площині, в яку це ставить Партія регіонів: про прийняття окремого закону. Це потрібно регулювати через регламент Верховної Ради. Очевидно, що ці позиції повинні стати предметом переговорів. Такого виду переговори зможуть дещо зменшити напругу, яка склалася після оголошення про створення демократичної коаліції”.Андрій Єрмолаєв (президент Центру соціальних досліджень «Софія»):
„Зрозуміло, що «помаранчева» коаліція не могла з’явитися без певної поведінки опонентів. У Партії регіонів були всі підстави й можливості, щоб 14 – 15 червня розгорнути умову по формуванню керівництва парламенту. Однак цього не відбулося.
Зрозуміло, що за такий «кидок», наслідком якого було утворення «помаранчевої» коаліції політично має хтось відповідати, причому як із боку тих, хто розіграв тему переговорів, так і тих, хто не забезпечив Партії регіонів більш ефективну політичну тактику. Хтось же приймав рішення не змінювати регламент, а йти на переговори з «Нашою Україною»?
Станом на сьогодні зрозуміло, що Партія регіонів переживає певний злам: з одного боку, є відчуття «політичної несправедливості», з іншого – вони не мають достатнього досвіду і їх переграють. Нинішня позиція «Регіонів» виглядає як запізніла реакція, таке собі тупотіння ногами.
Що з цього буде? Серед «помаранчевих» також є сили, котрих не влаштовує нинішній «водорозділ». Можливо, буде певний зв'язок між Партією регіонів і невдоволеними «помаранчевими».
Другий момент. Зрозуміло, що ніхто не дасть «помаранчевій коаліції нахрапом провести процедуру обрання керівництва парламенту.
Ситуація може мати три шляхи розвитку.
Перший – це тривала «окопна війна», яка завершиться формуванням компромісного складу керівництва парламенту. Цей процес закінчиться наприкінці сесії, а може й дотягнеться до вересня.
Варіант другий – загострення ситуації. Деякі політики зацікавлені в тому, щоб продемонструвати виборцю неконструктивність та недолугість Партії регіонів. За цих обставин буде версія Українського дому. Можливо, це заблокує подальший розвиток «помаранчевої» коаліції, оскільки в ній з’явиться своя «фронда», яка буде вимагати переговорів. Питання буде перенесено на вересень.
Третій варіант. Небажання домовлятися, постійне протистояння призведуть до того, що ні «помаранчева коаліція»», ні Партія регіонів виявляться нездатними контролювати 226 голосів. З’явиться певна група «Х», яка буде торгувати з усіма. Вона не буде оформленою – це окремі депутати, ціна мандату яких зросте до небес. Тоді постане питання про нездатність парламенту до роботи. Я вважаю, що цей варіант маловірогідний – це скоріше варіант політичного тиску”.
