"Фраза" - кривое зеркало для "україножерів"

Автор: Леонід Нестеренко, член Спілки журналістів України (Львів)

07.06.06 19:30

215773

"Фраза" - кривое зеркало для "україножерів"

В адрес "Фразы" поступила заметка (письмо), озаглавленная следующим образом: "Дзеркало для вертухая. Відкритий лист п. В. Кустову, головному редактору і всім російськомовним “постящимся” І-газети “Фраза”. Ниже приводим полный текст (без правок и сокращений): "Почну з того, що досить давно спостерігаю за дискусіями на “Фразе”, а один раз мав необережність втрутитися в неї зі своїм коментарем до роздумів росіянки, яка живе в Києві і ніяк не може змиритися з думкою, що Україна може бути незалежною від Росії. Після цього на мою електронну адресу почали надходити запрошення на найрізноманітніші семінари і тренінги, які для мене є нічим іншим, як електронним сміттям. По-сучасному – спамом. Сміттям не тільки і не стільки тому, що місце їхнього проведення – здебільшого Росія. Автори семінарів і тренінгів – як правило, особи з єврейськими іменами. Як ця держава і ці особи вчили українців, дуже добре видно на прикладі історичного періоду 1918-1953 рр. Саме спамом, пане Кустов, є, за рідкими винятками, більшість т. зв. “постів” вашої і-газети. Брудним, бридким, паскудним, отруйним. Таким, що викликає природну огиду будь-якої культурної, освіченої, вихованої людини з нормальним світосприйняттям і толерантним ставленням до людей інших національностей. І що найбільш гірше для Вашого видання – таким, що розпалює в Україні міжнаціональну і міжрелігійну ворожнечу. Це бачу не тільки я. Смію Вас запевнити, що рано чи пізно вони підведуть Вас під монастир - проти Вас і Вашого видання буде порушено якщо не кримінальну, то цивільну справу за позовом одного з тих, кого так не люблять всі оті “Милы”, “Иксы”, “Случайные…», «Наблюдатели», «Крыс*ы», «Львів*янки», якій правильніше було б назватися “Львів*яноїдкою”, “Rufus*ы”, “Rusich*ы» і іже з ними. До відома всіх названих мною осіб: чим більше ви будете розпинатися за “единую и неделимую” в Україні, тим більше буде “Дядьків Щуроловів”, в яких ні кріпацтво, ні голодомори, ні гулаги-сибіри не змогли викорінити запорізькокозацький дух. Той дух, що колись давно писав насмішливо-грізні листи турецьким султанам-грабіжникам (і підкріплював їх ділом), а сьогодні дає відсіч матюгальникам-українофобам, яким недоступні до розуміння загальнолюдські цінності і які закликають зло і до себе, і до інших. Таких “дядьків”, якщо можете помітити, стає більше і на електронних сайтах, і в дійсності. Рано чи пізно їхніми зусиллями І-видання “Фраза”, “Обозреватель” і їм подібні, якщо вони не змінять свого напряму, в Україні буде припинено. Навіть незважаючи на те, що на них час від часу трапляються і тверезі публікації, автори яких намагаються зрозуміти сьогоднішнє місце і майбутнє Росії у світі і росіян в інших державах, в т. ч. й новоутворених. Є така російська приказка: “Нечего на зеркало пенять, коли рожа крива”. Але коли у дзеркало заглядатимуть одні “кривые рожи”, то рано чи пізно викривиться і дзеркало. Саме так і стається із “Фразою”. На сьогодні вона стала кривим задзеркаллям, де кожен недолугий російськомовний “публіцист”-шовініст може відобразити свою криву великодержавницьку україножерну морду. Вони думають, що захищають Росію. В Україні, Прибалтиці, Молдові, Грузії і т. д. Читаючи їхні опуси, я задаюся простим питанням: чому так завзято всі ви, хто прийшов в Україну з Московії за часів Хмельниччини не союзником, а поневолювачем, не другом, а окупантом, після розвалу найбільшої в історії людства імперії зла, після того, як у всеземному дзеркалі було висвітлено дійсний звірячий оскал комуно-більшовицької Росії, так знову тут дерете своє горло за “второй государственный” (або хоча б – регіональний), за “союз с Россией” і т. д. Тому що, слід визнати, добре засвоїли Ленінову науку: “Без Украины великая Россия невозможна” (це деяке перефразування вислову більш точно відображає дійсну думку “вождя” і всіх його російських послідовників). І ось для того, щоб повернути її до себе Малоросією, Росія підключає всі свої наявні ресурси: від газу до російського православ*я, російських пісень і проросійських видань та телеканалів, що не стільки обігрівають і не стільки просвіщають, скільки отруюють українську економіку і душі моїх ще не зовсім зміцнілих молодих одноплемінників. У цьому прагненні путінська Росія готова поставити не тільки на російськомовний донбаський криміналітет, а й на чорта, аби лиш він зумів повернути “непокорных хохлов” в лоно “матушки…” Звичайно, не забуваючи при цьому сповна використовувати свою україножерну “п*яту колону” типу вітренок, кушнарьових, колеснікових, хомутинників, добкіних. Ніхто з тих, хто всіма способами і методами захищає Росію і російську мову в Україні і всіляко опоганює США, НАТО, ЄС, не задається (більше того, намагається всіляко замовчати і оминути їх) такими простими основоположними запитаннями. Перше з них – чому так легко розвалився СРСР, що був імперською наддержавою з безумовним домінуваннм Росії?; друге – чому переважна більшість з колишніх країн, що входили до складу СРСР і т. зв. “соціалістичного табору”, з такою глибокою неповагою, що в ряді випадків межує з ненавистю, ставляться до Росії і власне росіян?. На ці запитання відповіді лежать на поверхні. Однак їх буде краще зрозуміти, якщо відповісти ще на два запитання, на цей раз у контексті історії всієї людської цивілізації. 1.Яка держава світу у 19-20 століттях, коли вже стали відомими ідеї гуманізму, дозволила собі фізично винищувати цілі народи, насамперед, іноплемінні, які входили до її складу? 2.США і СРСР були переможцями у 2-й світовій війні. Яка із зон їхньої окупації сьогодні визначає дальший розвиток людства в Європі і Азії? У цьому ж контексті дозволю собі поставити ще одне питання до всіх вас, нешановні “Rusich*ы», “Милы”, “Иксы”, “Случайные…», «Наблюдатели», «Крыс*ы», «Львів*яноїдки», “Rufus*ы” і іже з ними. Назвіть хоча б один якийсь достатньо тривалий період часу (хоча б десятиріччя), коли б основна маса усіх народів, що входила до складу Росії (чи СРСР), яка створювала її економічну могутність (по іншому-основний валовий продукт), при надзвичайно величезних природних багатствах її, якими так любите вихвалятися ви, жила краще за інші основні народи Європи. Не можете знайти такого?! Головна відмінність між США та Росією полягає в тому, що перша за рахунок власної праці і власних зусиль добре живе сама і дає можливість добре жити іншим; більше того, всілякими способами намагається підштовхнути інші країни і народи до забезпечення доброго життя своїм народам, до розвитку ініціативи кожної особи, яка єдина є рушійною силою прогресу усього людства. Друга ж навпаки – ніколи не могла, незважаючи, ще раз наголошу, на свої величезні природні багатства і експлуатацію десятків поневолених народів і народностей, забезпечити не те що доброго, а хоча б пристойного життя своєму власному народу і не давала можливості нормально жити іншим, всіляко придушуючи ініціативу кожної вільної і невільної особистості. Це ж простежується і сьогодні. Ось тому “кривые рожи” так не можуть терпіти ні США, ні НАТО, ні Європу, оскільки у їхньому дзеркалі найкраще видно всю викривленість російського великодержавницького задзеркалля з його перевернутими ідеями “великого и могучего”, “самого передового” “третьего Рима”. Француз Шарль Бернар у свій час писав: “Людина, яка живе у країні, але не спілкується мовою цієї країни, - або гість, або завойовник, або несповна розуму”. Головне правило будь-якого завойовника ще з древньоєгипетських і римських часів – перетворити підкорений народ у безсловесного раба. А щоб тримати його весь час у покорі, завжди потрібний наглядач (простіше і зрозуміліше для всіх російськомовних – гулагівський вертухай). Головна зброя будь-якого наглядача – страх раба. Хмельницький і козацька Русь-Україна шукали в Московії союзника і єдиновірного друга в боротьбі за волю. Знайшли ж нового поневолювача, бридкішого і страшнішого за якого в Європі не було протягом століть. Почавши під одним і тим же гаслом “визволення” з малого у 1654 році, а саме: побудовою у Києві острогу-наглядача, він закінчив знищенням голодом більш як десяти мільйонів українців у 1932-1933 рр. і масовим завезенням на їхнє місце з темних глибин Росії переселенців-не стільки колоністів, скільки наглядачів, вивезенням з західної України у 1939-1941 рр. і 1944-1956 рр. корінного українського населення і – новим завезенням нових російських колоністів-наглядачів, вивезенням з Криму в 1944-1946 рр. татар і – поселенням на їхньому місці, що тривало аж до розвалу Союзу, російських військовиків, у т. ч. й офіцерів-відставників з усіх усюд Росії, які були і ще й сьогодні є після КДБістів найкращими вертухаями. І ось тепер всі вони та їхні сини й доньки і далі намагаються виконувати історичну роль своїх попередників, далі зберігати в неросіян, насмперед, українців рабський страх, побудований на морях пролитої крові невинних. Їхнє справжнє обличчя, а вірніше – ті ж “кривые рожи” досить добре показав Б. Когатов у своїй кореспонденції на сайті “Фрази” під назвою “Виртуальные россияне-2006, или Жириновский forever” 19.05.06 р. Ці люди, сформовані сталінсько-брежнєвськими освітою і менталітетом, замішаним на петровсько-катерининських самодурствах, засліплені постсовковим великодержавницьким маразмом старого вертухая, не хочуть і не можуть побачити у цьому, як і в будь-якому іншому чистому і прозорому дзеркалі свою “рожу” наглядача-поневолювача, як, до речі, і інші реалії сьогоднішнього світу. Ну, хоча б ту, що у США дедалі більшає дійсних союзників, а в Росії їх на сьогодні немає, хіба Білорусь та ще Казахстан (та й то - по інерції), оскільки сама Росія у своїх намаганнях будь-що зберегти статус наддержави і далі все робить для того, аби всіляко принизити і ослабити своїх сусідів. Ось тому, до речі, ці сусіди й вимушені шукати тих, хто б розумів їхні прагненя і устремління і хоча б словом, якщо не ділом, допомагав досягти їх. І що цікаво, до “кривых рож”, що мешкають в Україні, Прибалтиці, Молдові і т. д., які звикли протягом десятиліть і століть бачити себе в силу москвоазіатського характеру в ролі не союзника-помічника, а окупанта-наглядача, долучаються такі ж самі, що з тих чи інших причин проживають сьогодні в Європі і бачать на власні очі, як можна (і треба) жити з своєї власної праці та ініціативи, без великодержавницького диктату, без принижень і обмежень волі та ініціативи особи, в т. ч. й іномовної. Один з них на сторінках сайту називає себе “Німцем” чи-то з Гамбурга, чи-то з Прибалтики, хоча до німців має таке ж саме відношення, як я до євреїв. Насмілюся запитати у цього хера “німця”: це не ви часом разом зі своєю гоп-компанією на головному автовокзалі Варшави у 1999 році намагалися ограбувати мене? І чому ви у Гамбурзі (Прибалтиці?), а не, скажімо, у Воркуті чи Магадані? Там же ж життя “веселее и лучше” (перефразовуючи ще одного російського вусатого кумира), чим у якійсь “задрипаній” Дойчланд? Всі біда в тому, що вертухаї-совки не можуть почуватися законослухняними громадянами України (Естонії, Молдавії і т. д.), а хочуть і далі залишатися наглядачами в зеківському таборі під назвою “Малороссия”, “Приднестровье”, “Абхазия” і т. д. Саме тому ними й захищається та всіляко піднімається на щит питання про державний (або хоча б регіональний) статус російської мови, яка протягом століть була одним з найдієвіших засобів колонізації, а пізніше – “лагеризации” Руси-України Московією-Росією. Вони ніколи не визнають єдиновірця-українця рівним собі, ніколи не визнають його права самому порядкувати у своєму домі, хоча добре вміють зі привселюдних сцен та телеекранів виспівувати “Гей, славяне-братья…” (особливо затуліни, жириновські-курьяновичі з ЛДПР). Але при цьому – іронія долі і менталітету вертухая - готові хоч зараз визнати верховенство над собою китайця (див. “пости” до кореспонденції В. Медведя “Президентом России в 2012 году станет…Джэн Го Фэн”; “Фраза”, 01.05.06), з яким ще не так давно билися за невеличкий острівець на ріці… Залишається сказати тільки одне – для вертухая справжній брат живе лише в тамбовських лісах… І ось сьогодні ці вертухаї з перекривленими великодержавними мордами і звіриним оскалом бризкають ядучою слиною недолугих словес на всіх тих, кого називали і продовжують називати “хахлами”, хто відчув і дедалі більше пізнає в собі справжню ВЕЛИКОКИЇВСЬКОРУСЬКІСТЬ, хоча й ховається вона сьогодні за терміном “українець”. Та мало того, що бризкаєте, а й докладаєте всіх зусиль для того, щоб ми знову не змогли збудувати свій власний дім, у якому б просторо, світло, спокійно і вільно(!) було б і нам, і кримським татарам, і полякам, і болгарам, і угорцям, і, зрештою, й росіянам, що вже викорінили з себе вертухая. Але допоки самі росіяни, насамперед ті, що в силу волі своїх попередників вимушені жити серед корінних народів Прибалтики, України, Молдови і т. д., не зрозуміють дійсні, не затуманені словоблуддям відповіді на всі висловлені мною вище питання історії уголос, не визнають провини Росії і не покаються, дотоді над ними тяжітиме кров усіх невинно убитих, замордованих українців, естонців, латвійців, литовців, поляків, кримських татар і т. д. І в цьому контексті для всіх них слово “пост”, яке так широко вживається у їх коментарях до кореспонденцій “Фрази”, мало б набрати свого первісного значення, а саме: і словесним, і фізичним утриманням перед Богом і людьми просити прощення за дійсні смертні гріхи. Закони фізики, як і людського розвитку, прості й непорушні. Є серед них і такий: дія рівна протидії. А поза тим - газ буде потрібний не завжди. І Біблія вже видається, і слово Боже вже дедалі ширше звучить українською мовою. Просто потрібен час, щоб ми змогли в яму, в якій, на вашу думку, перебуваємо ми, залити залізобетонний розчин фундаменту нового будинку – світлого, просторного, чистого. І, головне, не залитого кров*ю мільйонів безневинних людей різних націй і національностей. Саме побудова свого власного зручного освітленого Сонцем і Богом дому на своїй власній землі і є нашою національною ідеєю. І якщо всі вертухаї не можуть зрозуміти цього і допитуються про неї в українців, то що тут можна сказати. Хіба одне, до того ж словами моєї покійної тітки (Царство їй Небесне): “Нема ума, рахуй – каліка”. Ми, українці - мирні, спокійні, врівноважені, доброзичливі люди. Але наше терпіння не безконечне і тому не раджу росіянам, особливо тим, які живуть в Україні і не збираються виїжджати з неї на свою “исконную”, зловживати цими нашими рисами характеру, які ви так висміюєте у своєму моральному невігластві і убозтві як на побутовому, так і сценічному рівні. Краще не суньте свою “рожу кривую” у чужі дзеркала. Що з такого сунення виходить, ми і весь цивілізований світ бачили і бачимо на прикладі голодоморів, гулагів, катиней, абхазій, придністров”їв. Росіянам краще вгледітися у своє власне дзеркало – помутніле, тріснуте, забризкане чужою і своєю кров”ю і блювотиною з суміші спиртного і мату. І спробувати не стільки виправити його, скільки виготовити нове. Попутно ж при виготовленні цього нового чистого дзеркала зрозуміти нарешті – сьогодні вам немає кого гнати гулагівськими колонами і виселенськими поїздами на дальше освоєння нафтогазових півночей, сибірів, далеких сходів, на війни з чеченцями, а тому все треба робити самим, до чого ви не звикли за століття експлуатації українців, прибалтів, білорусів, молдаван, кавказців, казахів і т. д. І треба не в Україні, а власне в Росії порахувати, скільки ж насправді на сьогодні є етнічних росіян, після чого добре подумати, чи зможуть вони самостійно виконати ті завдання, що не так давно поставив перед ними В. Путін. Хоча – “злоречивые Царства Божия не наследуют…» Це слова не мої, а Російської Православної Церкви. Але це й моє переконання".