29 травня міськрада Феодосії оголосила місто «територією без НАТО», 2 червня Луганська облрада схвалила аналогічну заяву, в якій звернулися до міських, селищних, сільських рад регіону з проханням оголосити населені пункти області «територією без НАТО».
У зв‘язку з цим Центр досліджень політичних цінностей звернувся до політичних експертів із питанням: «Як регіональні «території без НАТО» вплинуть на зовнішньополітичний курс України?».
Валерій Чалий (директор міжнародних програм Українського Центру економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова):
„Останні рішення, які приймались місцевими радами, однозначно знаходяться поза українським законодавством. Але поштовх до цього дає по суті вакуум влади на загальноукраїнському рівні, й це найбільша загроза. Сьогодні, з одного боку, не діють фактично деякі механізми забезпечення виконання законодавства, а з іншого – є питання колізії внутрішнього законодавства, міжнародних норм, і взагалі бажання швидко працювати саме в царині нормотворчості, підготовки й утвердження відповідних законів.
Стосовно цих рішень. Звичайно, вони знаходяться в площині політичного протистояння: йде гра м‘язів усередині центральної та регіональної влади, й, звичайно, для національної безпеки України й міжнародного іміджу, цьому потрібно покласти край. Але здається, що деякі політики, в тому числі й місцевого рівня, вважають за доцільне сьогодні розкачувати цей «човен», аніж вести до стабільності й розвитку”.Олесь Доній (голова Центру досліджень політичних цінностей):
„Суто політичні рішення органів місцевого самоврядування (спочатку щодо мови, тепер щодо НАТО) засвідчують, що в Україні просувається «повзуча федералізація». Органи місцевого самоврядування, які приймають рішення щодо НАТО, ставлять себе поза українським законодавством, адже зовнішньополітичні стосунки – це виключна компетенція центральних державних органів. Світоглядний розкол України в такий спосіб закріплюється на рівні рішень регіональних Рад. Слід відзначити, що зацікавлені у формальному закріпленні такого розколу не тільки, і не стільки, внутрішньоукраїнські сили, а й значною мірою зовнішні сили (а конкретніше – російські шовіністичні політичні сили).
У цій ситуації дивує центральна київська влада. З одного боку влада демонструє свою неспроможність контролювати ситуацію в Україні. Посилюється враження безвладдя в країні. Усі рішення, які виходять за компетенцію місцевих Рад повинні бути негайно скасовані, і незрозуміло, чому бездіє прокуратура.
З іншого боку, владі слід замислитися, що значною мірою конфлікт на тему НАТО зінспірований самою центральною владою. Замість того, щоби знімати напругу в суспільстві, яка невповні зникла після «помаранчевої революції», педалюються теми, які сприятимуть розколу в суспільстві. Коли пан Тарасюк робить заяви про те, що Україна вступить до НАТО протягом 3-х років, то насправді він робить все, щоби Україна не вступила туди протягом навіть 10 років. Такі заяви може дозволити лідер партії «Народний рух України», яким є Тарасюк, бо це політична заява. Але таку заяву не може собі дозволити Тарасюк , як голова Міністерства закордонних справ, бо посада міністра-це посада чиновника, а чиновник мусить виконувати волю громадян, які найняли його на роботу. Так от на цей момент, більшість українських громадян не хоче бачити Україну в НАТО, і владі необхідно з цим почати рахуватися. Якщо влада не навчитися рахуватися з думкою громадян по дражливих питаннях, то Україна увійде у смугу довготривалого конфлікту”. Кость Бондаренко (директор Київського інституту проблем управління ім. Горшеніна):
„Зовнішньополітичний курс України буде визначатися все ж таки не в останню чергу шляхом референдуму. Оскільки це вже записано в нас і у варіанті коаліційної угоди, і на цьому наполягають окремі політичні сили, які формуватимуть коаліцію, тому я думаю, що в будь-якому випадку можна буде зрозуміти, що, за умови проведення референдуму, це дуже тривожний сигнал для прихильників євроатлантичної інтеграції. І дуже показово те, що є більше противників вступу до НАТО, аніж прихильників. За окремими соціологічними даними, від 15 до 25 відсотків громадян України виступають за приєднання України до НАТО, а більшість все ж виступає за позаблоковий статус нашої держави. Тобто нічого дивного немає в тому, що у Феодосії чи Луганську приймаються такі рішення, які просто покликані сказати уряду, що будь-які рішення, які приймаються на рівні Києва, потрібно все ж таки узгоджувати з регіонами, оскільки основна кількість виборців мешкає саме там”.Володимир Малинкович (директор Українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень):
„Я думаю, что никаких юридических последствий у подобных заявлений местных органов власти быть не может, это, безусловно, выход за правовое поле. Но, на мой взгляд, тот факт, что на значительной части Украины, в том числе и в Луганской области, и в Крыму, сейчас проявляется гражданская активность большого числа населения, свидетельствует, с одной стороны, о том, что власти вышли за приделы правового поля в отношении того, что в Украине без разрешения появились военные грузы и военный персонал Соединенных Штатов Америки, а с другой – проявление такой активности населения на Востоке и на Юге свидетельствует о том, что сейчас в этих регионах происходит процесс, аналогичный тому, который был во время «оранжевой революции» в Центре и на Западе страны. То есть, проявляется процесс формирования гражданского общества, когда люди чувствуют необходимость участвовать в политической жизни, и не всегда считаются с мнением властей, особенно если власть нарушает законы. Я считаю, что в целом, это положительный процесс, потому что у нас наконец-то просыпается общество. И хотя целый ряд таких акций, скажем так, гражданской инициативы выходят за рамки правового поля, это свидетельствует о росте сознания у граждан”.Віктор Небоженко (керівник соціологічної служби «Український барометр»):
„Я думаю, что сторонникам НАТО, которых у нас в стране меньшинство, особенно среди политиков, такое поведение местных властей, которые опираются на общественное мнение, должно показать, насколько трудным будет интеграция Украины, не столько в Евросоюз, сколько в НАТО. Но, к сожалению, другого пути нет. Региональные инициативы законодательного плана общую тенденцию интеграции Украины не уменьшат. Ну, в Феодосии отказываются принимать НАТО, ну другой город может их поддержать, но это вещи непринципиальные, просто это показывает, насколько сложный процесс, и что здесь должна быть публичность. На самом деле, кавалерийскими наскоками, как это получилось в странах Прибалтики и Восточной Европы, процесс НАТОвизации Украины не завершить. Это естественные процессы, с которыми политикам надо считаться, но я не думаю, что они резко ухудшают ситуацию взаимоотношения «евроатлантизма» и Украинского государства”.Володимир Полохало (керівник проекту «Політична думка»):
„Насамперед, я не юрист, а політолог, але мені здається, що це оголошення має абсолютно декларативний і політичний характер. Інакше кажучи, на території України діє насамперед основний закон – Конституція – абетка для всіх країн, де панує верховенство права. Ці оголошення, звісно, не мають жодного стосунку до стандартів і норм демократичної держави, тому в політико-правовому сенсі це не може мати жодного впливу. Вплив може бути за умови, коли влада буде продовжувати свою безпорадність і невпевненість і коли влада не зможе здійснювати дві речі. Перша – легітимне насильство, яке влада реалізує апріорі в будь-якій демократичній державі, якщо є небезпека територіальній цілісності держави або послаблюється національна безпека настільки, що постає велика загроза для її існування. Друга – це досягнення політичного консенсусу відносно базових цілей розвитку держави, включаючи зовнішньополітичну орієнтацію”.
