Політрада блоку «Наша Україна» запропонувала новий варіант виходу з кризи в переговорах зі створення коаліції за рахунок утворення керівного органу – Вищої ради коаліції, яку очолить Президент. У зв‘язку з цим ЦДПЦ звернувся до політичних експертів із питанням: «Чи потрібна участь Президента в структурах парламентсько-урядової коаліції?»
Володимир Фесенко (голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»):
„Я категоричний противник такого підходу. По-перше, Президент є головою держави. Він може вступати у взаємодію із урядом, парламентом чи сформованою парламентською коаліцією, але в якості саме голови держави. Якщо він очолить Вищу раду коаліції, він буде виступати як один із учасників цієї коаліції. Це неприпустимо, зокрема й тому, що формат коаліції може змінитися. Чи повинен тоді Президент очолювати нову коаліцію? Це нонсенс! Такої практики немає зокрема і в Європі. У даному випадку «Наша Україна», як і завжди, намагається використати Президента як останній ресурс. Але не можна змішувати вузько партійні інтереси й інтереси загальнодержавні”.Олесь Доній (голова Центру досліджень політичних цінностей):
„Складається враження, що «Наша Україна» свідомо заганяє переговорний процес у глухий кут для того? щоби використати для «розрулювання» конфліктних ситуацій свій «козирний туз» – Віктора Ющенка. Але Президент сам спонукав розвиток подій за таким сценарієм. Адже за європейською традицією він мав спочатку запропонувати створити коаліцію Вікторові Януковичу. Після того, як Янукович не зумів би зібрати необхідну кількість голосів для існування парламентсько-урядової коаліції, Президент мусив би звернутися з аналогічною пропозицією до Юлії Тимошенко. За цією схемою суспільство би знало, хто є кандидатом на посаду прем’єра. Але Віктор Ющенко звернувся з пропозицією вести переговори до Юрія Єханурова. Тому Україна опинилася в парадоксальній ситуації. Ніхто й досі не знає, погоджується «Наша Україна» на Тимошенко в якості прем’єра чи, користуючись мандатом на ведення переговорів від Віктора Ющенка, наполягатиме на власній кандидатурі (наприклад на Єханурову)? Так що, поки що Президент не полегшив утворення парламентсько-урядової коаліції, а навпаки, його ускладнив. Відповідно виникає питання, що має потім робити Президент на спеціально вигаданій для нього посаді Голови Вищої Ради парламентсько-урядової коаліції – полегшувати життя цієї самої коаліції чи знов ускладнювати? Та й із формальної точки зору, для того, щоби Вікторові Ющенкові стати учасником парламентсько-урядової коаліції, йому спочатку треба стати або депутатом або міністром. Інакше коаліцію треба перейменувати в парламентсько-урядово-президентську”. Кость Бондаренко (директор Інституту національних стратегій):
„Я не бачу необхідності в подібній надбудові над коаліцією – ця надбудова неконституційна, не передбачена законодавством, без якихось повноважень. До того ж Президент є представником зовсім іншої гілки влади, а коаліція є частиною парламентської діяльності політичних партій, тобто діяльності в законодавчій сфері, в яку Президент не повинен втручатися. У даному випадку це не конституційно і недоцільно”.Станіслав Бєлковський (засновник Інституту національної стратегії України та Росії):
„Формально участь Президента не потрібна. Але ми бачимо, що без Президента коаліція не може бути створена. Також ми бачимо, що є жорсткі протиріччя між потенційними членами коаліції, а тому сторони вигадують різноманітні причини для того, щоб якомога повільніше рухатися в напрямку узгодження коаліційної угоди й створення коаліційного уряду в складі трьох сил.
Я вважаю, що Вища рада коаліції не вирішить проблем щодо формування коаліції, оскільки ці проблеми не є технічними чи процедурними, а викликані ідеологічними та особистими протиріччями між учасниками коаліції. І створять раду чи не створять, протиріччя між учасниками переговорного процесу нікуди не зникнуть”. Віктор Небоженко (керівник соціологічної служби «Український барометр»):
„Я бы на месте Ющенко этого не делал – ему придется мирить их двадцать четыре часа в сутки, особенно когда начнутся кризисные моменты в украинской экономике и в региональной политике. Поэтому, если они берут на себя ответственность за работу исполнительной и законодательной власти, они должны сами находить механизмы взаимодействия, а не искать барина, который должен их постоянно рассуживать. Это было уже с 2002 по 2006 годы”.Володимир Малинкович (директор Українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень):
„На мой взгляд, это абсолютно не нужно. Это попытка «Нашей Украины» привязать Президента к правительству, а этого делать нельзя, поскольку Президент по измененной Конституции не должен участвовать в принятии правительственных решений, иначе будет конфликт между премьер-министром и главой государства”.
