Читачів однієї газети запитали про те, чого б вони хотіли в новому році найсильніше. Відповідь, принаймні мене, вразила. Виявляється, найбільше респондентів – 25,69% – хотіли б чесних виборів.
Кількість політично анґажованих перевищила кількість тих, хто хотів би раптово розбагатіти (21,53%), створити сім’ю (15,28%), відновити здоров’я (15,28%), знайти/змінити роботу (14,58%) і завести дитину (4,17%).
Слава Богу, що це лише опитування певної частини читацької аудиторії газети, яке власне ні про що більше й не свідчить… Упевнений, що коли б проводили серйозне соціологічне дослідження, то все-таки тих, хто переймається власним здоров’ям, родиною, добробутом, а не політикою, було б більше.
У нас уже колись ставили загальне вище за особисте. Ми вже колись жили в суцільно лицемірному суспільстві.
Взагалі стосунки колективу й особи завжди складалися непросто. Але ж колективна воля – це сукупність окремішніх прагнень кожного.
Цілий минулий рік українцям намагалися нав’язати думку про те, що відбулася революція. І що колективна воля привела нову владу. Певніше, – нових людей у владу. На цьому спекулювали… Словосполучення «помаранчева революція» мало не стало синонімом слова лицемірство.
На жаль, революція не призвела до зміни психології нашої політичної еліти. Фактично масові протести проти фальсифікацій виборів не переросли в справжню революцію. Ви скажете, що тоді люди дійсно хотіли найсильніше чесних виборів. Можливо. Кожне незадоволення було індивідуальним. Незадоволення власним життям і прагнення до змін штовхнуло людей на вулицю.
Сьогодні, коли вам скажуть, що більше за все на світі українці бажають, щоб у новому 2006 році пройшли чесно вибори, вважайте, що вас хочуть пошити у дурні. Мабуть, найбільше кожна людина прагне бути щасливою, інакше кажучи – хоче мати стабільний психологічний стан і жити в комфорті. Коли ж щось або хтось грубо втручатиметься в ці прагнення людини або ж вона відчує загрозу своєму благополуччю – отоді можливий соціальний вибух.
Все-таки у нас здорова країна і не такі глупі люди, щоб ставити політику на перше місце в своєму житті! І ще таке важливе зауваження: доля країни і доля окремої людини – це рівнозначні, хай це не здається комусь парадоксальним, речі. Аби політики про це пам’ятали…
