Напередодні президентських виборів у Південній Осетії все більше напружується суспільна атмосфера в республіці. Немалу роль в цьому зіграє зовнішній інформаційний вплив. Хто збирається отримати від цього політичні дивіденди? Кому на руку дестабілізація в незалежній Південно-осетинській державі? І кому зовсім небайдуже ім’я нового президента Республіки? Відповіді на ці запитання ми спробували знайти в нашому розслідуванні.
Отже, нема більш вигідного періоду в боротьбі за зовнішньополітичні сфери впливу на окрему територію, ніж вплив на її виборчі процеси. А до нових виборів в Південній Осетії залишилося трохи більше тижня.
Нагадаємо, що на президентський пост в республіці претендують 17 кандидатів. Серед них вже є окремі фаворити. Треба обмовитись, що діючий президент Едуард Кокойти – поза боротьбою, тому що теперішній строк його президентства є другим, і за Конституцією Республіки він не має права балотуватися на третій термін. Але хто має шанси зайняти його крісло? Серед безперечних лідерів – Анатолій Бібілов, якого підтримав Сергій Наришкін, голова адміністрації Президента РФ, та якого називають «наступником» діючого президента Едуарда Кокойти; голова Держкомітету інформації, зв’язку та масових комунікацій Георгій Кабісов та діючий заступник мера Цхинвала Алан Котаєв. Хто з них має шанси потрапити у другий тур виборів?
Звісно, щоб вибори в Південній Осетії пройшли за кремлівським сценарієм, тобто без всяких демократичних зволікань, і щоб нарешті республіка отримала проросійського президента, потрібен ворог, певний образ загрози, і таким зручним образом стала «помаранчева революція» в Україні. У свідомості південно-осетинського народу поняття «український» і без того має негативні асоціації: українські військові на стороні Грузії, українській «Град» та грузинські танки українського виробництва. А тут ще «помаранчева примара», яку кремлівські політтехнологи побачили в створенні організацій типа Комітету виборців Південної Осетії, наметових таборів та в інших технологіях часів української «помаранчевої революції».
«Помаранчевий привид» став центральною темою російських та південно-осетинських інтернет-видань, що висвітлюють тему майбутніх виборів. Ініціатори цієї інформаційної війни нівелюють ту допомогу, яку жителі південного сходу України виказували південно-осетинському народові та ставлять знак рівності між офіційним Києвом і українськими неурядовими організаціями. Також проросійські інформаційні портали заявляють про так звану «руку Києва» в підтримці деяких кандидатів в президенти РПО.
Варто нагадати ще 2008-й рік, коли офіційний Київ в особі Віктора Ющенка заробляв гроші на агресії Михайла Саакашвілі проти Південної Осетії та всіляко підтримував Грузію в інформаційному просторі. Але в той же час жителі Одеси і Харкова збирали допомогу мешканцям Цхинвала та відправляли її південно-осетинському народові. Недержавні українські ЗМІ з півдня та сходу України багато зробили для того, щоби правда про грузинську агресію стала доступною громадянам України.
Теперішня інформаційна війна на фоні виборів президента Південної Осетії ще більше руйнує можливість дружніх зв’язків між народами та політиками України і Південно-осетинської республіки.
Чому з’являються статті під назвою «Майдан по-цхинвальски»? Чому українські неурядові організації звинувачені в упередженості відносно виборів в Південній Осетії? Відповіді на ці запитання може дати аналіз політичної ситуації в Кремлі.
Інформаційна війна навколо Цхинвала – відображення очікуваних результатів президентських виборів в Росії у 2012 році. Ми бачили потужну підготовку президентських кампаній обох кандидатів, в рамках яких були створені «Народний фронт» та міжнародна організація «Інтернаціональна Росія». На мій погляд, жорстока інформаційна війна під час президентських виборів в Південній Осетії обумовлена протистоянням між адміністрацією теперішнього президента РФ Дмитра Медведєва, для якої 2012 рік буде останнім, та структурами, створеними під час передвиборчої кампанії нового президента Володимира Путіна, у тому числі «Інтернаціональною Росією». Останні намагаються виконувати функції адміністрації президента вже зараз, не дочікуючись виборів-2012.
Але чи є це протистояння природним?
Кому зараз вигідно створювати інформаційний фон таким, щоб ззовні вважалось, що протистояння між діючою Адміністрацією президента РФ та новими структурами розширюється за межі Росії та впливає на вибір народу Південної Осетії?
Свита грає короля, тому коли «королів» двоє, тоді і свити теж дві. Проте чиновницьких місць тільки по одному екземпляру. Тому боротьба між старим чиновницьким апаратом і новими путінськими зародками ведеться на кордонах Росії дуже активно і є безперечною.
Інформаційне агентство «Регнум», чий власник Модест Колєров є координатором «Інтернаціональної Росії», робить усе, щоб «втручання Кремля» було таким же ефективним, як і в 2004 році в Україні. Може статися, що завдяки «Регнуму» адміністрація діючого президента Російської Федерації знову привітає переможця декілька разів, а переможцем стане інший кандидат, як це було з перемогою Ющенка.
Власне «Регнум» нагнітає інформаційну істерію навколо президентських виборів. «Регнум» постійно наголошує на тому, що голова адміністрації Президента РФ Сергій Наришкін ставить не на того, постійно дискредитує Анатолія Бібілова та проштовхує Георгія Кабісова як представника «Інтернаціональної Росії» у Південній Осетії. Власне Модест Колєров у 2005 році в адміністрації президента Володимира Путіна був начальником управління по міжрегіональним та культурним зв’язкам – тієї самої структури, яка зараз повинна сприяти проведенню виборів в Південній Осетії. Яскрава конкуренція «Інтернаціональної Росії» з нинішньою Адміністрацією Президента Росії потребує яскравих інформаційних привидів, таких як «примара помаранчевої революції» в Південній Осетії.
А тепер – на наш погляд, найголовніше в цієї історії. Бюджет Південної Осетії більше ніж на 90% складається з технічної допомоги зі сторони Російської Федерації; слідкує за розпилом цих коштів президент республіки – функція досить «хлібна», але і відповідальна. Отже, саме цю функцію ставлять в вину теперішньому президенту Південної Осетії Едуарду Кокойти. І тому саме для Едуарда Джабєєвича так важливо, щоб новим президентом республіки став його наступник, вірна йому людина, яка прикриє колишнього президента та його родину від фінансових перевірок та іншого тиску з приводу ефективності витрачання коштів російського бюджету за 3 роки післявоєнного відновлення Південної Осетії.
Але й російські президентські вибори 2012 року мають значення для душевної рівноваги Едуарда Кокойти. Зміна кремлівської свити – це зміна тих, хто зараз «сидить» на фінансових схемах і хто вже в наступному році може залишитися не при справах – під пильним оком служб по боротьбі з корупцією нової російської влади. Можливо, це і є той гордіїв вузол геополітичних інтересів Кремля і фінансових інтересів окремих кланів в Цхинвалі, Владикавказі, Москві, на фоні якого розвертається дуже цікаве протистояння між адміністрацією Медведєва та путінською «Інтернаціональною Росією»
Чи, можливо, ця боротьба є елементом більшої гри. Враховуючи, що і Анатолій Бібілов і Георгій Кабісов є людьми близькими до Кокойти, народу Південної Осетії нав’язують вибір з двох кандидатів, які є «нащадками» діючого керівника Південної Осетії.
Коротка довідка: 13 листопада 2011 року – перші президентські вибори після набуття Південною Осетією незалежності та признання її рядом держав, перші мирні вибори після 20-ти років ворожнечі та провокацій з боку Грузії.
