Коли археологи проводили розкопки залишків колишнього монастирського комплексу в німецькому місті Герфорд, вони очікували знайти звичайні фрагменти кераміки, знаряддя праці та побутові відходи. Натомість, у двометровій вигрібній шахті, вони виявили предмет, який викликав міжнародний інтерес і поставив під уявлення про життя за стінами монастиря: 20-сантиметровий шматок зеленого скла у формі фалоса.
Артефакт XVI чи XVII століття, нині відомий як «Скляний фалос із Герфорда», викликає більше запитань, ніж дає відповіді, поєднуючи гумор, символізм та історичні нюанси в одному разючому творі ремесла епохи Відродження.
Замість скандалу чи звинувачення дослідники бачать у цьому скляному предметі нагадування про те, що минуле часто було грайливішим, іронічнішим і соціально виразнішим, ніж допускають сучасні стереотипи.
Замість скандалу чи звинувачення дослідники бачать у цьому скляному предметі нагадування про те, що минуле часто було грайливішим, іронічнішим і соціально виразнішим, ніж допускають сучасні стереотипи. Знайдений у колишній вбиральні глибиною два метри, з'єднаної з житловими приміщеннями релігійного будинку знатної жінки, цей предмет іноді порівнюють із сучасними речами, що асоціюються з інтимністю. Але вчені підкреслюють, що дані вказують на інше.
Нині більшість експертів інтерпретують цей артефакт як незвичайну чи церемоніальну посудину для пиття — предмет, який використовується у святкових чи символічних контекстах, можливо, на світських зборах чи гумористичних ситуаціях у елітних колах. Такі предмети були нерідкі в Європі раннього Нового часу, де сатира, жарти та театральні жести були частиною аристократичної культури.
У цьому світлі скляний фалос із Герфорда не розкриває прихованого скандалу; натомість він підкреслює, як суспільство епохи Відродження — навіть у стінах релігійної установи — могло приймати іронію, дотепність та візуальну провокацію, не розглядаючи їх як моральні провини. Сьогодні цей об'єкт виставлений у постійній експозиції Музею археології та культури LWL у Херні, де він продовжує спантеличувати та захоплювати відвідувачів.
Історики зазначають, що жіночі монастирі того періоду часто функціонували не як суворі обителі, а як напівпридворні резиденції для дочок знатних сімей. Освіта, музика, інтелектуальний обмін та урочисті збори були частиною повсякденного життя. Таким чином, цей скляний артефакт вписується у ширший культурний контекст, де символізм, гумор та ритуальні дії відігравали важливу роль.
Знахідка в Херфорді - одна з багатьох незвичайних археологічних історій, представлених у книзі журналіста Гвідо Кляйнхубберта "Темні таємниці" ("Düstere Geheimnisse") - збірнику, присвяченому загадковим і часом тривожним знахідкам з історії Німеччини. Замість того, щоб гнатися за сенсаціями, Кляйнхубберт фокусується на тому, як несподівані артефакти проливають світло на складності минулих суспільств.
Серед представлених ним експонатів — муміфікований палець із болотної туші, фрагмент черепа віком 7000 років, пов'язаний з ритуальним насильством або канібалізмом у Пфальці, та загадковий «Кривавий келих Стада», який, ймовірно, використовувався в похмурому ритуалі XIX століття. Кожен предмет відкриває вікно у забуті страхи, вірування, надії та соціальні протиріччя.
В іншому розділі археологи виявляють ритуальні фігурки в колишньому римському військовому таборі неподалік Штраубінга — предмети, що нагадують ляльки прокляття чи магії. Їхнє значення залишається нез'ясованим. Чи були вони символами тривоги, жестами непокори чи фрагментами духовної практики? Книга нагадує читачам, що відповідальна археологія часто має на увазі прийняття невизначеності, а не винахід зручних пояснень.
Ці історії захоплюють своєю здатністю олюднити минуле. Люди, які жили в Європі епохи Відродження та бароко, сміялися, жартували, експериментували, вірили, сумнівалися та імпровізували — багато в чому так само, як і ми сьогодні. «Скляний фалос з Герфорда», з його поєднанням гумору та таємниці, відображає цю загальну людяність скоріше як осуд чи скандал.
Зрештою, справжнє призначення цього предмета, можливо, ніколи не буде відоме з упевненістю. Але, можливо, саме ця невизначеність і робить його таким привабливим: вона змушує нас переосмислити прості уявлення про чесноту та строгість, нагадуючи нам, що історія багатогранна, іронічна і найчастіше чудово непередбачувана.
Книга Кляйнхубберта «Таємні знахідки» вплітає подібні знахідки у вдумливу, засновану на дослідженнях оповідання, проводячи читачів через дивні, цікаві і часом лякаючі куточки археологічного минулого Німеччини — і показуючи, як навіть невеликий скляний предмет може породити важливі питання про культуру, юність.
