США, Росія та Китай можуть перейти до неформального поділу світу на сфери впливу, а можливим кроком у цьому напрямі стане зустріч президента США Дональда Трампа, російського лідера Володимира Путіна та голови КНР Сі Цзіньпіна, яку очікують у листопаді в Китаї. Такий сценарій розглядає колишній міжнародний редактор The Observer Стів Блумфілд у колонці для The Guardian, попереджаючи про можливі наслідки для Європи, України та американських союзників в Азії.
На думку Блумфілда, зовнішня політика Трампа дедалі більше відходить від підходу, за якого Вашингтон підтримував західних союзників і стримував посилення Росії та Китаю. Натомість американська адміністрація, як вважає автор, схиляється до домовленостей між найбільшими державами, які могли б отримати ширші можливості впливати на ситуацію у своїх регіонах.
Одним із сигналів цієї зміни автор називає стратегію національної безпеки США, оприлюднену наприкінці 2025 року. За його оцінкою, документ містить мало критики на адресу Москви та Пекіна, водночас приділяючи значну увагу претензіям до традиційних союзників Вашингтона в Європі й Азії. Такий підхід може свідчити про переоцінку пріоритетів американської зовнішньої політики, хоча сам по собі документ не підтверджує існування домовленостей про поділ світу.
Блумфілд пов'язує можливе зближення трьох держав із прагненням кожної з них розширити контроль над стратегічно важливими територіями та ресурсами. Росія претендує на провідну роль на пострадянському просторі, тоді як Китай посилює свої позиції у Східно-Китайському та Південно-Китайському морях. США, зі свого боку, прагнуть зберегти глобальне лідерство, зокрема у сфері технологій, торгівлі та безпеки.
Потенційні домовленості між Вашингтоном, Москвою та Пекіном можуть стосуватися не лише військово-політичних питань. До сфери їхніх інтересів належать глобальні ланцюги постачання, технологічні платформи, енергетичні ресурси та космічна інфраструктура. Контроль над цими напрямами впливає на економічну конкурентоспроможність держав, доступ до критичних технологій і можливості використання інфраструктури у військових цілях.
Для Китаю та США особливе значення мають технологічний сектор і міжнародна торгівля, тоді як Росія значною мірою спирається на енергетичні ресурси. Водночас космічні технології становлять стратегічний інтерес для всіх трьох країн через їхнє застосування у зв'язку, навігації, спостереженні та обороні. Узгодження позицій у цих сферах могло б змінити умови міжнародної конкуренції, проте інтереси держав не завжди збігаються.
Автор також звертає увагу на зміну уявлень про розподіл глобальної сили. Десять років тому серед головних центрів впливу часто називали США, Китай і Європейський Союз. Тепер, за оцінкою Блумфілда, Росія може фактично зайняти місце ЄС у такій геополітичній конструкції. Це означало б посилення ролі Москви у визначенні міжнародного порядку та зменшення ваги європейських інституцій у переговорах між провідними державами.
Для України та європейських країн ризик полягає в тому, що домовленості великих держав можуть ухвалюватися без повноцінного врахування інтересів менших держав і чинних союзів. Якщо Вашингтон послабить зобов'язання щодо безпеки Європи, європейські уряди можуть зіткнутися з необхідністю самостійно компенсувати скорочення американської військової підтримки. Для України зміна американських пріоритетів може мати значення для міжнародної допомоги, оборонної співпраці та дипломатичних позицій.
Подібні побоювання стосуються й Азійсько-Тихоокеанського регіону. Тайвань, Японія, Південна Корея та Австралія значною мірою покладаються на американську військову присутність і партнерство з Вашингтоном. Якщо США почнуть узгоджувати регіональні питання безпосередньо з Пекіном, це може посилити невизначеність щодо майбутніх гарантій безпеки для їхніх союзників.
Блумфілд вважає, що європейські лідери ще не повністю усвідомили масштаб можливих змін. Попри дискусії про посилення власних оборонних спроможностей, частина політиків, за його оцінкою, продовжує розраховувати, що після завершення президентства Трампа трансатлантичні відносини повернуться до попередньої моделі. Автор сумнівається, що відновлення колишнього порядку буде можливим у повному обсязі.
На внутрішньополітичну ситуацію у США також може вплинути результат виборів до Палати представників Конгресу. Якщо республіканці втратять контроль над нижньою палатою, законодавча діяльність адміністрації Трампа може ускладнитися. Водночас, як зазначає Блумфілд, президент матиме широкі повноваження у сфері зовнішньої політики, яким може приділити більше уваги протягом останніх двох років свого президентського терміну.
Водночас автор визнає, що навіть можлива зустріч Трампа, Путіна та Сі Цзіньпіна не гарантує створення стійкого союзу. США, Росія та Китай мають суперечливі інтереси, зокрема у питаннях торгівлі, технологічної конкуренції, безпеки та регіонального впливу. Тому саміт, якщо він відбудеться, не обов'язково призведе до укладення формальних угод про сфери впливу.
Однак сама поява трьох лідерів за одним столом, за оцінкою Блумфілда, матиме політичне значення. Путін зможе продемонструвати вихід Росії з міжнародної ізоляції, Сі Цзіньпін — зміцнення статусу Китаю як глобальної сили, а Трамп отримає можливість представити зустріч як одне з ключових досягнень своєї зовнішньої політики. Навіть без формальної домовленості така подія може вплинути на сприйняття міжнародного балансу сил і посилити сумніви щодо незмінності чинної системи союзів.
