Україна може приєднатися до НАТО, якщо союзники виявлять сміливість, пише у статті для Politico Люк Коффі, старший науковий співробітник Інституту Гудзона.
Обраний президент США Дональд Трамп прагне завершити війну Росії проти України, але його підхід досягнення справедливого та тривалого світу залишається невизначеним.
Найефективнішим варіантом було надання Україні зброї та ресурсів, необхідних для відновлення контролю за її міжнародно визнаними кордонами 1991 року. Однак США та інші західні союзники досі дотримувалися стратегії надання допомоги, достатньої лише для того, щоб Україна могла вижити, але не перемогти.
Коффі наголошує, що це спільна помилка Західного світу, а не Києва. Водночас урегулювання конфлікту має враховувати два ключові моменти: будь-яка угода має бути справедливою для України та забезпечувати їй надійний захист від майбутніх агресій з боку Росії.
Президент Володимир Зеленський нещодавно натякнув на можливість завершення гарячої фази війни в обмін на членство в НАТО. Цей крок, хоч і суперечливий, заслуговує на серйозне обговорення.
Членство України в НАТО могло б забезпечити:
- Ефективне стримування російської агресії;
— розподіл тягаря оборони між країнами-членами Альянсу;
- міцну основу для тривалого світу у Східній Європі.
Навіть якщо післявоєнне врегулювання залишить частину української території під російським контролем, існує можливість приєднання України до НАТО за умови обмеження гарантій колективної безпеки (стаття 5) лише до територій, що не перебувають під окупацією.
Коффі назвав три ключові кроки для реалізації цієї стратегії:
1. Офіційне зобов'язання України не застосовувати чинність для повернення окупованих територій.
Київ міг би запозичити підхід Західної Німеччини, яка перед вступом до НАТО у 1954 році задекларувала мирний шлях вирішення територіальних суперечок.
2. Включення всієї міжнародно визнаної території України до НАТО.
Гарантії безпеки поширюватимуться лише на території, які не перебувають під російським контролем. Це відповідає попереднім практикам НАТО щодо регіонів поза зоною дії статті 5, таких як острови Франції або британські Фолкленди.
3. Зміна статті 6 Північноатлантичного договору.
Ця стаття визначає географічну зону відповідальності НАТО. Її тимчасова зміна дозволить унеможливити окуповані території України з-під дії колективної оборони. Прецеденти таких змін існують, наприклад, для Греції, Туреччини та Франції.
Дослідження НАТО 1995 року щодо розширення Альянсу не накладає обов'язкової вимоги щодо вирішення територіальних суперечок до вступу. Воно лише зазначає, що такі суперечки мають бути врегульовані мирним шляхом, і їх вирішення буде одним із чинників, але не вирішальним.
Країни з невирішеними конфліктами, наприклад, Естонія або Хорватія, успішно приєдналися до НАТО.
Нагадаємо, Зеленський висловився з приводу членства України в НАТО.
