Гаррі Каспаров: «Україна – більмо на оці російської влади»

Автор: Олексій Бик, Glavred

31.07.07 14:12

3221

Інтерв’ю з Гаррі Каспаровим готувалось три місяці. Домовленості про те, що лідер російської опозиції відповість на запитання «Главреда», було досягнуто ще у травні Але «Другая Россия» проводила «Марши Несогласных», і наш дзвінок заставав Гаррі Кімовича то в літаку, то на прес-конференції, то в суді, то в Страсбурзі. З цього видно, що російська опозиція хоча й не має єдності у своїх лавах, зате веде більш ніж активний спосіб життя. Пане Каспаров, ви досягли приголомшливих успіхів у шахах. Чому ж усе-таки пішли в політику? У шахах я зробив більше, ніж міг уявити в найсміливіших мріях. Оскільки свою шахову кар'єру я розпочав у ранньому віці, то й її висот досяг досить рано. У 40 років бути на пенсії й жити, пожинаючи плоди своєї кар'єри – для мене дивно й неприйнятно. У шахах мені вдалося досягти багато чого, й я відчув у собі сили попрацювати на країну, здобути для неї краще майбутнє. Цього можна досягти, займаючись політикою, оскільки стратегія індивідуальної роботи в органах влади вже не дає результату: треба змінювати всю систему. Вона – нежиттєздатна в нинішньому вигляді, незручна й шкідлива для громадян. Є щось спільне між шахами і російською політикою? Гра в шахи та сучасна російська політика – дві повні протилежності. У шахах грають за встановленими та відомими усім правилами гри, з певним набором фігур, у російській же політиці правила гри встановлює влада, вона їх змінює коли їй заманеться, вона може забирати у вас фігури з дошки й додавати їх собі. Влада повідомлятиме й результат гри, причому вона завжди оголосить себе переможцем, залежно від того, як ви грали. А якщо зробили вдалий хід, то жоден ваш уболівальник про це не довідається, оскільки по телевізорі або взагалі не повідомлять про це, або оголосять ваш хід нечесним, зробленим фігурою, якої у вас не було. Часто доводиться використовувати вміння прораховувати ходи наперед? У політиці, звісно ж, доводиться прораховувати на багато ходів уперед. Але, на відміну від шахів, де ти не чекаєш від супротивника, що він переверне дошку й скине всі фігури, у російській політиці можливо й таке. У сучасній Росії взагалі треба бути готовим до того, що все перевернеться й усім буде запропоновано грати вже не в шахи, а в бейсбол. Питання в тім, чи готовий ти підкорятися й погоджуватися з нечесними правилами гри чи ти будеш боротися за встановлення чесних і демократичних. Ви щиро вважаєте, що «Другая Россия» може щось змінити? В коаліцію «Другая Россия» об'єдналися ті, хто відмовляється грати в «керовану демократію», за якої лише Кремль вирішує, кому брати участь у виборах, а кому – ні, кому «дати результат», а кого «прокатити», кого показати по телевізорі, а кого – ні. Ми об'єдналися, тому що було зрозуміло, що на даному етапі, коли чесні вибори неможливі, а демократичні норми не працюють, нам ділити між собою нічого. Ми можемо скільки завгодно сперечатися про ставки податків або про зовнішню політику, але поки не існує інструмента впливу на владу та можливостей участі у владі – такі суперечки безглузді. Ми створили саме коаліцію, а не єдину політичну структуру: це припускає, що коло учасників може як розширюватися, так і звужуватися. Ми розглядали «Другую Россию» як певний «протопарламент», де різні політичні інтереси можуть узгоджуватися й де може бути єдина основа – як програмна, так і основа спільних дій. Одним із головних наших успіхів стало проведення в різних містах Росії «Маршей Несогласных», де на вулиці виходили громадяни різних ідеологічних переконань. Люди вийшли – і були почуті. Влада злякалася організованого «несистемного» протесту, і цим пояснюється та неадекватна реакція на «Марши» – тисячі ОМОНівців, солдат і міліціонерів у Москві, Санкт-Петербурзі, Нижньому Новгороді. Ще рік тому багато скептиків говорили, що «підняти» громадян неможливо. Однак ми спростували ці побоювання. Люди «прокидаються» й починають згадувати, що влада в Росії належить народу, а не жменьці урядовців-олігархів на чолі з Путіним. Тобто ви вважаєте, що Владімір Путін боїться «незгодних»? Звісно, Путін боїться «незгодних». Він не розуміє, чому силові органи не можуть вирішити питання з «незгодними» своїми методами. Їх залякують, б'ють, затримують – а вони знову виходять на вулиці. І підкупити їх неможливо – і це для путінського режиму дивно, оскільки вони звикли, що всіх можна або залякати, або купити. Незгодні небезпечні для Путіна, оскільки зазіхають на основу путінського режиму, намагаючись повернути громадянам право та можливість вирішувати питання про владу в Росії. Тим не менше, Владімір Путін назвав вас «маргіналами». Можливо, у чомусь він мав рацію, адже в Самарі на «Марш» вийшло лише близько 500 осіб? Не треба забувати, в яких умовах та за якого жорстокого пресингу з боку правоохоронних органів і прокуратури відбувається підготовка до «Маршів Несогласных». Організаторів «Маршей» у регіонах багаторазово затримують на 10-15 діб, а іноді й на півроку, як трапилося в Самарі. Постійно відбуваються побиття активістів, напади на квартири. Відбираються агітаційні матеріали, здираються листівки та стікери. Тому, коли після от такого пресингу, погроз і блокади інформації люди все ж виходять на «Марши» – це велике досягнення! Виходять ті, кого не вдалося залякати й навіть коли їх кілька сотень – це вже дуже добре для будь-якого російського регіонального центра. Ви боїтеся за своє життя? Чи були погрози? Кожна людина боїться за своє життя. Погрози є завжди, коли ти сперечаєшся з системою, особливо з її силовою складової. Свавілля, що чинить міліція, ОМОН і покриває судами та прокуратурою, у будь-який момент може обернутися непередбаченими, не правовими наслідками. Коли вас заарештовують, ви найчастіше не знаєте за що, чому та яке покарання вам дадуть: усі ці речі – довільні й залежать від політичного рішення, а не від закону, права та фактів. Ви можете просто йти тротуаром у центрі міста, вас схоплять, і в результаті можете просидіти цілий день у міліції, уночі вас судитимуть за неправдивим свідченням співробітника міліції та фальшивим протоколом й у найкращому разі випишуть штраф, а в гіршому – посадять, принаймні, на кілька діб. Коли відбувається таке свавілля (а прикладів – безліч), ви ніколи не знаєте, що на вас чекає і які загрози перед вами виникають. Чи є у вас президентські амбіції? Як на мене, правильнішим займатися роботою з координації опозиційних сил, бути певним «модератором» процесу об'єднання. На мою думку, у нас є гідні кандидати, й гадаю, що громадяни у вільній дискусії та за допомогою прозорих і чесних процедур на наших конференціях зможуть вибрати гідну людину. Звідки фінансування на опозиційну діяльність? Захід підтримує? Фінансування у нас із російських джерел, і його не так багато, як намагаються представити кремлівські пропагандисти. Ми витрачаємо скромні гроші, компенсуючи їх відсутність своєю енергією та зусиллями. Західних грошей на нашу політичну діяльність не отримуємо, я, в принципі, вважаю це неможливим. Внутрішні проблеми Росії ми повинні вирішувати самі, спираючись на власні сили та джерела фінансування. Кого, на вашу думку, Путін вибрав у спадкоємці? Кого б Путін не вибрав в «спадкоємці», ясно одне: це вибір однієї людини, а не народу. Тут навіть не пахне демократією. Саме бажання вкотре використати «операцію спадкоємець» говорить про кризу політичної системи, яка не може собі дозволити працювати за законами та Конституцією – їй доводиться придумувати для себе квазіпроцедури, що – незаконно та не демократично. Влада планує виграти ці вибори. У вас є адекватні відповіді на випадок фальсифікацій чи силового варіанту? Якщо влада використовуватиме сценарій зі спадкоємцем, то про демократичність виборів годі й говорити. Крім цього, вся адміністративна система буде налаштована на підтримку «спадкоємця». Телеканали, газети, радіостанції підтримуватимуть того, на кого їм вкажуть із Кремля. Звісно ж, будуть фальсифікації – вони супроводжують усі останні вибори в Росії. Ставити «планки» необхідної кількості голосів на виборах починають задовго до початку виборчої кампанії. Такі «планки» ставлять керівники регіонів і для них це – питання життя й смерті, оскільки тепер вони залежать не від громадян, а від президента, що може їх раптом зняти «у зв'язку з втратою довіри». Тому «президентську довіру» треба відпрацьовувати, демонструючи гарні результати на виборах. Якщо говорити про силовий сценарій, то він можливий лише у зв'язку з президентськими виборами. Якщо владні олігархічні клани не домовляться про спадкоємця, або якщо обраний Путіним спадкоємець влаштує не всіх – тоді можливі будь-які сценарії. Зрозуміло, що беззаконня та свавілля породжує ще більше свавілля. Якщо правила гри – бандитські, то, граючи за ними, усі гравці неминуче самі стають бандитами. Адекватну відповідь можуть дати тільки громадяни, яким, за Конституцією й належить влада в Росії. Чи існує можливість «кольорової революції» у Росії? У російській владній пропаганді «кольорова» або «помаранчева революція» – це одна з головних «страшилок». Пропаганда намагається представити «помаранчеву революцію» винятково як технологічний маневр одних олігархів проти інших з метою перерозподілу влади. Насправді, «помаранчева революція» – це демонстрація готовності громадян протистояти нечесним виборам і маніпуляціям при підрахунку голосів, вимога народу враховувати його реальну політичну волю. Із цього погляду, головне, чого боїться Кремль – це саме волі народу та прямого її вираження на площах і вулицях Росії. У той же час, недавно російська влада змінила свою тактику і несподівано дала можливість провести мітинг «Несогласных» у Москві. Чим, на ваш погляд, це викликано? Чи згодні ви з думкою, що критика з боку світового співтовариства, у тому числі й Ангели Меркель, схилила російську владу до певної лояльності? Це викликано насамперед кадрами, що шокували весь світ, коли ОМОН жорстоко бив громадян на вулицях Москви та Санкт-Петербурга. Що це за влада, що за держава, де силові структури, покликані захищати громадян, б'ють їх посеред дня? Ми, зі свого боку, теж були стурбовані захистом громадян, які за нашим закликом виходять на «Марши Несогласных» і зробили все можливе, аби не допустити силового нальоту ОМОНу на учасників мітингу. Не думаю, що критика з боку світового співтовариства та Ангели Меркель була вирішальною в цій ситуації. Кремль давно вже не оглядається у своїх діях на західне співтовариство, вважаючи, що нафтова й газова труба – найкращий аргумент у політичних суперечках. Що, на вашу думку, стоїть за нещодавніми заявами російського президента про скочування України до тиранії? Як ви особисто сприймаєте такі заяви? Мені здається, що за заявами Путіна стоїть образа за поразку в тій політичній грі, що його адміністрація намагалася розіграти в Україні в 2004 році. Відчуваючи явне роздратування щодо звинувачень на свою адресу з приводу антидемократичності та скочування до диктатури, Путін намагається «перевести стрілки» на когось із сусідів. Це слабка, безпомічна позиція. Україна взагалі – більмо на оці російської влади, тому що у вас навчилися вирішувати політичні питання в переговорному процесі, а не за допомогою ОМОНу.