Юрій Мірошниченко: Я не пив горілки і ніколи не курив

Автор: Ольга Годованець, Vip-ua.com

02.07.07 15:47

6283

Він не пам’ятає, коли востаннє читав сину книжку перед сном, не користується послугами іміджмейкерів і не має часу обідати в ресторанах. Майже весь свій час він присвячує політиці, а решту – родині. Юрій Мірошниченко в інтерв’ю VIP-ua спростовує міфи про себе. - Почнемо з ваших студентських років, коли ви познайомились з вашим другом-депутатом Шкріб ляком. Ви у студентські роки познайомилися, чи не так? - Так. Ми жили разом у гуртожитку, на квартирах, був такий час. І разом займалися першим студентським бізнесом, коли постало проблема, за що себе утримувати, бо батьки не могли допомогти... У нас було кафе? два магазини, юридичний департамент, де ми реєстрували фірми, була оптова торгівля кавою, перукарня...У нас ще була дискотека. - Ви стали татом ще за часів студентства? - Так. У мене перший шлюб – студентський. До того ж були мама та сестра, які теж потребували моєї допомоги. - А ваш тато? - Тата немає. І, власне, тому я рано став дорослим. Моїй доньці вже чотирнадцять і сину два з половиною роки. - Тато-політик, тим паче – «зірка», чи впливає це на життя вашої доньки, її світогляд, думки? - Ні, сподіватимуся, що не впливає. Хотілося б, щоб дитина сама себе, як-то кажуть, розвивала і ставала на ноги. Тому що вплив таких зіркових батьків зазвичай негативно позначається на долі дітей. Їм потрібно долати той тягар прізвища та популярності батьків...Я не кажу про репутацію якихось злочинців, тоді дітям, звісно, важко долати цей родинний імідж. - А хто займається вашим особистим іміджем? - Був час на початку двохтисячних років, коли мені пропонували іміджмейкерів, зокрема на виборах до Верховної Ради. Я тоді очолював список партії «Нова генерація України». І я мав негативний досвід роботи з іміджмейкерами. - Це були вітчизняні, російські чи американські фахівці? - Ні, вітчизняні, але той образ, який вони пропонували, був дещо штучним. - І зараз ви відмовилися від подібних послуг? - Я не мав такої потреби. Іміджмейкер необхідний, напевне, кожному політику, але особливо – для першої особи, для обличчя політичної сили. - А якими ви уявляєте своїх виборців? Коли депутатів обирали не за партійним списком, то переважно кожен із кандидатів працював зі своїми виборцями. А нині? -Ви даремно вважаєте, що ми цього не робимо. У мене працюють три громадські приймальні – в Івано-Франківській та Чернігівській (звідки я родом) областях, і в Києві. А хіба ви не на Вінниччині народилися? Свого часу про ваше дитинство багато писали у вінницькій пресі. - Напевно, це ті чорні піарники, про яких ви згадували? - Ні, я з Чернігівщини, це Північ України, Полісся. Я дуже пишаюся, що виріс саме там, у лісах. У 1998 році мої вчителі та вихователі з школи-інтернату, яку я закінчив, уперше висунули мене кандидатом по мажоритарному округу. - А чому ви навчалися у школі-інтернаті, коли маєте маму? - Я не хотів би про це розповідати, це родинне, так уже склалося, що закінчив Новгород-Сіверську середню школу-інтернат. Я загартований, бо стільки чув неприємних слів про себе, звинувачень, образ та хамства у свій бік, що я його вже не сприймаю. - Отже, ваш батько... - Він адигеєць. - У пресі писали, що чеченець... - Ні. - А чому ви вирішили змінити по батькові? - Тому що, у принципі, я свого тата не знаю і жодного разу не бачив. І це моя позиція, яка пов’язана з його ставленням до моєї матері. Вона абсолютно не пов’язана з політикою, я вас запевняю. - Також з’явилася інформація, що ви народились у місцях позбавлення волі? - Ні, це неправда. Я теж студентська дитина. Народився, коли мама навчалася у Ленінградській області, у технікумі лісового господарства. Потім мене виховувала бабуся. Ніякого стосунку до місць позбавлення волі, на щастя, я не маю. Оце якраз брехня. - А у вас, як у політика, настільки активного у публічному житті, є вільний час? Коли ви останнього разу читали своєму синові книжку на ніч? - Навіть не пам’ятаю! Але я намагаюся приділяти увагу родині. Ми з дружиною та другом, наприклад, на днях їздили Шевченківськими місцями. Побували у Моринцях, у Шевченковому. Іноді, коли занадто велика напруга, потрібно десь виїхати і набратися енергетики. - А вас упізнавали прості люди? - Ви знаєте, впізнавали. І спіймали мене під час «скоєння злочину». - Якого? - Ми були біля маєтку Енгельгарда, пана, у якого кріпаком був Тарас Григорович, зараз, до речі, у тому будиночку – школа, поруч горохове поле. Ми просто гуляли, зайшли в горох і зірвали кілька стручків. І тут під’їжджає чоловік, став і дивиться на нас. - Який ваш бізнес? - Переважно правничий. - Це після оптової торгівлі кавою ви зайнялися юриспруденцією? - Я був засновником фірми, що займалася юридичною діяльністю. - Що останнє вразило вас, із вашого простого життя? - Найбільше враження за останні кілька років – це народження сина. Коли я це згадую, так мені добре, чесно. Я так довго чекав на сина, що ви собі не зможете уявити. Коли першою народилася донька, я не був до цього готовий, місяць не міг підібрати їй ім’я. Думав, що в мене може з’явитися лише син. - А сина ви відразу назвали? - Ні. Я боявся наврочити. Дружина народила сина трошки передчасно, і так несподівано. До речі, зробила мені подарунок на день народження.Ми сиділи за столом – мама, дружина та я. Дружина запитує: «Юро, що ж тобі подарувати на день народження?» Я відповідаю: «Подаруй сина». А вона: «Це ж від нас не залежить». І уявляєте, так сталося, що о четвертій ранку Софія прийшла до мене і каже: «Ти знаєш, напевно, мені пора». Другого лютого, напередодні мого дня народження, народився мій синок Максим. Я накупив книжок, читав усе про імена, в результаті я звернувся до святців. На цей день припадали імена, якими я не ризикнув назвати сина, – Боян, Ливон. А ось третього лютого був день Максима. Але молодша сестра моєї дружини Марія, у якої народився син на півтора року раніше, теж назвала його Максимом. Вони готуються їхати на море. - Постривайте, а ви? - А я не знаю, чи поїду. Напевно, працюватиму у Верховній Раді п’ятого скликання. Я вже кілька років не взагалі не відпочивав. - Ви і досі вважаєте себе депутатом п’ятого скликання? (У політичному, а не юридичному сенсі.) - Ви ж бачите, що у мене немає значка? - Так у вас і обручки немає! -(дивиться на праву руку) Точно, немає. Не знаю, чому. Ніколи не носив прикрас, лише хрестик. Дивно, але обручка – не прикраса, це ознака сімейного стану або спосіб «відшивання» інших...Ніколи про це думати, повірте. До другої ночі сидимо на роботі, але багато міфів пов’язують із життям депутатів. Усі думають, що десь там стоїть велике корито. Усі ж кажуть, мовляв, дорвалися до корита і черпають з нього... - А наприклад, низка модних дорогих ресторанів, де полюбляють снідати-обідати-вечеряти політики, – хіба не «корито»? - Ніколи відвідувати «Егоїстів», «Велюрів» тощо. Переважна більшість, принаймні, мого часу, витрачається на офіс. - А де ви обідаєте? В офісі, за робочим столом? - Ось за цим (показує на кавовий столик, на якому стоять троянди з короткими ніжками). Дуже часто ми тут обідаємо.