Інфляція слів призводить до девальвації влади

Автор: Оборона

16.05.07 18:41

3095

Представникам влади та опозиції зараз вкрай важливо згадати дитячу казочку. Про хлопчика, який кричав, що за ним женуться вовки, коли цього не було. Пам’ятаєте, що коли вовки за ним насправді побігли, то розпачливим крикам хлопчика вже ніхто не повірив. Вже щонайменше 50 днів на голови українців ллється в постійному режимі брудний потік голослівних звинувачень та всеможливих апокаліптичних страшилок. Проходять дні – але нічого не стається. І тоді видумається ще більш страшне звинувачення, ще більш кровожадливіша перспектива. Пам’ятаєте, як гордо-мазохістськи стояв на трибуні Верховної Ради праволюб Головатий, зазиваючи президентськи танки давити його? Ну, і де ті танки? Але ж цю тему парламент обговорював декілька днів, засмічуючи інформпростір і мізки громадян страшилками «силового варіанту». Так само Президент не звільняє Кабмін в цілому і Цушка чи Рудьковського зокрема. А хто з депутатів, які поширювали ці всі дурниці, вибачився перед громадськістю? Або принайні сказав: на щастя, цього не сталося. Проте коаліція дружньо накинулася на такі ж самі дурниці – тільки про кілерів та замахи, які розповідав голови служби з правоохоронних органів секретаріату президента Валерій Гелетей. Газета друга президента Дорошенка «Україна молода» змушена була писати не менші дурниці, що четверо кілерів із-за кордону, які готувалися до замахів на українських політиків, поспішно виїхали з Києва за межі України. Хоч би вже цього резюме не ставили: "Усьому виною розкриття цих планів після низки публікацій, у тому числі й в "УМ", а також після відомого брифінгу (Галетея – Оборона) ". Але в цьому випадку є хоч відчуття того, що люди зрозуміли – впороли дурницю. Хоча б такого ж розуміння в протилежному таборі, на жаль, не спостерігається. Характерна реакція на ДТП, в яке в середу вранці потрапив суддя Кіровського райсуду Донецька Іван Подолянчук, що призупинив укази президента про звільнення суддів КС. Член фракції Партії регіонів Олена Бондаренко звинуватила секретаріат президента в причетності до авраії. "Ми розглядаємо такі дії як бандитські. Секретаріат перетворюється на лігвище бандитів, що, я упевнена, будуть відповідати за свої кримінальні діяння", - заявила вона з трибуни Верховної Ради. ХОЧА!!! Тут же Бондаренко каже, що існують три версії інциденту: випадкове зіткнення, навмисний замах і спроба залякати даного суддю. Тобто, версії є три (хоча, за великим рахунком дві), але коментується лише одна. Тут навіть Мороз закликав бути обережніше зі словами щодо того, де зібралися бандити. Секретаріат мав би подати позов у Кіровський райсуд Донецька на Олену Бондаренко – хай доводить слова. І якби в Бондаренко, як і в інших депутатів, не було б недотарканості, тоді рішення суду могло б дещо остудити її голову, яка в останні дні надміру перегрілася на політичному сонці. До речі, сьогодні ж таки «Наша Україна» висунула ще одну, не менш правдоподібну, версію подій. "За інформацією з достовірних джерел, які є в розпорядженні "Нашої України", суддя Кіровського районного суду міста Донецька, ухвалою якого вчора була призупинена дія указу президента про звільнення суддів КС Сюзани Станік і Валерія Пшеничного, сьогодні мав повторно розглядати це питання. Ми не виключаємо, що своїм рішенням суд міг скасувати попередні ухвали щодо призупинення дії указів президента, - каже нашоукраїнець Жданов. - У такому розвитку подій і у тому, що сталося з суддею Кіровського суду були зацікавлені саме ті політичні сили, які намагаються скасувати укази президента". А тому, продовжує Жданов, заяви "регіоналів", зроблені щодо ДТП у середу, можна назвати на кшталт "На злодії шапка горить". Очевидно, що такими словесними перепалками обидві сторони конфлікту заганяють себе в глухий кут. Адже після таких крутих заяв тяжко пояснити своїм прихильникам, а чому ти змушений домовлятися з тими, хто, судячи із твоїх звинувачень, вже давно має отримати довічне ув’язнення. Але що цікаво. Влада і власність в Україні вже, фактично, розподілена. Не тільки на зараз, а взагалі, на майбутнє. Нинішні політики і самі ще збираються бути при владі, та і дітям мають можливість все це передати. Тобто, і влада, і опозиція мали б бути зацікавлені в тому, щоб не розхитувати країну і владу. Але... Коли багато штампують щось, що не має реального підтвердження, це призводить до інфляції. Ми в цьому вже переконалися на прикладі карбованців при Кравчуку. І ми також знаємо, що інфляція може провокувати девальцвацію – знаження ціни, цінності. Непідкрепліних звинувачень стало настільки багато, що влада як інститут зазнає суттєвої девальвації. Чим більше таких голослівних звинувачень і словесних заперечень, тим важче зрозуміти, що ж насправді відбувається, хто яку позицію відстоює і хто є в чому правий і в хто в чому винний. У підсумку люди перестають віірити так званій владі, політичній еліті в цілому. Для влади, як інституту (в якому мають бути зацікавлені як нинішня влада, так і потенційна), значно страшнішою цифрою є не кількість прихильників опозиції, а кількість тих, хто нікому не вірить. А ця цифра вже скоро буде досягати 50%. Тобто, половина громадян країни не вірять державі та її органам. І можна продовжити: тоді чому вони мають виконувати закони, платити податки і т.п. І тут згадався Лесь Подервянський: «Наши герои народ любят, какой-то странной мазохистской любовью, а когда народ страдает — обвиняют в этом друг друга. А так как народ страдает практически всегда, то спекулятивная грызня эта практически бесконечна. Элита здесь (в Украине – Оборона) всегда была какая-то не такая, как у всех. Или же ее вовсе не было. Ведь во все времена элита тем и отличалась от быдла, что в ответственную минуту думала не о своих детях и внуках, а об интересах страны, которую она считала своей, ей принадлежащей. И не воровали эти люди именно по этой причине — у самого себя воровать глупо и неинтересно. Психология же жлоба такова, что он и на самой высокой должности остается рабом, и свою страну воспринимает, как имение барина, у которого он служит, имение, где нужно спереть все, что плохо лежит. Рабская психология менее всего годится для государственных и бранных дел — что сейчас, что в XVII веке». І ще одне, найважливіше. Страшилки, котрими переповнений інформпростір країни, насправді не такі вже й безневинні. По-перше, вони очевидно псують настрій громадянам України і викликають у них стан тривожності. По-друге, думки, слова та ідеї, які постійно утримуються у вашій свідомості, можуть перетворитися у реальність. Іншими словами, якщо люди раптом повірять заявам політиків у можливість силового сценарію і громадського збройного конфлікту, до перетворення таких сценаріїв у реальність необхідно буде лише скресити іскру.