Віктор Янукович: «Завидний жених? Це не про мене!»

Автор: Наталія Шамрай, VIP.UA

22.02.07 13:19

3738

Він неохоче розповідає про родину, бо не бажає зайвого болю найріднішим. Він червоніє від особистих запитань, але відповідає на них відверто. Він звик до того, що про нього пліткують, але поки що на це реагує болісно. Каже, що ті, хто його знає, розповідям про бійки у «Борисполі» та іменні яхти не повірять. А хто не знає, тому нічого не доведеш. Він – Віктор Янукович. Молодший. 25-річний народний депутат, один з найбільш завидних українських наречених, затятий більярдист і автист, який любить тишу і кулінарію. Не хочеться стати черствим Вікторе Вікторовичу, з чого починається ваш ранок? З будильника. О котрій він дзвонить? Залежно від того, о котрій мені треба бути на роботі. Важко вранці прокидатися? Залежно від того, о котрій ввечері ляжу. Де проводите вечори? Буває, що ввечері починаєш аналізувати щось, думати. І засинаєш під ранок. Про що ж ви думаєте проти ночі!? Про прості речі – починаючи від особистого і закінчуючи політикою. Тим більше, що це в моєму житті часто переплітається. Вікторе Вікторовичу, вас часто сприймають не як окрему особистість, а лише як Віктора Януковича-молодшого... Так, часто. З одного боку мене засмучує, що так думає переважна більшість людей, з іншого боку я розумію, що нічого видатного поки що не зробив, щоб мене сприймали як професійного політика. Тим більше, порівняно з Лідером. А до того, що мене сприймають ситуативно, я звик. Ще з дитинства. Ситуативна дружба, ситуативні знайомства, якась вигода. Не тому, що ти сам людині цікавий, а тільки тому, що комусь від тебе щось треба. Або матеріальна вигода – це ще частіше зустрічається. Але ж від цього ніхто не застрахований. Просто доводиться дуже уважно «фільтрувати» стосунки. Не хочеться стати черствим, або перетворитися на беземоційну запрограмовану машину, чітко зорієнтовану та холоднокровну. Але все частіше мені доводиться бути таким, тому що ні здоров'я, ні нервів, ні терпіння не вистачить, щоб щодня переживати чергову плітку. То що ж, ви взагалі перестали вірити людям? Вірити людям завжди хочеться, але для себе я вирішив, що в усьому має бути міра і треба шукати золоту середину... Гроші – це скороминуще Ваші найближчі люди – це хто? Моя родина, звісно. За останні кілька років, які були для мене дуже важливими, я з'ясував, хто мої справжні друзі. Ці роки мене багато чому навчили, думаю, що не тільки мене... Що ж стосується людей, які були поряд у будь-якій ситуації – це принципові, вірні своїм переконанням, щиросердні та по-справжньому сильні люди. Не буду прізвищ називати, щоб когось випадково не забути й цим не образити. Вікторе Вікторовичу, останні рейтинги свідчать про те, що ви «завидний» наречений... У рейтингах за власним бажанням участі не беру. А те, що пишуть, контролювати не в змозі. Я особисто вважаю, що це не зовсім так. «Завидний» – це не зовсім про мене. Насправді у мене досить складний і вимогливий характер. Тому заздрити тут особливо немає чому. Як це немає чому? А грошам? Публічності? Зрештою, вашій зовнішності... Ну, гроші, це скороминуще. А їх у вас багато? Мені вистачає. Не вважаю своїм життєвим кредо сидіння на купі грошей. Заробляю стільки, скільки можу витратити. З бізнесу пішов, коли прийшов працювати у парламент. Справою зараз займаються інші люди. Публічність? Публічність накладає на людину певні зобов’зання. Мені, скажімо, коли я був у бізнесі – менш помітним і менш публічним – було значно спокійніше. Я там був «у своїй тарілці». Якою має бути жінка, щоб вам сподобатись? Буде неправдою сказати, що не звертаю уваги на зовнішність. Звісно, по одежі стрічають,а по уму проводжають. Але головне – людина має бути цікавою... і милою. Не обов'язково високою блондинкою? Ні. Як і де ви відпочиваєте? Не принципово, де. Якщо є вихідний день чи півдня,– головне, щоб поруч були люди, які тебе не напружують і не лізуть в душу з безглуздими запитаннями. ? (сміється) Це я зараз не про вас. Справді. На вихідні телефон хочеться хоча б вимкнути. А поправді, то я б його взагалі викинув. Але мені доводиться жити, обійнявшись з телефоном, адже я повинен одночасно займатися багатьма справами і одночасно спілкуватися з багатьма людьми. І на ніч телефон не вимикаєте? Ні, не вимикаю. Вночі що завгодно може трапитись, я просто не можу собі дозволити його вимкнути. Скільки у вас телефонів? Два-три. Якісь особливі вимоги до телефону маєте? Якій марці віддаєте перевагу? Я обрав зручний для себе телефон Nokia 6233. Для мене головне, щоб була велика пам'ять і довго тримала батарея. Заряджати забуваєте? Ні. Все, що стосується телефону, забувати не можу. Я маю постійно бути на зв'язку. Це почуття відповідальності. Воно й на телефон поширюється. Вперше сів за кермо у 12 років Наскільки я знаю, ви раніше займалися дизайном приміщень. Продовжуєте цю справу чи захоплення змінилися? Спочатку це був дизайн автомобілів, потім – будівництво, архітектура – технології освітлення. Адже для кімнати освітлення – це... Ви розумієте, це наче дизайн коліс для авто. Або, наприклад, світло при фотозйомці. Правильно встановлене світло підкреслює важливі деталі. Фотографією професійно займаєтеся? Та ні, для себе. Коли в мене збереться достатня кількість фотографій, створю свій сайт. Цікаво, як це оцінять люди. У мене непогані фото, і як на мене, – оригінальні, стильні. У якому жанрі найбільше подобається працювати? Останнім часом із задоволенням роблю портрети. І частіше за все – людей похилого віку. Більшість фотографій чорно-білі. До речі, у мене ніколи не було проблем з образотворчим мистецтвом. Що любите малювати найбільше? Автомобілі. Та й багато чого іншого. Це просто пристрасть якась до авто! З я кого віку ви за кермом? Самостійно водити почав з 14 років. А вперше сів за кермо у 12. Звісно, це було під пильним наглядом старших товаришів. У 14 років я вже добре їздив. І теорію теж знав, не лише практику. Справді? Так. Коли я навчався в університеті, у мене була «Нива» і я вчив їздити свого приятеля. Біла «Нива»? А «Нива» тільки білою й має бути. Якщо іншого кольору, то вже зовсім не «Нива». Жартую, просто завод-виробник найбільше тоді білих машин випускав. Колір стандартний, але у 17 років ми давали непогані результати в автоспорті. В мене навіть учні свої були! Я тоді був дуже амбіційний, та й зараз... Щоправда, мені доводиться тримати це в собі. Але ж у політиці ви завжди будете Януковичем-молодшим? У політиці все інакше. У політичній кар'єрі та й у кар'єрі загалом, у мене амбіцій немає. Головне – результат твоєї роботи й оцінка людей. Ви в політиці не назавжди. Що робитимете, коли підете з парламенту? Чим будете займатись? Коли я відійду від політики і з'явиться більше часу, почну писати книги або знімати фільми. Я бачу, ви оце посміюєтеся й іронізуєте над моїми словами «відійду від політики»? Добре, я вам по-іншому відповім – коли в країні буде ідеальна ситуація, то я тоді займуся створенням патріотичних фільмів – такий задум маю давно. Суворим покаранням була тривала розмова Про родину поговоримо? Жили ми, м'яко кажучи, незаможно. Великою родиною в маленькій квартирі у Єнакієво. Потім у Донецьк переїхали. Школу закінчив звичайну, до університету вступив... Все як в усіх. Ваше виховання було суворим? В куток ставили чи й на горіхи перепадало? (сміється) У куток, але нечасто. Набагато більш жорстким покаранням була тривала розмова, під час якої було все – й докори, й розбір того, що зроблено, а що не зроблено... Це було настільки нестерпно, що висновки робив дуже швидко. А якщо двійки отримували? Що вдома було? Ну що? Неприємності були. Які неприємності? Великі неприємності. Вікторе Вікторовичу, я вже вся внутрішньо напружилася. Розвійте мої страшні здогади. Що ж з вами батьки робили за безневинні дитячі витівки? (сміється) Щоб двійок не було, що треба робити? Уроки вчити. Правильно? Правильно. Відповідно, про вулицю взагалі можна було забути. А кому це треба? Швидко доводилось виправлятися. Мама вас «відмазувала» перед батьком? Іноді. А іноді могла так переконливо пояснити, що було непереливки. З братом дружите? Хоча він на вісім років старший, але ми завжди з ним дружили. Зараз, на жаль, зустрічаємося зрідка. У нас різні сфери діяльності, та й місце проживання теж: я – в Києві, а він у Донецьку. Ви чий більше син – мамин чи татів? Не знаю. Я навіть у дитинстві такої градації не робив – кого більше люблю чи хто в родині головніший. Їх обох треба однаково любити. У мене хороші взаємини з обома батьками. Це нормальні стосунки дорослих людей. Часто мамі телефонуєте? Звісно. Щойно з’являється така можливість. Щодня? Ну, буває, затримуюсь допізна. Тоді не телефоную. Вранці передзвонюю. Перші гроші заробив сто років тому Що ви купили на свої перші зароблені гроші? Та це сто років тому було. Я не пам'ятаю (сміється) Та не може такого бути... Наскільки я пам'ятаю, купив собі новий скейт. А решту грошей одразу витратив на усілякі дрібнички... І мамі нічого не купили? З перших грошей – нічого. Ви уявляєте, скільки питань відразу виникло б у батьків? Менше знають – міцніше сплять. Хоча матері я завжди робив подарунки. А на питання «звідки гроші» – не зізнавався. Завжди віджартовувався. То «звідки ж гроші», скажете? Бізнес у нас був із старшим товаришем. Чого тільки не робили. В нашій країні тоді був дефіцит різних речей. Ми чітко стежили за попитом і продавали все, чого не було на нашому ринку – від одягу до автомобілів. Друзі-депутати з Регіонів сидять поруч у залі парламенту і разом відпочивають Кажуть, ви дуже смачно готуєте. Яка страва найулюбленіша? Я люблю готувати складні страви – соуси чи страви за спеціальними рецептами. У мене й свої рецепти є. От тільки сам для себе готувати не люблю – не настільки добре сам до себе ставлюся. Люблю приймати гостей. З читачами фірмовим рецептом «від Януковича» поділитеся? Ні. Це секрет. Мої рецепти випитують навіть кухарі деяких ресторанів. А ви не даєте? Ні (сміється). А за гроші? Тільки за великі (сміється) Люблю затишок і незалежність Тоді розповідайте, яка у вас кухня і квартира? Кухня – кольору черешні, з’єднана з їдальнею. Взагалі по всій квартирі переважають напівтони. Не люблю великих і незатишних приміщень. Не люблю великих вікон, тому що з ними завжди будеш залежати від часу дня й погоди, що за вікном. Це я вам як дизайнер говорю. А я люблю затишок і незалежність. Принаймні, у себе вдома. Чи світська ви людина? Які ресторани любите? Якщо є настрій, то можна й сходити. Але останнім часом я так втомлююсь, що мені зовсім не до ресторанів. Мені б у тиші посидіти. Звідки тоді образ мачо з двотижневою щетиною? Хто ж це вигадав? Дякую за комплімент. Але спеціально ніхто нічого не вигадував. Так вийшло. Свою зовнішність я нікому не довіряю – лише собі й своєму смаку. Все жартуєте? Скільки часу перед дзеркалом проводите? Без жартів. На причепурювання витрачаю хвилини дві, не більше. Що стосується одягу, то в основному ношу костюми Corleone. Це гарний одяг, який мені підходить. Його майже не треба переробляти – і довжина рукавів нормальна, і в талії добре сидить. Поки що. Мені ж ще «авторитету» треба набиратись. (показує на живіт) Я, звісно, не збираюся гладшати найближчим часом, хоча з такою сидячою роботою ніхто від цього не застрахований. Яке місто вам подобається? У Лондоні я жив, а люблю Відень. Гарне місто. Я його добре знаю. Люди там доброзичливі. Це вам не Нью-Йорк з його божевільним гамором. Світом багато поїздив – у Німеччині був, у Франції, у Швейцарії, в Америці. В Австралії не бував, на островах теж... Хоча на сьогодні це вже не проблема. В Україні турагенства добре працюють, але як завжди, часу не вистачає... Мандруєте «на свої» чи батько допомагає? На що вистачає... Ну звісно ж на свої. Для мене це принципове питання.