13 листопада 2006 року відвідувачі ресторану „Царське село", що на Печерську могли спостерігати фактично засідання Центральної виборчої комісії.
Щоправда, за святковим столом. Як і заведено на засіданнях, головував Я. Давидович. А приводом для святкування стала 9 річниця з дня утворення ЦВК. Попередні склади ЦВК були представлені лише паном Співаком, єдиним, хто до цього часу зміг зберегти більш-менш „рукоподаваємі" стосунки з Давидовичем.
Ніхто з учасників заходу за вечерю не розраховувався. „Свято" фінансувалося за рахунок коштів „зекономлених" з фондів, виділених ЦВК на проведення міжнародної-науково практичної конференції „Вибори народних депутатів України 2006 року".
І все б нічого, якби голова комісії не став під час вечері все глибше входити у звичний для себе стан „легкого алкогольного сп'яніння". Вербальні залицяння до офіціанток поступово переросли у мануальні. Поглажування верхньої задньої частини суконь - у спроби масажу верхньої передньої частини корсетів. Спроби опору викликали обурення „видатної людини" української сучасності та одного з героїв так званої „помаранчевої революції"".
Невдоволений вузьким розумінням гостинності з боку персоналу „Царського села" Давидович вирішив „перемістися" до ресторану „Ханой". Прийнята там під акомпанемент пива ще „потрошку" горілочка із зміями налаштувала голову голови на ще більш веселий лад. Після невимушеного, знову ж таки вербально-мануального спілкування з персоналом „Ханою", було прийнято рішення їхати до казино „Червоний лев". Мабуть трошки пограти на гроші виручені від вдалого придбання виборчих скриньок чи просто за „принципову" позицію у 2004 році.
Яким же мало б бути розчарування нашого „героя" від того, що казино на місці колишнього „Червоного лева" вже не існує? А ніяким! Адже там тепер відомий стриптиз-бар! І чи можна було б вигадати для себе краще місце після нерозумних відмов офіціанток „Царського села" та „Ханою"?
Перспектива повертання до дому так й не погулявши досхочу призвела до несподіваної реакції голови ЦВК: Ставши біля свого „меріна" із скромним урядовим номером 015, він почав що було сил бити кулаком по його чорному капоту. На пошепки висловлену думку охоронця, що ремонт, мабуть, коштуватиме дорого, ціль було змінено - нею стало вітрове скло автомобіля. Спроба умовити героя сісти у машину закінчилася кульмінацією вечора - ударом в обличчя охоронця та нецензурною лайкою.
