Справжній чоловік. На таких людях тримається держава та й взагалі людство, — кажуть друзі. Лікарі ж кажуть страшний діагноз — лімфома Ходжкіна.
Сьогодні благодійний фонд «Ми ж українці» за підтримки редакції та активу сайту Патріоти України розповідає історію українця, людини важкої долі, 28-річного Григорія Деркача з Мелітополя.
Він народився 26 січня 1988 року. Життя подарувало йому лише два роки щасливого дитинства. Мати покинула двох маленьких братів, коли Григорію було 2,5, а молодшому — 1 рік. Батько пішов з життя, коли Григорію було всього 14 — не витримало серце. З тих пір хлопець важко працював, щоб допомогти бабусі з дідусем та молодшому брату. При цьому здобув освіту. Не цураючись жодної важкої роботи навіть під час навчання, встиг попрацювати і заправщиком на АЗС, і водієм, і експедитором, щоб прогодувати сім’ю.
Але влітку 2016 року усі плани, мрії та сподівання довелося відкласти — його спіткала жахлива несподіванка. На звичайному лікарському огляді виявилося, що у Григорія — лімфома Ходжкіна — злоякісне захворювання лімфовузлів.
Йому довелося битися не лише з хворобою, а й байдужістю цього світу. Григорія звільнили з роботи, поки він проходив обстеження. Це при тому, що після смерті дідуся 84-річна бабуся, з якою він живе та піклується про неї, залежала від нього.
А найстрашнішим було те, що Григорію довелося переосмислити весь цей світ — його ставлення і свою роль в ньому. Для людини, яка з дитинства звикла працювати та відповідати за близьких, після сеансів хіміотерапії залишитися безпорадною було чи не найважчим випробуванням. Друзі, які клялися у вічній підтримці, зникли, а найголовнішою людиною, яка надихала його жити далі, став маленький племінник, який нещодавно святкував свій перший день народження.
Коли малеча плакала, Григорій брав його на руки та казав: «Ну що ти, малий, прорвемося! Все буде добре!». І дитина майже одразу заспокоювалася. В такі хвилини Григорій розумів, що йому треба жити далі і багато чому навчити цього маленького хлопчика у жорстокому дорослому світі. Щоб той не відчував себе самотнім, як сам Григорій, котрий ріс без материнської любові та втратив і батька, і дідуся.
Величезні рахунки від лікарів хлопець, поки міг, оплачував сам і ні в кого нічого не просив. Наразі він пройшов два курси хіміотерапії.
Тепер йому, можливо, доведеться продати будинок, щоб оплатити наступні шість курсів вартістю 16 тисяч гривень кожний. Нажаль, таких грошей у нього нема та й з продажу будинку йому навряд вистачить.
Не дивлячись на всі страшні виклики долі — втрата батьків, тяжка хвороба — Григорій все своє життя намагається допомагати рідним та знайомим, вірить у життя та цінує його. Як розповіли друзі Григорія, він ніколи не відмовляв у допомозі, навіть коли сам лежав у лікарні, бо вважав це своїм обов’язком.
«Людина з великим серцем. Справжній чоловік. На таких людях тримається держава та й взагалі людство...», — цитуємо сусіда Григорія по палаті.
Сам Григорій не втрачає оптимізму та все ж таки вірить у людяність цього світу і своїх співвітчизників. «Дуже сподіваюся та вірю — все буде добре! Молю Бога за усіх, хто мені допомагає, та дякую вам. Дай Бог вам і усім добрим людям міцного здоров’я...».
Благодійний фонд «Ми ж українці» закликає всіх небайдужих допомогти Григорію. Бо, спілкуючись з ним, ми встигли зрозуміти, що це дійсно Людина з великим серцем. Такий молодий, йому ще жити і жити... Він все своє життя допомагав іншим. Давайте ж тепер, коли йому так потрібна підтримка, допоможемо йому.
Реквізити:
Код ЄДРПОУ Фонду: 40850891
Приватбанк МФО 320649.
Поточний рахунок № 26000052671435 (валюта UAH).
Номер карти Фонду (тільки для клієнтів ПриватБанку): 5169 3305 1042 0331.
Благодійний фонд «Ми ж українці». Благодійникам: бажано вказувати призначення платежу.
Довідки та результати обстежень перевірені та можуть бути надані за вашим запитом — за потреби звертайтеся до керівництва нашого Фонду.
