Три запитання і одна відповідь... „Все починається у житті з малого...” Сподіваюся, велика кількість громадян України пам’ятає цього вірша, який за радянських часів школярі вчили напам’ять.
І хай він стосувався вождя світового пролетаріату, в чому дехто може вбачати негатив (це, зрештою, його право, як і свідчення відповідного рівня культури), зерно істини у даному твердженні безперечно є.
За прикладами далеко ходити не треба. Звернемося до них, хоча б за результатами передвиборчої агітації та встановлення їх переможців. А щоб мова вийшла справді актуальною та конкретною, проаналізуємо потуги кандидатів на посаду Житомирського міського голови.
Для цього задамося трьома запитаннями. По-перше: хто із претендентів на посаду мера йшов до виборців із переліком того, що ним уже зроблено для людей на виборній посаді? Так, справді - народний депутат Віктор Развадовський. Щоб у цьому пересвідчитися, досить переглянути друковані видання певного періоду, пригадати теле-, радіоефіри за його участі. Зокрема, телефільм „Робити людям добро”.
По-друге: проти кого, в основному були спрямовані брудні технології? У відповідь знову напрошується ім’я та прізвище Віктора Развадовського.
По-третє: хто мав би святкувати перемогу із 17 кандидатів за посаду Житомирського міського голови? Виходячи із того, що українці люди розумні, вибори пройшли чесно та демократично, автор сміливо називає Віктора Развадовського.
На цьому можна було б поставити крапку. Але запитання і логічні відповіді – це ще не факт, скажете ви, і матимете рацію.
Комусь одночасно можна балотуватися до Київської міської та Рівненської обласної рад, а комусь балотуватися до київської міської та рівненської обласної рад, а іншому комусь і на посаду житомирського міського голови – зась
У пошуках останніх доведеться зробити екскурс в історію чергових виборчих перегонів. Уже сама участь В.Развадовського у змаганнях за посаду мера трактувалася як незаконна. Більше того, навіть було відповідне рішення суду першої інстанції про відміну постанови міської територіальної комісії щодо реєстрації Віктора Йосиповича кандидатом на посаду Житомирського міського голови. Нібито через те, що він не належить до житомирської територіальної громади. І це тоді, коли головний міліціонер країни за списками Соцпартії О.Мороза претендував відразу на два депутатські мандати – до Київської міської та Рівненської обласної рад.
Захистивши своє право брати участь у виборах мера в якості кандидата, В.Развадовський стає об’єктом іншої брудної технології – містом ширяться чутки, що він купив суддів. Їх авторам байдуже, що аналогічні справи з такими ж результатами ухвалюються в інших обласних центрах. Підступність даного прийому полягала ще й тому, що за наявних реалій Віктор Йосипович не мав на кого позиватися до суду. Хоч, звернувшись до формальної логіки, з’ясувати кому потрібна була ця брехня – нескладно.
Від погроз рідним і близьким – до образ житомирян
Маніакальне прагнення влади за безнадійних шансів та об’єктивні результати соціологічних досліджень змушують опонентів В.Развадовського не гребувати нічим. Вони вдаються до шантажу: після пошкодження автомобіля помічника-референта народного депутата, погрози фізичної розправи адресуються дружині та дочці Віктора Йосиповича.
Принциповість і відповідальність перед земляками тільки переконують народного депутата двох скликань у правильності рішення щодо претензій на посаду мера. Він залишається на виборчій дистанції.
Тільки абсолютно безвідповідальні особи, або нездатні усвідомлювати небезпеку для життя людей організували вручення нібито від самого В.Развадовського виборцям непридатних для вживання продуктів харчування. І це тоді, коли абсолютна більшість житомирян перебувають за межею бідності.
Після цього настає криза жанру: безневинних свиней спотворюють зеленими барвами. Образливі надписи на них, свідомо чи ні, адресуються тим житомирянам, які у перспективі й надалі бачать своїм мером В.Развадовського.
Не слід шукати тріску у чужому оці, коли у власному – колода. або „битий небитого везе”
Повіривши у свою безкарність, продовжуючи марити посадою Житомирського міського голови, опоненти В.Развадовського повторно намагаються усунути його з виборчих перегонів за допомогою Феміди. Та от біда, спроби зафіксувати бодай якісь проступки в агітаційних діях Віктора Йосиповича виявляються марними, хоч для цього за ним влаштовують у буквальному розумінні значення слів переслідування – стеження автомобілем без реєстраційних номерних знаків, присутністю за заходах відповідних груп людей з аудіовізуальною апаратурою. А час нестримно збігає.
Сьогодні важко сказати, який план був розроблений і реалізовувався представниками Народного Союзу „Наша Україна” (далі – НСНУ) 18 березня 2006 року під час зустрічі В.Развадовського з працівниками житлово-комунальної сфери у гарнізонному Будинку офіцерів. На щастя, представники НСНУ не знали, що після виступу перед людьми, які відзначали своє професійне свято, Віктор Йосипович відбуде до Малина.
Та для реалізації задуманого вистачило власне бажання. Спровокований звільненим з аеромобільних військ десантником В.Зубрицьким конфлікт з працівниками міліції був поданий громадськості під потрібним опонентам В.Развадовського кутом зору. Для підсилення ефекту Володимира возвели у статус журналіста, констатували у нього перелом ребер внаслідок „звірячого побиття” у заміському приватному будинку. Правоохоронців занесли до особистої охорони Віктора Йосиповича. А, до речі, ст.6 Закону про місцеві вибори серед іншого збороняє обман, як перешкоду вільному формуванню та вільному виявленню волі виборця.
Звернення народного депутата до прокурора області, в.о. начальника УМВС області з проханням невідкладно провести розслідування даного інциденту, спростувати недостовірну інформацію, на жаль, залишається голосом волаючого у пустелі.
Можливо дійсно з’ясування всіх обставин подій 18 березня 2006 року потребує більше часу, та чомусь мені в це не віриться. Хоча б тому, що в дійсності, як показав час, за межі міста В.Зубрицького правоохоронці не вивозили, його ребра, на щастя, виявилися цілими. Але, цього, складається враження, громадськості знати не треба. Як і того, що екс-губернатор П.Жебрівський прагнув приховати від людей інформацію про інцидент в обмін на відмову Віктора Йосиповича балотуватися на посаду міського голови. Тим більше за умов, коли в акціях протесту спрямованих на дискредитацію В.Развадовського взяла участь кандидат на посаду міського голови від влади (НСНУ та Соцпартії О.Мороза) В.Шелудченко.
Адмінресурс діє?
Однак, і це виявилося квіточками у порівнянні з тим, що відбувалося в обласній друкарні.
У середу 22 березня прибулі до цієї установи працівники друкованих ЗМІ за черговими номерами своїх видань стали свідками друку агітаційних матеріалів Народного Союзу „Наша Україна”, які містили звинувачення на адресу В.Развадовського. Ну і що тут такого, запитаєте ви? Нічого, якби не кілька „але”. Найперше, скромно кажучи, - брехливий зміст листівок. По-друге, у вихідних даних на агітках значилась не обласна друкарня, а зовсім інша установа. По-третє, необхідні документи не оформлялися та фінансова оплата, для виготовлення даною державною установою цих матеріалів, як виявилося, не проводилася. Дещо згодом, щоправда, представникам В.Развадовського показали накладну, згідно з якою агітаційна продукція в кількості 100000 була привезена в облдрукарню для порізки. Але у все тих вихідних даних тираж зазначався як десятитисячний. І хоч прибулі працівники міліції не виявили речових доказів друку агіток саме в приміщенні облдрукарні (?), у письмових свідченнях журналістів стверджується протилежне.
Щоб не уподібнюватися до тих, хто в гонитві за виборні посади перебрав на себе функції суду, залишимо дану задачу для компетентних органів.
До речі, як стало відомо вже після дня виборів, бюлетені, за якими обирався Житомирський міський голова, теж друкувалися в облдрукарні. І їх, як засвідчив паралельний підрахунок голосів у виборчих штабах кандидатів у мери, у скринях для голосування на багатьох виборчих дільницях виявилося більше, ніж видавалося виборцям. Мабуть, високо оцінивши мудрість житомирського виборця, спасибі і на цьому, хтось із опонентів В.Развадовського вирішили просто сфальшувати результати виборів. Ось тільки хто міг розбагатіти на ці документи?
Нікого не звинувачуючи, мимоволі все ж задаюся запитанням, чому це комусь так не терпілося оголосити себе переможцем, і так не хочеться повторного голосування.
А ще я сподіваюся, що правоохоронці встановлять тих, хто у ніч з 24 на 25 березня 2006 року розповсюдив фальшивий номер газети „Эхо” з таким же фальшивим зверненням нібито В.Развадовського про те, що він знімає свою кандидатуру з виборчих перегонів на посаду Житомирського міського голови.
Щодо теми підкупу виборців, засвідчую своє переконання у тому, що житомиряни пам’ятають, хто займався цим 23 лютого та 8 березня на вулицях Житомира. А може не тільки у ці дні і не тільки у нашому населеному пункті. Як і знають, завдяки кому значна кількість з нас не змогла скористатися своїм виборчим правом.
