"Формально адміністративна політика нової президентської команди мало чим відрізняється від попередників. Повторюються не тільки принципи, повторюються люди, що може свідчити лише про одне: хороших спеціалістів в Україні не так багато" - пишет МЦК.
"Найкраще цю тезу можна простежити в питанні радників президента. Радників президента США затверджує Сенат за поданням президента. Кожен з них працює у відповідному аналітичному дорадчому органі, який займається певним напрямом діяльності: внутрішня політика, міжнародні відносини, права людини, екологічна безпека тощо. Чисельність штабу консультантів і радників значна, близько двох тисяч чоловік. Але й відповідальність за запропоновані варіанти рішень проблем вища.
В Україні радник президента - це радше допоміжна посада, яка передусім забезпечує його додатковою інформацією. З цією інформацією працює аналітична служба у складі секретаріату президента, який і готує варіанти президентських рішень.
За інформацією, оприлюдненою першим заступником держсекретаря Маркіяном Лубківським, президент Ющенко має 29 радників (11 штатних та 18 позаштатних), і одного наукового консультанта. Президент Кучма у квітні 2004-го року мав 11 радників та трьох помічників. Важко говорити однозначно, що це означає насправді. Можливо, новий президент, збільшуючи кількість радників, у тому числі - і з залученням тих, хто працював у різний час у командах його попередника, намагається збільшити кількість інформаційних каналів, оскільки не хоче повторювати однієї з головних помилок Кучми: у всіх його адміністраціях інформаційні потоки завжди контролювала одна людина. Не виключено також, що таким чином президент Ющенко намагається не образити тих, кому не вистачило високих урядових посад. Найшвидше, обидві версії мають право на існування - інакше важко пояснити призначення маловідомих бізнесменів Щербини, Кантора та Хареса радниками президента. Екс-прем'єр-міністр Автономної Республіки Крим Сергій Куніцин вважався безумовною "людиною Кучми". Інший радник Ющенка, Микола Бутко, будучи головою Чернігівської обласної держадміністрації, свого часу заявив: „Я був і залишаюся людиною президента, ім'я якої Леонід Кучма" - отмечает издание.
Также МЦК обнародовало своеобразный "Список Ющенка":
"Частина радників президента - це справді професіонали своєї справи. Багато хто з них вже працював у цьому або іншому статусі в адміністрації попереднього президента України. Так, Юрій Карасик, Віктор Ткачук, Леонід Черновецький, Павло Гайдуцький, Володимир Горбулін, Леонід Козаченко та Володимир Лановий були напряму знайомі з особливостями роботи адміністрації президента. Згадані Бутко, Куніцин, сам Ющенко тривалий час працювали у структурах, які прямо залежали від Кучми.
Дехто - зокрема, сам Ющенко - з часом позиціонувалися як лідери опозиції до тодішнього державного керівництва. Хтось зберіг відносини з обома таборами, а професіоналізм та знання дали можливість запропонувати свої послуги новій влади (піонер руху "Україна в НАТО" Горбулін, Гайдуцький). Пасхавер завжди вважався провідним експертом з питань теорії і практики сучасних економічних процесів.
Друга частина радників президента - ті, хто забезпечують зв'зок Ющенка і його команди з навколишнім світом (поза політикою і політиками). Це - боксер Віталій Кличко, рок-зірка Святослав Вакарчук, один з кращих тенорів світу Володимир Гришко, головний редактор „України молодої" Михайло Дорошенко, який свого часу працював прес-секретарем президента (Кучми), відомий політолог Сергій Телешун, який довгий час консультував сили, наближені до Кучми, і свого часу працював у його адміністрації, лідер розгромлених російських правих Борис Нємцов, кіносценарист і відомий актор Іван Гаврилюк. Їхнє призначення у статусі позаштатних радників відбулося переважно завдяки їхньому авторитету. Між іншим, Віталій Кличко був присутнім на переговорах президента Ющенка з міністром економічної співпраці та розвитку Німеччини Хайдемарі Вечорек-Цойль.
Ще одна група радників Ющенка - люди, які розробляли і контролювали виборчі кампанії 2002-го і 2004-го. Йдеться, насамперед, про Віру Ульянченко, Ігора Гриніва, Юрія Рубана, Миколу Полудьонного та Миколу Щербину.
Нарешті, четверта частина радників - це люди, які не володіють достатнім потенціалом для призначення на високі посади, але стали відомими під час подій Помаранчевої революції (інша справа - у якій якості). Так, радником президента став координатор однієї з частин руху „Пора" Владислав Каськів.
Представник президента у Кабміні та його радник Володимир Лановий заявив, що для президента Ющенка і держсекретаря Зінченка радники повинні стати найважливішими чиновниками в оточенні глави держави. Ющенкові потрібні не шаблонні ідеї, а альтернативні варіанти, інновації. Президент хоче мати зв'язок з суспільством (як у ефірі каналу „Тоніс" 4 травня). Це не пояснює причин призначення радниками президента колишніх чиновників: „державні службовці в Україні виконували рішення, тоді як проекти цих рішень готували і придумували політики" (зі „Звіту для Канадського бюро міжнародної освіти: Реформа державного управління в Україні").
Прискіпливий погляд на стиль обрання радників Ющенка вказує на цікаву деталь: він призначає своїх радників, переслідуючи певні тактичні цілі. Призначення росіянина Нємцова радником Ющенка було сигналом суспільству про те, що Ющенко прагне справді тісних зв'язків з Росією. Але не з тією Росією, яка ставила на перемогу Януковича.
Звільнення голови Ради міністрів Криму Куніцина і призначення його радником Ющенка посилало інший сигнал - президент не збирається займатися політичними розправами, якщо йдеться про професіоналізм і можливість використання досвіду у дуже непростому регіоні.
Так діяв в минулому і Кучма: призначав своїми радниками колишніх міністрів. Так було з Анатолієм Зленком, Ігорем Юшком, Володимиром Семиноженком, Юрієм Смирновим.
Деякі деталі біографії радників президента ЮщенкаШтатні радники
Вегера Світлана - колишній перший заступник міністра праці та соціальної політики.
Гайдуцький Павло - з 2001 року працював у адміністрації президента Кучми; з 1995 року - голова Держкомзему України, член Державної. комісії з питань стратегії економічного і соціального розвитку (з 12.2001), доктор економічних наук, академік УААН.
Горбулін Володимир - двічі був секретарем РНБОУ (з 1994 по 1999 роки), радником Президента Кучми та членом численних комісій та рад (з питань судово-правової реформи при Президентові України, з державних нагород України при Президентові України, з питань науки та науково-технічної політики при Президентові України тощо). балотувався у народні депутати у 2002 році від блоку ДемПУ-ДС Доктор технічних наук, професор, академік НАНУ.
Гришко Володимир - відомий український оперний співак. Соліст Національного театру опери та балету з 1987 р., соліст Метрополітен-опери (Нью-Йорк) з 1994 р.
Іщенко Олександр - за президента Кравчука був заступником міністра внутрішніх справ України, начальником Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю. Більше інформації про нього відкриті джерела не містять.
Каськів Владислав - координатор громадської організації „Пора" та Коаліції „Свобода вибору" (остання активно здійснює моніторинг фінансових витрат кандидатів у президенти та на парламентських виборів впродовж багатьох років). Як відомо, на базі громадської організації „Пора" планується створення регіональні громадські організації та аналітичні центри.
Козаченко Леонід - колишній віце-прем'єр-міністр України, президент Української ліги підприємців і промисловців АПК з 05.1993 р., Член Ради підприємців і роботодавців при Президентові України з 11.1995 р. по 07.2000 р., член Комісії з питань аграрної політики при Президентові України з 02.1999 р. по 11.2001 р. (голова з 07. по 11.2001 р.). Був радником прем'єр-міністра з 07.2003 р.
Полудьоний Микола - адвокат, який представляв Віктора Ющенка у Верховному Суді у справі про фальсифікацію президентських виборів 2004 року. Полудьоного вважають особою, близькою до Юлії Тимошенко.
Рубан Юрій - в уряді Ющенка був першим заступником міністра екології та природних ресурсів України. У 2002 році був уповноваженою особою блоку „Наша Україна" на виборах.
Лановий Володимир - доктор економічних наук, голова спостережної ради Української державної інноваційної компанії. У 1992 році він був віце-прем'єр міністром та міністром економіки. Колишній народний депутат України, у 1994 році був кандидатом у Президенти. З 05.1996 р. по 06.1999 р. був радником Президента Кучми з питань економічної політики, а з 03.1997 р. по 03.1998 р. - в.о. голови Фонду державного майна України, а в 2001 -ому - членом Вищої економічної ради Президента України, та Постійним Представником Президента Кучми у КМ (до 2002 року).
Позаштатні радники
Беспалий Борис - народний депутат України, член фракції „Наша Україна", секретар Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування з 06.2002 р. Закінчив Київський державний педагогічний інститут, фізико-математичний факультет, „Математика та інформатика", був завідувачем програмного забезпечення, головний конструктор об'єднання „Елекс". Разом із Анатолієм Матвієнком був одним з провідних творців Народно-демократичної партії (1997 р.), тодішньої "партії влади".
Бутко Микола - член ради НБУ (призначений Президентом Кучмою). Колишній голова Чернігівської ОДА. Заслужений економіст України. Дійсний член Академії економічних наук України.
Вакарчук Святослав - соліст групи „Океан Ельзи". Активно підтримував Ющенка під час Помаранчевої революції. Запропонував Президенту зробити „прорив" у Європу за допомогою активного просування на Заході української культури, у тому числі - молодіжної.
Гаврилюк Іван - народний депутат України, член фракції „Наша Україна", Комітету ВРУ з питань свободи слова та інформації. Є актором театру і кіно (заслужений артист України), зіграв близько 70 ролей. Був сценаристом кіностудії „Контакт". Керівник групи з міжпарламентських зв'язків з Чеською Республікою. Член групи з міжпарламентських зв'язків з Австралією.
Діяк Іван - колишній народний депутат України, член парламентського комітету з питань паливно-енергетичного комплексу. Головний редактор журналу „Нафтова і газова промисловість". З 1992 по 1994 року - віце-президент концерну "Укргазпром", директор з буріння, комерції та зовнішньоекономічної діяльності. З 1994 по 1998 рр. - заступник голови правління АТ „Укргазпром". Автор та співавтор 100 наукових праць та 8 винаходів.
Дорошенко Михайло - головний редактор газети „Україна молода". У минулому - прес-секретар президента Кучми (1994-1995 рр.)
Кантор В'ячеслав - російський підприємець, керівник підприємства „Акрон" (російський виробник мінеральних добрив). Був втягнутим у скандал довкола компанії „ЮКОС".
Карасик Юрій - екс-депутат Верховної Ради. Був міністром сільського господарства і продовольства України, радником Президента Кучми з питань аграрної промисловості. Ветеринарний лікар за освітою.
Кличко Віталій - один з найвідоміших боксерів світу.
Куніцин Сергій - колишній голова Ради Міністрів Автономної республіки Крим. До призначення прем'єром Криму (у 1998 році) був мером міста Красноперекопськ та депутатом Верховної Ради Криму, до того - . У 1994 році ініціював створення ВЕЗ Сиваш. До початку політичної кар'єри був головним інженером Красноперекопського заводу залізобетонних виробів. У 2004 році визнаний регіональним лідером року.
Нємцов Борис - лідер опозиційного до президента Росії Володимира Путіна „Союзу правих сил" Росії. Голова Ради директорів концерну „Нефтяной" та радник із стратегічного розвитку компанії „Ростик Груп" (Росія) (в Україні згадана група володіє мережею „IL Патіо" та „Планетою суші"). За інформацією з російських ЗМІ, Нємцов володіє 150 українськими бензоколонками, кількома нафтобазами та групою компаній „Доброслав" (до неї входять Тернопільський, Нововолинський та Луцький м'ясокомбінат).
Телешун Сергій - відомий політолог, доктор політичних наук, президент Благодійного фонду „Співдружність".
Ткачук Віктор - голова правління Української державної інноваційної компанії, член політради партії „Яблуко", екс-депутат Верховної Ради. До обрання в парламент у 2002 році був помічником глави адміністрації президента Кучми. Ткачук входив до складу Міжвідомчої комісії з питань науково-технологічної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України, яку очолював академік Борис Патон.
Ульянченко Віра - керівник приймальні Віктора Ющенка та багатолітній друг сім'ї (її вважають близькою подругою дружини Президента). Народний депутат України, член Комітету ВРУ з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, член фракції „Наша Україна". Колишній секретар одного з райкомів комсомолу міста Києва. У 1995 році проти неї було порушено кримінальну справу за викрадення коштів у особливо великих розмірах, але за браком доказів справу було закрито. На початку 1990-го Ульянченко очолювала київське представництво фірми „Бласко", а тому теж проходила по справі „Бласко". Освіта вища.
Черновецький Леонід - голова Християнсько-ліберальної партії, на виборах підтримував Ющенка. Народний депутат України. З 1989 по 1996 рік - засновник і Президент концерну „Правекс". Кандидат Юридичних наук, у 1997 році отримав звання Заслуженого юриста України, а в 2001 - Почесного працівника прокуратури.
Щербина Микола - київський бізнесмен. Інформації з відкритих джерел про нього немає.
Юссеф Харес - відомий бізнесмен, голова правління компанії "Харес Груп Холдинг ГМБХ". Громадянин України з 1996 р., до того часу - громадянин Сирії (можливо, з цим пов'язані закиди в тому, що Харес мав документи, в яких вказувалося різне громадянство).
Пасхавер Олександр - член Координаційної ради Єврейської Конфедерації України та президент Центру економічного розвитку. Президент Асоціації консультаційних фірм України. Співавтор Державної програми приватизації України на 2000 - 2002 роки, приватизаційних законів. Кандидат економічних наук".
