Чем отличается «оранжевая» коалиция от «оранжевой» команды, как оценивать результаты выборов? Об этом и многом другом сегодняшний разговор корреспондента "Фразы" с вновь избранной народным депутатом по списку «Нашей Украины», экс-министром культуры и туризма Украины Оксаной Билозир.
- Оксано Володимирівно, скажіть будь ласка, чому все ж таки головний опонент „помаранчевих” – Партія регіонів – отримала такий високий результат на виборах-2006, не зважаючи на те, що після „помаранчевої” революції пройшов тільки рік?
- На це є і об’єктивні, і суб’єктивні причини. Ясна річ, що розкол, який відбувся у помаранчевій коаліції, теж відіграв важливу роль.
Я би хотіла додати, що ми повинні розмежувати поняття «помаранчева коаліція» і «помаранчева команда». Якщо говорити про коаліцію, то це коаліція, яка була сформована під час президентських виборів, тобто об’єднання цілого ряду політичних партій і лідерів, які підтримати саме кандидатуру Віктора Ющенка. Якщо говорити про помаранчеву команду, то ми повинні повернутися щонайменше у 2001 рік, в той час, коли навколо Ющенка, як прем’єр-міністра, а пізніше – екс-прем’єр-міністра України, об’єднався цілий ряд політичних сил і цікавих політичних лідерів - серйозних гравців на українській політичній арені. І саме вони почали формувати ядро нової демократичної сили, що формувалася тоді навколо Ющенка. Під час парламентських виборів 2002 року був також сформований блок політичних партій націонал-патріотичного і демократичного спрямування, які не мали можливості в режимі тоталітарного керівництва Кучми розвинутися як демократичні сили з відомих нам причин, і тому вони були невеликими, дрібними. І саме, об’єднавшись навколо Ющенка, - а це було 10 політичних сил, - ми створили нову коаліцію, фактично нову помаранчеву команду, яка називалася Блок Віктора Ющенка „Наша Україна”. Тобто ми повинні сьогодні чітко бачити дві паралелі – блок „Наша Україна” 2002 року і 2006 року. Саме члени цих блоків є командою тих людей, які послідовно були активними учасниками і політичних процесів, і різних політичних рішень, які приймалися, і на сьогоднішній день беруть участь у вирішенні долі нашої країни.
Під час того, як була сформована помаранчева коаліція... [А чому створюються різні коаліції? Тому що узгоджуються різні політичні інтереси. І якраз під час президентської кампанії вони були добре узгоджені, вивірені, кожна з політичних сил на певному етапі розвитку подій приймала ті чи інші рішення. І тут ми маємо розмежувати Тимошенко і Мороза, оскільки Олександр Мороз стартував у якості кандидата під час тієї кампанії]... В той час відбувалося узгодження спільних політичних цілей з метою визначення найбільш вірогідного кандидата на посаду Президента, що і було здійснено під час помаранчевої революції.
Далі ми переходили у площину, коли різні сили у коаліції знову мали різні інтереси тому, що ми підходили до 2006 року, а 2006 рік – це нова ситуація, це вже парламентські вибори. І тому перед кожним активним і сильним учасником помаранчевої коаліції стояло завдання – привести якнайбільше членів своєї команди до парламенту. Формування найбільшої політичної сили у парламенті стає головною метою для політичних сил, оскільки парламент у нас (після введення політреформи – авт.) стає ключовим. І перерозподіл сил, який відбувся, ми назвали помаранчевим розколом.
Хоча я не вважаю, що це розкол, я вважаю, що це об’єктивна, природна ситуація. Інша справа, що вона не дуже вдало була проведена. Фактично, якби ця ситуація відбулася трохи пізніше, сприраючись на більш конструктивну продуману позицію, більш зрозумілу для суспільства, це виглядало би як об’єктивний процес. А, оскільки виник, не хочу його навіть називати, корупційний скандал, який, як ми бачимо сьогодні, виявився просто „мильною булькою”, він зіграв роль яблука розбрату, кинутого саме задля того, аби дискредитувати команду Президента.
Якщо навіть прослідкувати по мені (я є одним із активних учасників команди Президента і пройшла з ним всі виборчі кампанії), то можна на моїй історії побачити, як ефективно це спрацювало. Тобто, коли я стала міністром культури, то перше, що мені намагалися прикласти – це ярлики непрофесійності. Хоча я тоді запитувала: скажіть мені, яким тоді повинен бути міністр? Я - народна артистка, яка пройшла всі щаблі в системі культури і знала її досконало, яка працювала в парламенті, була народним депутатом і мала перший рівень державного службовця, до того ж, працювала членом Парламентської асамблеї Ради Європи і представляла Україну у величезній потужній міжнародній організації, які ще треба набирати позиції, аби фахово претендувати на посаду міністра культури. Другий фактор – це моя несподівана, навіть не хвороба, а таке ненормальне захворювання, яке до цього часу є відкритою темою і також наводить на певні думки, про те, що це також був один з етапів системної роботи з дискредитації команди Ющенка.
Тобто, звичайно, це були такі перші паростки, які давали нам чіткі сигнали, що йде конкретна дискредитація команди Президента для того, аби знекровити його, щоб він не був такий сильний, щоб опирався на силу, яка б не була такою потужною, якою вона тоді була, і якою вона насправді сьогодні є. І тому відбувся такий розвиток подій.
І це яблуко розбрату, кинуте з метою дискредитації команди Президента, є дуже свіжим. І воно, безперечно, вплинуло на результати виборів. Нас це не лякає, тому що ми послідовні у своїх діях, ми впевнені у своїй силі, ми впевнені у своїй вірі, тому що ми дійсно та політична сила, що працює на реалізацію національного інтересу. Саме при Президентові Ющенко Україна зрозуміла, що вона рівна серед рівних держав, що вона є цікавою і унікальною країною. І це не ми сказали, це про нас сказав Світ. Перед нами , нарешті, відкрилися двері у світ, і кожен із нас, учасників державотворення, – від звичайної людини до державного службовця - може зробити вільний вибір, де йому працювати. Тобто ми маємо повну свободу.
Можливо, не всі українці перелаштувалися на те, що не потрібно сьогодні чогось від когось чекати, і що 20 членів Кабінету міністрів на чолі з Президентом не можуть вирішити всіх наших проблем, а проблеми потрібно вирішувати кожному – починати із свого робочого місця, або зі свого дому, або з тих проблем, які в тебе є навколо твоєї родини. Тобто всі повинні стати активними учасниками, а не сидіти пасивно і чекати, коли хтось щось зверху спустить директиву, і раптом і гроші з’являться в кишенях, і робочі місця і т.д. Тобто тут треба проявляти свою власну ініціативу. І, як я завжди говорила на мітингах, ми повинні вже перестати бути споживачами, бо фактично за часів радянської влади ми були перетворені на них: нам все давали, нам забезпечували, і ми просто це споживали; комусь подобалося, комусь не подобалося, але іншої альтернативи не було. Сьогодні вже ми маємо унікальну можливість стати творцями своєї долі в повному розумінні цього слова, не зважаючи на те, які політичні чи економічні процеси відбуваються у державі, тому що кожен із нас є їх активним учасником. І тільки коли ми це зрозуміємо, тоді і дійсно буде розвиватися наша країна, дійсно буде об’єднуватися народ, дійсно буде формуватися єдина монолітна нація, бо це буде нація творців своєї долі.
- Все ж таки світогляд українців змінюється, і вони радше довірятимуть представникам демократичних сил, ніж, наприклад, тим самим комуністам, які з кожними виборами втрачають довіру населення. Чи зможуть „помаранчеві” все ж таки об’єднатися і продовжити реформи задля майбутнього України?
- Я впевнена, що помаранчева коаліція дійсно буде сформована. Мені не дуже подобається назва „помаранчева”, більш до вподоби кольори нашого державного національного прапору, і мені хочеться, щоб під тими кольорами був знак „=” (дорівнює) демократична процвітаюча Україна. І саме ці політичні сили спроможні забезпечити демократичний розвиток країни, який вже відчуває на собі кожна людина. Тобто ми можемо порівняти, як було раніше, і як є зараз. І ми можемо вибирати, керуючись своїми інтересами.
Я би не хотіла казати, оцінюючи ситуацію з підтримкою комуністичної партії, що справа тут у зміні світогляду українців. Причина полягає скоріше у актуальності тих чи інших політичних завдань, які ставить перед собою партія задля вирішення проблем громадян і забезпечення певного рівня їх достатку. Якщо ті світоглядні речі, які покладаються в основу програми певної політичної сили, не мають великого впливу на життя конкретних людей, вони поступово відмирають самі по собі, оскільки кожна людина хоче мати користь від того, що навколо неї відбувається, і від тих політичних зобов’язань, з якими політики приходять до влади. І вона бачить, що конкретної вигоди для себе або нових можливостей в цьому разі вона вже не матиме. Отже, чиста комуністична ідеологія, як світоглядна система, поступово стає неактуальною, а партія втрачає своїх прихильників.
Візьмемо для прикладу Партію регіонів (політичну силу, яка під час виборів набрала найбільшу кількість голосів - 32%). Частина колишнього електорату комуністів вже перейшла до Партії регіонів, тому що побачила в ній ту політичну силу, яка може реалізувати їх сподівання. Це абсолютно нормально, бо сьогодні проглядається тенденція ставити на сильного в тому чи іншому регіоні. До того ж, в минулому значна частина членів Партії регіонів була активними діячами радянської системи, які сповідували комуністичну ідеологію.
А ті, хто покладається на те, щоб наша країна була демократичною, щоб здійснювалися відповідні реформи – і в економіці, і в соціальній сфері, і в гуманітарній, і в системі освіти – ті, звичайно, єдину надію покладають на демократичні сили. А демократичні сили – це ті, що були об’єднані у помаранчеву коаліцію навколо Президента Ющенка, політика якого фактично стала крапкою відліку того, що в Україні дійсно почали здійснюватися демократичні реформи.
От, наприклад, якщо ми візьмемо результати виборів по закордонну виборчому округу, то там ми маємо таку картину: на першому місці (40%) іде Блок „Наша Україна”, на другому (21%) – Партія регіонів, і на третьому (17%) – Блок Юлії Тимошенко. Тобто ми бачимо, що ті люди, які вже живуть у демократичних зрілих суспільствах, які користуються результатами їхніх можливостей, ці люди розуміють, що саме ТАКИЙ потрібен розподіл голосів. І вся картина зовсім інакше виглядає і демократизація суспільства стає більш реальною. Тут треба зазначити, що Партія регіонів знаходиться на другому місці, тому що це була партія влади, тобто вона ще не встигла втратити свій вплив і авторитет, він не встиг зміліти.
- Вам як жінці чи важко було працювати на виборах-2006 для максимального результату і перемоги?
- Тут, як і в інших сферах діяльності, не має значення, жінка ти чи не жінка. От, наприклад, взяти сферу шоу-бізнесу, - теж саме: чоловіки говорять, що жінкам легше, а жінки говорять, що чоловікам легше. Насправді, все залежить тільки від лідерства, від якості, від наполегливості, від великого бажання і щирості тих переконань, з якими ти йдеш у політику.
А на рахунок того, важко чи не важко, це залежить від того, як ти собі сплануєш роботу: хочеш - можеш працювати на самовиснаження з ранку до ночі, хочеш - плануєш свій графік, кажеш, я беру тільки одну область, або один регіон і в цьому регіоні працюю, а хтось працює по цілій Україні. Тут все залежить і від можливостей, і від сфери твого впливу, від сфери твоєї придатності під час кампанії. Кожен учасник кампанії вибирав те, що було максимально ефективним для реалізації спільних завдань.
- Що Вас найбільш вразило під час виборчої кампанії?
- Ви знаєте, найбільш вражаючим було те, що під час таких сніговіїв, заметілей страшних, люди добровільно приходили і стояли на мітингах. Тому що, здавалося б, можна було сидіти вдома і нікуди не йти. І я дивувалася, коли виходила і бачила тисячі людей, які стояли: сніг падає, а вони стоять, і вони слухають, і вони мерзнуть, і, попри погані погодні умови щось ними рухає всередині – бути тут і активно діяти. І це дуже важливо.
- Оксано Володимирівно, і останнє запитання - найбільш цікаве для всіх нас. Розкажіть про Ваші найближчі плани в парламенті. Що будете робити в першу чергу? Чи може розраховуєте на портфелі у Кабінеті міністрів?
- Ні, на портфелі я не розраховую. Я зараз хочу дуже активно працювати в парламенті. Чому? Тому що, коли я була на посаді міністра культури і туризму, то напрацювала цілу низку таких державних ініціатив, які неможливо реалізувати без відповідної законодавчої бази. І тому зараз мені дуже зручно буде працювати в парламенті над цим, внести саме ті законопроекти у сфері культури, які забезпечать реалізацію тих державних програм, які я як міністр започаткувала.
Друга сфера, яка мене цікавить – це гендерні питання. Як Ви знаєте, ще в 2003 році я почала піднімати ці питання у парламенті. Мною були організовані парламентські слухання „Становище жінки в Україні: реалії і перспективи”. Вони пройшли дуже успішно. Потім громадські організації широко обговорювали цю тему. В результаті, на розгляд парламент був внесений законопроект „Про рівні права і рівні можливості для жінок і чоловіків”. І цей законопроект вперше в історії України був прийнятий, фактично, чоловічим парламентом. І тепер ми вже маємо закон „Про рівні права і рівні можливості”, який вступив в силу в січні цього року. Зараз, дивлячись на перелік новобраних народних депутатів, я не знаю хто буде мати сьогодні безпосереднє відношення до цієї теми, тобто хто захоче займатися цією темою. Але я буду її ініціювати, і я переконана, що приєднаються і чоловіки, і жінки до того, щоб тему гендерної політики все ж таки в Україні послідовно здійснювати.
В цих ініціативах, які я впроваджувала в парламенті, було мало жінок, які мене в цьому підтримували. Мене підтримувала тільки Катерина Фоменко (фракція Народної партії). І більше мене ніхто фактично не підтримував. Подивимося, я зараз знову буду ініціювати ті чи інші законопроекти, можливо, в парламенті буде створений Комітет з гендерної політики. Я думаю, що зараз якраз прийшов час для створення такого комітету. Побачимо, які люди зберуться у цьому Комітеті для того, аби займатися цими питаннями.
І третє – це головне, що я буду робити. Я хочу створити комітет (і вже вийшла з відповідною пропозицією) із зв’язків з нашими співвітчизниками, з українцями, які знаходяться за кордоном. Назва ще буде уточнюватися. Я хочу серйозно займатися на законодавчому рівні і нашими трудовими мігрантами, і діаспорою, і українцями, які живуть на автохтонних українських землях, і яким Конституцією гарантоване право держави на участь в їхній долі, на захист їх прав, на забезпечення контакту зі своєю країною. Поки що цього ніхто і ніколи не робив. Хоча це є нормою Конституції, і зафіксовано в одній з її статей. Ця норма є загальносвітовою: більшість країн світу обов’язково серйозно над цими питанням працюють, а Україна поки що ні.
Одним з пріоритетів діяльності цього Комітету має бути об’ємна робота з нашими трудовими мігрантами. Сьогодні, за рахунок того, що у нас така велика кількість трудових мігрантів, Україна фактично є об’єктом міжнародних відносин, проте, як суб’єкт міжнародних відносин у вирішенні питань трудової міграції Україна ще не виступає. І я, як колишній член Парламентської асамблеї Ради Європи, знову хочу приєднатися до діяльності ПАРЄ, тому що хочеться, аби Україна стала суб’єктом, вносила відповідні ініціативи, обговорювала ці проблеми, і стала нарешті на захист своїх заробітчан. Тому що якщо українці виїжджають на заробітки, значить, у європейських країнах існує ринок праці, на якому наші трудові мігранти потрібні. Якщо так, значить, ми повинні вести діалог, захищати їх, тому що це – наші громадяни.
В цих трьох глобальних напрямах я і буду працювати в парламенті. По-перше, мені це дуже цікаво. По-друге, у мене і моєї команди вже напрацьований цілий пакет документів і пропозицій щодо відповідних законодавчих ініціатив. Тобто ми не прийдемо і не будемо говорити: „Щоб-то нам робити, чим би нам зайнятися?”. А ми відразу будемо конкретно по трьох напрямах працювати.
...А десь, я так думаю, через півроку, якщо все складеться добре, то я буду ініціювати ще одну хвилю, дуже цікаву тему, що є дуже актуальною для України в світових глобалізаційних процесах. Але я про неї буду говорити десь через півроку. Це буде дуже цікава, проблемна тема, де кожен українець зрозуміє: „Це для мене!”.
