Перед тим, як призначати конкретну людину на посаду Держсекретаря, Ющенкові потрібно визначитися, а для чого взагалі потрібна така структура, як Державний Секретаріат. Поки що Президент більше діяв за принципом: «кожному другові-по посаді». Таким чином виник, окрім Секретаріату ще «Кабінет», декому видали незрозумілі віце-прем‘єрські посади. Відставка Зінченка повинна нарешті спонукати Ющенка серйозніше поставитися не лише до зовнішньополітичних зв’язків, а й до структури влади всередині країни.
В такому випадку (щоби не створювати конкуренцію структурам виконавчої влади) Державний Секретаріат не повинен очолюватися політичною фігурою, а лише технічним виконавцем. Але Президент може піти протореним шляхом і призначити на цю посаду когось з нині діючих політиків. Тоді від персональних якостей цього політика вже залежатиме, чи буде Держсекретаріат ще одним центром напруги всередині влади чи не буде. Так, якщо Президент на цю посаду призначить Безсмертного, який бездарно провалив адміністративно-територіальну реформу, то конфлікти лише загостряться. Якщо це буде Олег Рибачук, який програв конкуренцію Борису Тарасюку, то можна чекати якоїсь енергійної спроби реформації, але з незрозумілим кінцем цієї трансформації. Якщо це буде «родинна повірена» Віра Ульянченко, то це буде бюрократична законспірована приймальня, якщо Олександр Третьяков чи Ігор Тарасюк - то широченне вікно з лобіювання бізнесових інтересів.
Можливий ще варіант з Миколою Мартиненком, інакше тому не так просто, як раніше думалося, буде стати київським мером, але це означатиме, що заради якихось власних інтересів можна приносити в жертву будь-яку посаду. Так що для того, щоби змінити Держсекретаріат, Президент повинен спочатку змінитися сам.
