Мало не все, про що пишуть і сповіщають наші, братні-російські та навіть кримські ЗМІ про реальні радощі життя, яке на півострові настало, подане з точок зору пересічних кримчан і тих відпочивальників, які подолали всі кордони, мита, пересадки й перевалки.
Втім, воно й зрозуміло. Кого ще може хвилювати, що якісь ліки, які минулого року і трояка гривень не коштували, зараз продають за 45-50 рублів, та ще й пошукати треба. Або чи якось муляє когось з «команди переможців», як себе тепер називають провідники, котрі вшосте, а то й всьоме змінили кольори прапорів та символіку на білого ведмедя, що кудись простує, що дрібні, півсередні та навіть середні здавці сезонних ліжок, кімнат і міні-готелів не зібрали й половини минулорічного. Не надто переймаються вони й з приводу того, що чималий відсоток росіян, таки приведених наразі до Криму ностальгією, пропагандою та адмінвпливом, наступного року знайдуть краще за співвідношенням ціни й якості для відпочинку. Не зачіпає тих, хто «наверху» і такий дріб’язок, як істотна, продемонстрована на виборах народна втома від півроку обіцянок, що справджуються на дещицю й те для них самих, і хіба що трохи — для пенсіонерів.
А що їх хвилює у затишку за військовим, морським і повітряним парканом, то це привласнення майна, яке давало, дає і спроможне й надалі давати прибуток.
Чи не першим кроком стало переведення профспілкового лікувально-курортного комплексу у свою, тобто кримсько-державну, власність. Похапцем до цього залучили «об’єкти» українських держструктур. Далі без зайвого розголосу поцупили майно кільканадцяти приватників, які не мають відношення ані до «команди переможців», ані до мандрівного ведмедя. Зараз скубуть з великим галасом майно чортячого (у їх пропаганді) Коломойського — і напевне ж зрозуміли, що не прихопленого залишилося не так вже й багато. І от накинули оком на Будинки творчості, вибудовані й викохані ще за часів СРСР. Перший наступ, схоже, не вдався — так-от невчасно на зустрічі зігрітого серпневим сонечком Президента з ретельно відібраними діячами культури та мистецтва, кілька «малосвідомих» митців — художники тощо, — нагадали про Постанову від 17 березня щодо володіння майном творчих спілок, та ще й з конкретними назвами й адресами. Звісно ж, місцеві «владники» відсахнулися. Але ж «ретельніше відібрані», тобто здебільшого не запрошені на ту бучну зустріч кримські письменники, наприклад, не озвалися, й словом не прохопилися про свої Будинки творчості. У Ялті, де вже давно чатують озброєні «зелені чоловічки», а чималі гроші від експлуатації пливуть невідомо куди, але повз творчі спілки, та Коктебелі, де багаторічними звитягами над совістю і глуздом розтягнуте по юридичним і приватним особам мало не все з славетного минулого. Так що тепер не надто багато сумнівів, що вся ця ласа нерухомість відпливе до державної власності, тобто до «команди переможців», попри їх власні постанови й обіцянки. Адже «державна власність», у їх розумінні, це зовсім не таке, що належить усім кримчанам і працює на їх користь, а має належати і працювати виключно на користь жменьці «переможців», які очолили держапарат і верхівку решти «гілок влади».
І саме з цього розуміння вони й далі будуть підчищати, що залишилось — може, затишну «Айвазовку» Тарути за не надто старанну підтримку останнім одних чи надмірну — інших, чи ж палаци та вілли колишніх, «переможених» депутатів і чиновників «не з того боку», а там — що ще північно-східний вітер принесе...
