Єдине почуття, що може відчути розумна мисляча людина у відношенні до українських політиків – це образа. Бо більшість нинішніх українських політиків вважають нас, простих українців, ледь не абсолютними дурнями і лохами, і своєю поведінкою наче підкреслюють неможливість того, що проста людина може думати своєю головою і аналізувати факти.
Наприклад, у кандидата в Президенти Юлії Тимошенко, виявляється, нічого немає: ні машини, ні квартири, ні дачі, нічого. Принаймні, так вона написала у своїй декларації. І ця людина готова стати Президентом, не маючі нічого у п’ятдесят років. Цікаво, що вона зможе запропонувати країні? Звичайно, кожен з нас також, мабуть нічого не наживе до цього віку, не приведи Господь, але ж ми і у Президенти не всі збираймося. Адже керувати країною мусить людина успішна, оскільки перед нею стоїть мета допомогти бути успішними усім громадянам цієї країни. А Юлія Володимирівна, судячи з усього, пропонує громадянам України об’єднатися з собою у цій бідності. Але є один момент. Ніхто не бачив Юлію Володимирівну у метро, в автобусі чи приміській електричці, а бачили переважно у дорогих іномарках, не тільки з номерами урядового гаража. І не розуміти цього людина з вищою освітою і фантастичною кар’єрою не може. От вам і ставлення до співгромадян, якими вона хоче правити.
Звичайно, це можна зрозуміти, ураховуючи, що наше післярадянське суспільство не дуже добре ставитися до заможних людей, тим більше що Юлії Володимирівні дозволено все ж таки більше ніж нам, простим смертним, оскільки вона – це уособлення України все ж таки. Стоп. Але всі ж знають що Юлія Тимошенко за національністю — не зовсім українка, ну хоча б наполовину. Та і прізвище у неї від народження зовсім не Тимошенко, а якесь інше. А тепер згадайте, що у нас в державі є ще один політик – Юрій Іванович Єхануров і як Юлія Володимирівна відкликалася про його етнічне походження: щось про «бурятські казки». А по суті все дуже просто: і Тимошенко, і Єхануров перебувають в однаковому положенні відносно національного питання: кожен з них є українцем лише наполовину, тільки у чоловіків не дуже прийнято красити волосся і заплітати їх у косу, та й не личить порядній людині змінювати свою природну зовнішність для політичної необхідності. Особливо, якщо ця людина живе і працює у цивілізованій європейській країні.
Це лише декілька прикладів досить цинічного ставлення Юлії Тимошенко до співгромадян і, таким чином, до потенційних виборців. Те ж саме можна сказати і про пана Януковича, який виступаючи перед народом, часто плутає прізвища відомих письменників і назви міст України, навіть тих, де він виступає у цей час. Це однозначно свідчить про рівень підготовки до таких виступів та їхню щирість і осмисленість.
Українські політики ставляться до народу як до «маси», в якої відсутній інтелект і якій достатньо кинути гучний слоган для того, щоб отримати певний відсоток голосів. Притому більшість з них каже про свою відданість демократичним принципам, принципам європейських цивілізованих країн. Хоча демократія – це вільна конкуренція ідей та стратегій розвитку і підтримувати таку конкуренцію можуть тільки розумні думаючі люди.
Тобто, насправді велика частина нашої політичної «еліти» у своєму розвитку зупинилася на рівні зібрання творів Леніна і на цій радянській демагогії збирається будувати нову демократичну Україну, лише замінивши у лозунгах «розвиненого соціалізму» деякі слова на сучасні. Внаслідок цього ніякої демократії в країні насправді немає. І закінчиться це лише у той час, коли до влади прийдуть сильні особистості, що не бояться свободи думки і готові повноцінно відповідати за свої слова та справи. І саме вони будуть все робити для того щоб український народ став заможним і отже вільним та був носієм демократичних цінностей. Поки таких одиниці.
