За все рано чи пізно приходить розплата. Американське суспільство та й, без перебільшення, увесь світ вже відчувають на собі важкі наслідки багатолітньої ганебної політики расизму. Перемога на президентських виборах в країні, яка не безпідставно вважається світовим гегемоном, чорношкірого кандидата лише підтверджує це.
Мало того, саме 4 листопада 2008 року може стати тою відправною точкою, після якої нас усіх очікуватиме новий, далекий від звичних стандартів, світовий устрій.
Зерно расизму
Будь-яка дія породжує протидію. Мільйонам американців ще свіжі в пам’яті часи Ку-Клукс-Клану. Квазінація, яка на той час складалася в основному із представників європеоїдної раси, вимушена до сих пір доводити усім, що із расизмом у них покінчено раз і назавжди. Звідси і пом’якшення міграційної політики, що дозволило в’їхати на територію США мільйонам представників Азії і Африки. Додайте сюди виборче право, яке отримали потомки вчорашніх рабів. А головним витвором «расистського відбілювання» став винахід терміну «афроамериканець», замість звичного і всім зрозумілого – «негр». Як наслідок, за слово «негр» тебе автоматично зачисляють до расистів.
Доходить навіть до смішного. На днях прем`єр-міністр Італії Сильвіо Берлусконі, спілкуючись із російським президентом назвав Барака Обаму «молодим, красивим, та засмаглим», чим викликав на себе справжню зливу критики. Так, епатажний італійський політик завжди славився своїми не завжди коректними висловлюваннями, але чи можна звинувачувати відомого політика у відсутності дипломатичного такту у цій ситуації? Як заявив сам дон Сильвіо: «У цих хлопців просто немає почуття гумору». Але, як здається, справа тут не тільки у цьому, нажаль – тема расизму (хоча, скоріше потрібно говорити про расизму із приставкою «псевдо») дедалі стає все більш популярною маніпуляцією деяких зацікавлених діячів. Хтось, як в Україні, проводить бутафорське дійство, хтось – обливає помиями конкурентів, роблячи спробу перекрутити їх слова.
Як і США, пожинають плоди рабовласницького минулого і європейські країни. Серед них - Великобританія та Франція. Про арабські погроми в передмістях Парижу, думаємо, нагадувати не варто.
Складна ситуація і на островах. Цікаву характерну історію нещодавно розповів товариш, що навчався в Лондоні. Підібравши в одному із магазинів костюм для покупки, він підійшов до продавця, як йому здавалося (чоловік стояв поруч із касою). На прохання спакувати одяг, у відповідь пролунав істеричний крик: «Ти, що вважаєш раз я чорний – значить я продавець? Чому я не можу бути, скажімо, управлінцем?». Чолов’яга почав погрожувати, кажучи, що все це схоже на расизм і прийдеться за це відповідати. Мовляв, це вам Англія, а не Східна Європа. Довелося довго вибачатися за елементарну безневинну помилку. Зловіть себе на думці, образився би білий українець, коли б чорношкірий спутав його у Києві із продавцем, та навіть у тому ж Лондоні? Ото ж…
Розплачується за своє нацистське минуле і Німеччина. Будь-які прояви націоналізму відразу ж зараховуються до нацизму. Тим часом потерпілі від режиму євреї отримують від уряду значну фінансову допомогу. Плюс до цього - помітно зростає турецька община, і це грозить серйозними проблемами для країни (на зразок Франції).
Є ще Голландія, де місцеве суспільство також страждає на комплекс вини, розплачуючись за тісну співпрацю із нацистами, лояльним ставленням до чисельних емігрантів. У підсумку – вже сьогодні Голландія є одним із найпотужніших осередків ісламу, який знаходиться у самому серці Європи.
Свято негроїдної раси
Повернімося до подій на американському континенті. Коли оглядачі стверджують, що перемога демократа-афроамериканця Барака Обами свідчить про завершення ери расизму в США, у чомусь вони праві. Проте вважаємо, що такі різкі судження надто передчасні. По-перше, це факт, що чорношкірих громадян в США налічується близько 14%. Але сюди слід ще віднести представників інших кольорових рас. Загалом їх налічується до 40% від усіх громадян США. Зрозуміло, що всі вони становлять основу електорату Обами.
Не даремно легендарний ворог капіталізму взагалі, та США – зокрема, Уго Чавес, відзначив, що увесь кольоровий світ тримає кулаки за перемогу чорношкірого демократа. У цьому власне і криється одна із небезпек. Важко стовідсотково спрогнозувати, як поведе себе людина, батько якої є корінним кенійцем – нації, яка у свій час натерпілася від білого расизму (щоправда, мати Барака – біла американка). Зрозуміло, що фактор кольору шкіри буде завжди давити на нього. Саме під цим кутом будуть розглядатися більшість його дій. Тож найважливішими його кроками будуть саме дії в питаннях міграційної політики, яка і стане лакмусовим папірцем для першого чорношкірого американського президента. Досі він намагався уникати цього питання, зосередившись на військовій і економічній проблематиці.
У кожній війні є ті, хто переміг, і ті, хто програв. Незважаючи на відчутну підтримку нового лідера США серед електорату, противників Барака Обами у країні зараз дуже багато, занадто багато. Адже останні президентські вибори були не лише війною між республіканцями та демократами, і, навіть, не війною старої, хворобливої системи Джорджа Буша, та чогось нового, казкового, надихаючого на віру у світле майбутнє. Ні, останні президентські вибори поділили американське суспільство на два табори, і частина тих, хто програв, складається, переважно, із старих американських консерваторів старої школи, які, коли їх питають, чому вони не голосували за Барака Обаму, роблять круглі здивовані очі, та відповідають: «Тому, що він негр!». Вони, їх батьки та діди будували цю Америку, і тепер їм потрібно робити крок у сторону, наступаючи на горло своїм принципам.
На роздоріжжі майбутнього
Прекрасно розуміємо, що проблема міжнаціональних і расових відносин дуже тонка. Довелося неодноразово чути звинувачення в расизмі від багатьох знайомих, коли ми висловлювали думки, що краще було б для України перемога республіканця (про колір шкіри в наших аргументах взагалі не йшлося). Але все ж таки вважаємо за необхідне наголоси на загрозах, до яких може призвести надлишок лібералізму у європейців і надмірний неприродний страх бути звинуваченим в расизмі. Сліпо вірити в щасливе майбутнє, закриваючи очі на ризики, дуже і дуже небезпечно.
Мабуть ніхто, не сумнівається, що у випадку перемоги на виборах Джона МакКейна на його історичній батьківщині (Ірландія) не було б настільки помпезних святкових заходів, як у Кенії (батьківщина Обами). 6 листопада, там взагалі визнано державним вихідним днем, а родичі Барака співають пісень про те, як вони їдуть у Білий Дім. Для чорношкірих це справжня епохальна подія і не варто тут жити ілюзіями, що расова приналежність немає жодного значення. Відсоток білих, які так вважають зараз набагато більший, ніж серед представників кольорових рас.
Що далі? Потрібно системно, без лишньої метушні, вести жорстку міграційну політику і бачити загрози, які несуть радикальні об’єднання за національними та релігійним признаками. Із приходом до влади в США кенійця-американця слід очікувати значного пожвавлення в рядах радикалів. Є небезпека тенденцій до повернення хвилі расизму, тільки тепер зі сторони колись поневолених націй. Щоправда, слід визнати, що у представників інших рас, дякуючи недолугій політиці наших попередників, є мотиви для таких дій.
Саме тому поряд із чисто політичними моментами (республіканці завжди більш націлені на тісну співпрацю із Україною), вважаємо перемогу на виборах в США афроамериканця демократа Барака Обами передчасною і з точки зору складних міжнаціональних відносин на планеті. Світ і ще не зализав рани расизму. Для того знадобилося б не одне десятиліття. Досі по обидві сторони барикад ще надто багато радикалів, які тепер помітно оживляться.
Викорінення ганебного явища расизму зараз, або, значно прискорилося (у що мало віриться), або ж, навпаки, дало «задній хід». Ризики дуже серйозні. І справа тут далеко не в новому президенті США, а в сприйнятті його перемоги іншими. Зрозуміло, одне - світ різко змінився і дай Бог, щоб в кращу сторону.
*От редакции. Публици́стика — обсуждение в печати насущных вопросов общественно-политической жизни /Википедия/. Под шапкой "Авторской публицистики" редакиця "Фразы" публикует наиболее интересные, необычные, яркие (и естественно - актуальные) авторские тексты с элементами субъективизма. Некоторые тексты, присылаемые для раздела "Заметки", также могут попадать в "Авторскую публицистику".
