Загадка Росії. Авторська публіцистика*

Зайняті своїми внутрішніми проблемами, ми мало звертаємо уваги на малозначущі, здавалось би, для нас, події у світі, а на Росію дивимось як на недоброзичливця і мало замислюємося над її становищем у світі. В цьому сенсі цікавими є події останнього тижня, але про них дещо пізніше. Спочатку кілька вступних слів. Ставлення Заходу до Росії суперечливе. Росію бояться і одночасно зневажають. З одного боку, Москва розглядається як потенційний агресор, який прагне перекроїти мапу Європи із застосуванням сили, а з другого боку, на Росію дивляться як на державу, котра капітулювала у «холодній війні», військовий арсенал якої безнадійно застарів, а її деформована економіка тримається лише на нафтодолярах. Загадковим є і поводження кремлівських політиків. Не може бути, щоб вони не усвідомлювали усієї слабкості своєї держави, але в той же час вони намагаються грати провідну роль у світовій політиці і демонструють імперські амбіції. Суперечливе ставлення Заходу до Росії накладається на побоювання Європи залишитися на маргінесі світової політики, потреба у російських енергоносіях і бажання зберегти на континенті стабільність. З російської сторони туману напускає російська масова свідомість з розвиненою манією величі. Насправді ж, Росія слаба, і сама боїться Заходу. На протязі усієї постсовєтської історії кремлівське керівництво відстоює ту саму точку зору, що НАТО є загрозою національної безпеки Росії, смертельно боїться розширення НАТО на схід. Але особливо Росія боїться Америки. Вона чітко усвідомлює, що тепер набагато слабше, ніж був колись СРСР. Прибутки від торгівлі вуглеводнями в економіку не інвестуються, інфраструктура не розвивається. Нафтові магнати воліють вкладати гроші у зарубіжні банки, скуповують антикваріат, а колишні промислові будівлі перебудовують під власні розкішні квартири. І чим далі, тим власна слабкість усвідомлюється в Росії все чіткіше. Тільки за останній рік російський фондовий ринок втратив майже 70 процентів своєї вартості. Війна у Грузії показала, що озброєння армії безнадійно застаріло, а війська небоєздатні. Середня тривалість життя мешканців Росії зменшується і складає тепер 59 років у чоловіків. По країні гуляють СНІД, алкоголізм, наркоманія, туберкульоз, той, що майже забутий на заході. При цьому, на відміну від західних країн, в Росії СНІД поширений серед молодшого покоління – 80% процентів носіїв ВІЛ складають люди у віці від 15 до 29 років. До цього треба додати хвороби серцево-судинної системи, дорожньо-транспротні пригоди зі смертельними результатами, самогубства тощо. Подолати ці проблеми Москва не має можливостей. Геополітичне становище Росії просто жахливе. На сході Китай загрожує повзучою колонізацією Сибіру і Далекого Сходу і активізує свою діяльність у Середній Азії. Японія відкрито висловлює до Росії свої територіальні претензії. Фінляндія, Естонія і Угорщина підживлюють національний рух фінно-угорських народів. На минулому тижні на Всесвітньому конгресі фінно-угорських народів у Ханти-Мансійську президент Естонії Тоомас Гендрик Ільвес (Toomas Herdrik Ilves) у завуальованому вигляді закликав фінно-угрів Росії до самовизначення. Це викликало бурхливу реакцію представника Москви, який накинувся з докорами на естонську делегацію в такому тоні, що та мала у повному складі залишити зал засідань. Взагалі, кількість неросіян у наших східних сусідів збільшується великими темпами і майже всі автономії в різнім ступеню прагнуть суверенітету. Парадоксом у такій ситуації була п’ятиденна війна у Грузії, а також постійні зазіхання деяких російських політиків на Крим та різноманітні войовничі заяви В. Путіна і Д. Медведева. Насправді ж це є лише надуванням щік. Справа в тім, що Росія у своїй складній ситуації не хоче залишитися в ізоляції і шукає союзників. Цей пошук є різноманітним. Це і намагання повернути у свою сферу впливу Україну та інші колишні радянські республіки, це також і налагодження тісних контактів з європейськими лідерами. Росії Європа потрібна значно більше, ніж Росія потрібна Європі, в той час, як сподівання знайти друзів в Америці вона не має. Росія хоче союзу з Європою, але прийти в цей союз хотіла би із солідним багажем і міцними позиціями, вона не хоче грати роль «молодшого партнера», як на неї тепер дивляться на Заході. Звідсіля уся ця політика блефу, який збоку може здаватися грой м’язів. Реальні прагнення Росії були добре виявлені на першій Міжнародній конференції з питань світової політики (World policy conference), яка мала місце у французькому місті Евіані на минулому тижні. Як виявилося, недавнє виведення російських військ з «буферних зон» на території Грузії були для неї добре підготовленою прелюдією. Формально виступ пана Медведєва на цій конференції продовжував тему, артикульовану президентом Путіним у лютому 2007 року на конференції у Мюнхені, яка вважається еквівалентом Евіану. Тоді виступ Путіна викликав на Заході шок. Різка критика Америки у недипломатичних виразах, тобто у манері колишнього російського президента, була сприйнята як початок нової «холодної війни». Путін тоді заявив, що США перетнули свої національні інтереси в усіх сферах, спровокували нову гонку озброєнь і своєю агресивною політикою дестабілізували ситуацію на Близькому Сході. Після цього виступу в Європі висловлювалися побоювання, що «російський ведмідь виліз із барлоги». Але поступово пристрасті вляглися, виступ почав забуватися. Втім, були в ньому і інші моменти, а саме теза про те, що в світі є проблеми, які необхідно вирішувати Росії і решті світу разом. Але вона була сприйнята як демагогія. Головна ж увага була зосереджена на тоні виступу російського президента. У Евіані виступ Медведєва був побудований у зовсім іншому тоні, хоча говорив він практично те саме. В Росії його промова викликала хвилю ентузіазму, на Заході ж її оцінили як «анти-Мюнхен», або навіть як і «пародію на Мюнхен» і залишили практично без уваги. Звичайно, крім Франції, президент якої генерує різні політичні конструкції, які б мали повернути цій державі її колишню велич. Що ж відбулося в Евіані? Зробивши певне враження на Європу виводом своїх військ з Грузії, Росія сподівалася новим «миролюбним» кроком знайти в Європі прихильність, виставивши себе стурбованою перспективами розвитку сучасного світу. Спочатку пан Медведєв заявив о солідарності Росії з її західними партнерами в протистоянні тим загрозам, що загрожують сучасному світу. Для проформи він засудив домінування США у світі, але у значно спокійнішому тоні, ніж це робив Путін, і оцінив однополярність системи безпеки безперспективною. На його думку, світ мав би бути багатополярним (ніби він таким зараз не є). Далі він розвинув ідею Угоди про колективну європейську безпеку, запропоновану ним раніше. В основі цієї Угоди мали б лежати п’ять таких принципів: 1. Зміцнення на євроатлантичному просторі фундаментальних положень Статуту ООН. 2. Відмова від застосування сили і погроз її застосування у міжнародних стосунках (який цинізм після війни у Грузії!). 3. Гарантія забезпечення усім країнам рівної безпеки. 4. Недопущення надання будь-кому ексклюзивних прав на підтримання стабільності і безпеки у Європі. 5. Розумна достатність у військовому будівництві. В цих пунктах ми можемо бачити прозоре бажання Росії отримати від Європи (на Америку надій нема!) гарантії безпеки від загроз, які вона відчуває на Сході. Під туманними ексклюзивними правами, очевидно, розуміються миротворчі заходи США, а «розумна достатність у військовому будівництві» виказує неспроможність Росії модернізувати свою власну армію до рівня інших європейських країн. Так само пан Медведєв накреслив п’ять пунктів для оздоровлення міжнародної фінансової системи. В цілому їх можна звести до прозорості фінансових операцій та їх контролю. Однак економічна частина виступу пана президента виходить за рамки нашої теми, тому ми її лишимо для спеціалістів. Таким чином, виступ Д. Медведєва з усією наочністю показав, чим насправді стурбована Росія, і дозволив розгадати її загадку – виявляється, що велика Росія просто хоче піти під захист Європи, не втративши при цьому власного обличчя. Чому не під захист НАТО? Відповідь криється у поширеній в Росії підозрі, що Америка, яка верховодить в НАТО, хоче Росію кінець-кінцем знищити. Натякаючи на «параноїдальність» бачення Америкою Росії її президент і не підозрює, що і сама ця думка може бути охарактеризована як параноїдальна. Про наміри ж Америки ми поки промовчимо, адже це не є темою цього аналізу. Таким чином, Росія, так само як і Україна, бачить своє майбутнє тільки у Європі, але боїться, що вступ України до НАТО остаточно перекриє для неї цей шлях. Відповідно, для того, щоб не загострювати стосунків з Росією, ми до Європи маємо рухатися якщо не разом з нею, то хоча б синхронно. Можливо навіть, Україні як із зовнішньо- так і внутрішньополітичних міркувань, слід було би підтримати ідею Росії про Угоду європейської безпеки, бо все одно ця ідея не має шансів на реалізацію. Навіть Ніколя Саркозі, який підхопив цю ідею російського колеги, наполягав на тому, що її треба реалізовувати «за участю наших американських друзів». Втім США це не цікавить. Принаймні доки існує НАТО. *От редакции. Публици́стика — обсуждение в печати насущных вопросов общественно-политической жизни /Википедия/. Под шапкой "Авторской публицистики" редакиця "Фразы" публикует наиболее интересные, необычные, яркие (и естественно - актуальные) авторские тексты с элементами субъективизма. Некоторые тексты, присылаемые для раздела "Заметки", также могут попадать в "Авторскую публицистику".