Перспективы развития украинства

Автор: Дмитрий Вовнянко, "Дракон", инженер-конструктор, предприниматель (Киев)

19.02.07 14:41

83978

Треба визнати. Ситуація з українською в Україні набагато краща ніж з білоруською в Білорусі. Незважаючи на відверто паршиву шкільну освіту, відсутність якісної української книжки та скрутне матеріальне становище більшості україномовних громадян, українською говорять цілі регіони. Причому не тільки на Заході країни. Проведіть простий досвід. Проїдьтеся машиною від Києва до Харкова, та відмітьте де саме на заправках та в крамницях вам відповідають російською? У мене вийшло – на межах міст. Причому на межах Полтави російськомовних продавців мені зустріти не судилося. Маємо визнати, російська зараз – мова міст. Щирий уклін Совецькій владі. У часи мого дитинства у Запоріжжі україномовні у тролейбусі були нормою, зараз – майже нема. Проте у Києві я був приємно вражений, побачивши україномовних ментів, україномовних посадовців, україномовних підприємців та україномовних студентів. Ви скажете, що то все західники? Помилитеся. Більшість – з Київської, Черкаської, Полтавської, Кіровоградської, Житомирської області тощо. Якщо бути зовсім чесним, то у Києві говорять лише двома мовами, або українською, або суржиком. Просто суржик буває різний. Прислухайтеся до мови київських російськомовних студентів. Через кожні три слова зустрінеш «певно», «бездоганно», «якісний», «кохалися», «будь ласка», «дякую». Побажання «смачного!» у Києві лунає не рідше ніж «приятного апєтіта» (до речі, а як апетит може бути приємним?). Так що крига зсовується. Процес іде й зупинити його навряд чи вдасться. Тому всі закиди до українства, на кшталт того що носії цієї ідеї - імпотенти, нікчеми, та помилка історії, м’яко кажучи є перебільшенням. Розвиток української мови був затиснутий економічною руїною 90-х, але зараз коли люди потроху збільшують свої статки процес має просуватися. Що не може не лякати довічних опонентів українства – шанувальників росіянізму, або закремльованих, як я їх називаю (тому що «зачарованих Кремлем»). Їх можна зрозуміти. Навіть якщо відкинути політичну складову, людині яка є росіянином за національністю, або пишається Росію, насправді боляче розуміти що українство чинить наступ на його світосприйняття, і він з цим геть нічого не може зробити. Певні політичні сили цим користуються, а результати ми бачимо на власні очі майже щодня. Але незважаючи на це, українство після довгої сплячки робить перші непевні кроки, а отже потрошку має розгорнутися із часом на всю міць. Але виникає питання, хто саме має просувати українство в маси? Держава? Не згоден. Держава як така, взагалі-то є органом адміністративним. Головні обов’язки держави це захист життя та здоров'я своїх громадян, та створення умов за яких громадяни мали б змогу якісно працювати. Усе. Принаймні я, саме так сприймаю обов’язки власної держави. Так от, державі, суто теоретично, байдуже якою мовою спілкуються її громадяни. Мудрій та розсудливій державі мають бути дорогі усі громадяни, незалежно від того якою мовою вони спілкуються. Тому я переконаний на сто п’ятдесят відсотків у тому, що важку та невдячну роботу по просуванню українства в маси має в першу чергу взяти на себе україномовна громада України. Сама. Так, ідеться про те аби покинути тимчасово відтінки фронту які ми не можемо втримати. Якщо намаганнями закремльованих завтра російська стане другою державною, нічого страшного не відбудеться. Швидше навпаки. Україномовна громада матиме усі підстави аби вимагати у держави реальних коштів для розвитку мови яку вважають рідною 67,5% українських громадян (дані перепису 2001 року). Україномовна громада матиме підстави вимагати припинення катування суспільства українською, а натомість вимагати створення реальної програми розвитку української мови, культури та історії з відповідною законодавчою базою та фінансуванням. Отже для паніки нема жодних підстав. Українство має покинути певні ділянки фронту згуртуватися, переформуватися та вчинити відповідний наступ. Станеться це, чи ні – залежить він нас. Тобто людей які вважають себе українцями, рідною мовою – українську, а існування Української незалежної держави – обґрунтованим наслідком тривалого історичного процесу. Що для цього треба? По-перше припинити вірити страшилкам від закремльованих. Перелік страшилок такий: Україні загрожує розкол; якщо Україна не дружитиме з Росією, остання буде збільшувати ціни на газ; Росія позбавить нас доходів від перекачки їх нафти та газу на Захід, побудувавши Північний газопровід; Україна – взірець злиднів, тощо. Пояснюю за переліком. Україні розкол не загрожує ні за яких умов, тому що в розколі не зацікавлені бізнес-еліти Донбасу, лідери Росії та Заходу та, нарешті мешканці Півдня та Сходу. Ахмєтов бідніший за Дєріпаску, Мордашова, та Вексельберга. Але обсяг влади Ахмєтова в Україні із щорічним лизанням халяв Путіна російськими олігархами порівняти не можливо. Невже ви, справді вірите, що Ренат Леонідович прагне в їхнє коло? Лідерам Заходу та Росії розкол не потрібен через те що й Захід і «Газпром» зацікавлені у своєчасній перекачці російського газу на Захід. Будь який громадянський конфлікт поставить цей процес під відчутну загрозу. Йдеться про шалені гроші – до 80 % (110 млрд кубів) російського експорту за даними Центру Розумкова. На тлі непорозуміння з Білоруссю, зацікавленість Росії в розколі України меншає на очах. До того ж. І бізнес-еліти Донбасу, і лідери Росії свої статки тримають на Заході, через це Захід має на всіх них дуже потужні важелі впливу. Приклад. Як ви гадаєте, те, що після подання на розлучення жінки Абрамовича, та мари на обрії розкриття списку співвласників компанії дяді Роми в процесі суду, Росія відразу пом’якшила свою позицію по проекту «Сахалін – 2», це просто збіг? Нарешті. Мені доволі часто доводиться бувати у відрядження у Донецьку, Луганську, Дніпрі, а також у батьків у Запоріжжі, у родичів дружини у Харкові та у діда в Одесі. За весь цей час від Майдану я зустрів лише п’ятьох поборників ПІСУАРу. Абсолютна ж більшість дивиться мов на навіженого та радить менше дивитися телевізор. Далі. Незалежно від того дружитиме Україна з Росією чи ворогуватиме, ціна на газ росла, росте та рости буде. Білорусь дружила з Росією? А російські громадяни? Чому вони зараз платять за газ на 15-20 % більше за українців? Причому не в Москві, а у не надто заможних Твері, Калинині, Смоленську та Воронежі. Існує ще й така загроза. З цього року в Російському бюджеті з’явилася графа «Дефіцит газу». Висновки зробіть самі. Північний газопровід – це страшна казочка для неслухняної дитини проти ночі. Скільки Росія вже погрожує його побудувати? Як успіхи? Північний газогін планувався під розвиток Штокманівського родовища, яке Росія сама розробити не може бо нема коштів, а інвесторів не знайде бо дуже підмочила репутацію «Сахаліном-2». До того ж ви що справді вірите, що Росія здатна запустити по дні Балтики 80 % свого експорту? Що це технічно можливо? Забудьте мов страшну примару. Просто як досвід, підіть у будь який автосалон «ЗАЗ» та поцікавтеся як швидко вам привезуть ваш «Ланос», «Сенс» чи «Шевролє». Поцікавтеся чому так довго. Згадайте що на липень-місяць громадяни України купили машин більше ніж за увесь минулий рік. Що люди звідкілясь мають кошти. Що банки не бояться надавати позику. Вас вражає як біднішає країна? Знайдіть в І-неті фото державної траси на Якутськ. Порівняйте з дорогою на Жмеринку. Бачте наскільки ми бідніші? Вам дорікатимуть заробітчанами? Поцікавтеся рівнем безробіття у Росії. Поцікавтеся чому у Росії нема заробітчан? Згадайте що щороку Росія втрачає по700 тис власних громадян. Ким особисто ви станете пишатися, тим хто не маючи роботи вдома, працює за кордоном але повертається додому, чи тим хто тихо спивається вдома, або їде за бугор назавжди? Всі страшилки закремльованих розбиваються о реальні факти. І повірте, наші можновладці про це знають не гірше за нас. Так що не треба панікувати. Треба поважати самих себе, якщо ми хочемо аби нас поважали інші. Усвідомлюючи власні недоліки згадайте про власні переваги. Як назвати склянку заповнену водою на 50 %, напівпустою чи напівповною? По-друге. Для вдалого розвитку українства треба припинити скиглення. Припиніть дорікати державі. Визнайте – ми потрібні їй не більше за російськомовних. Питання розвитку української маємо просувати ми, тільки ми, і ніхто крім нас. Ми – тобто громадяни України, які говорять українською, або вважають її рідною. Вам скажуть, що українська то анахронізм, і зусилля не варті уваги? Що знаючи російську можна домовитися будь з ким на теренах колишнього СССР? Відповістіть що за умови знання української, вам буде значно легше спілкуватися з поляком, чехом, словаком, болгарином, сербом. Що, звичайно, збільшить ваш світогляд. Чи варто вивчати російську? Звичайно варто. Аби моя воля, у школах крім української та російської вивчали б ще польську та турецьку. Аби можна було спілкуватися із сусідами не тільки на сході, але й на заході, та на півдні. Аби мати більше змог складати об’єктивну уяву про реальність. Отже. Треба діяти. «Як?» - спитаєте ви. Дуже просто. По перше визначтеся, чи насправді вам це потрібно? Чи насправді ви хочете говорити українською, читати українською, дивитися театр українською, тощо? Якщо «ні» – зберіть усі українські книжки які ще є у вашому домі та закопайте у дворі, для нащадків. Хто зна, може вони оцінять? Якщо «так» – дійте. Якщо ви відчуваєте натхнення до творчості – пишіть та створюйте. Не боги горщики опалюють. Дюма, Дрюон, Скот та Пікуль письменниками не народилися, вони ними стали. Не видають – викладайте в І-нет. Цю мережу ще ніхто не забороняв. Згадайте, лише у середині 90-х у Росії геть не видавали книжок російських молодих авторів. Мовляв, не читає ніхто. Пітерській письменниці Єлєнє Хаєцкой аби видати власну книжку довелося взяти псевдонім Меделайн Сімонс. Але крига зсунулася. Процес пішов. Завітайте на книжковий ринок. Усе що побачите – це наслідки. Якщо ви не творець, а підприємець, та хочете витратити кошти на розвиток вашої рідної мови – придумайте як це зробити. Канал «1+1» та журнал «Кореспондент» он конкурси української книжки проводять. На рекламу витрачаються. Придумайте щось нове. Ви зможете, я вірю. Якщо ж ви простий пересічний громадянин, то просто спитайте себе. Які книжки ви читаєте? В який театр ходите? В якому перекладі кіно дивитеся? Чи здатні ви проголосувати гаманцем за розвиток своєї культури? Книжок нема – шукайте в Інтернеті. Решта – не проблема. Так і переможемо. Зробимо так що нашу культуру шануватимуть і вдома й у сусідів. Отже, за класиком – «Лупайте цю скалу». Разом – переможемо. Це я вам, як сама прикра помилка історії кажу.