6 липня лідера Соціалістичної партії Олександра Мороза було обрано Головою Верховної Ради України. У зв‘язку з цим Центр досліджень політичних цінностей звернувся до політичних експертів із питанням: «Які причини обрання Олександра Мороза Головою Верховної Ради України?»
Кость Бондаренко (директор Київського інституту проблем управління ім. Горшеніна):
„Ситуація зайшла в тупикову стадію. Відповідно, з одного боку депутати бачили, що ситуація розвивається таким чином: може відбутися «помаранчева коаліція» з величезною кількістю суперечностей, з величезною кількістю знаків запитань, коаліція, яка не відповідає, по великому рахунку, інтересам всієї України, а тільки інтересам лише однієї політичної корпорації. За бортом політичного життя намагалися залишити Партію регіонів, яка отримала понад тридцять відсотків голосів виборців. У даній ситуації «помаранчеві» сили переграли самі себе: вони наскільки діяли самовпевнено й відірвано від реалій, наскільки вже відчували себе переможцями, що недооцінили ще одного сценарію розвитку подій. Вони проспали той сценарій, у результаті якого Мороз став спікером”. Олесь Доній (голова Центру досліджень політичних цінностей):
„Небажання Президента Ющенка та частини його оточення бачити на посаді Голови уряду Юлію Тимошенко привело до затягування коаліціади. Ющенко непокоїться, що Тимошенко складе йому реальну конкуренцію на наступних президентських виборах, тому й затягував час. А сценарій «помаранчева коаліція» та Тимошенко-прем‘єр був можливий лише при бліцкригу. Як тільки переговори стали носити затяжний характер, то кількість переговірних сторін відразу збільшилася. І справді, якщо «Наша Україна» має право вести переговори про коаліцію то з БЮТ, то з Партією Регіонів, то чому не може так саме вести переговори з Регіоналами Соцпартія?
Окрім того, варто нагадати, що варіант «помаранчевої коаліції», який мені доводилося пропонувати ще шість років тому трьом лідерам і який передбачав схему «Ющенко-Президент, Тимошенко-прем‘єр, Мороз-спікер», так ніколи й не був узгоджений помаранчевою командою. А значить, амбіції Мороза й інтереси СПУ, по великому рахунку, залишалися неврахованими. Тепер Ющенко пожинає плоди попередніх недомовок”.Вадим Карасьов (директор Інституту глобальних стратегій):
„Таких причин, по меншій мірі, три. Неможливість обрання коаліцією на посаду спікера Петра Порошенка. Неможливість обрання спікера від Партії регіонів, та можливість обрання спікером Мороза за рахунок голосів соціалістів, при чому в будь-якому форматі. Якщо б «помаранчева коаліція» погодилася на спікерство Мороза, соціалісти б проголосували за спікера «помаранчевої коаліції», а оскільки цього не вийшло, то Партія регіонів запропонувала свій сценарій і таким чином голоси соціалістів були віддані за об‘єднаного кандидата в спікери від Регіонів і соціалістів. Це свідчить про те, що жодна політична сила із великих партій не може сформувати сталу й стабільну більшість без менших партнерів. Ось у цій ситуації непропорційно велику політичну гру витримують політичні фракції, без участі яких не може сформуватися жодна коаліційна більшість. У даному випадку таким спікерським акціонером виступили соціалісти й спікером став Мороз”.Володимир Фесенко (голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»):
„Причини достатньо прості й очевидні. Стратегія Партії регіонів була спрямована на руйнування «помаранчевої коаліції» й вони розуміли, що найбільш слабка ланка в цій коаліції – Соціалістична партія. Чому найбільш слабка? По-перше, Олександр Олександрович дуже хотів стати спікером Верховної Ради. По-друге, були серйозні, достатньо об‘єктивні ідеологічні розбіжності в позиціях соціалістів і інших учасників коаліції, особливо «Нашої України». Тому Партія регіонів зіграла саме на цих протиріччях і на суб‘єктивних бажаннях Олександра Олександровича, й досягла своєї мети. Усе в цьому житті має свою ціну, в тому числі й Олександр Олександрович Мороз, що він демонстрував у 1999 році й зараз. Але, от про цю ціну й про те, що Мороз не маріонетка, Регіони мають пам‘ятати. Він буде діяти за своєю логікою, а не за логікою Партії регіонів. І тому нас чекає багато несподіваного, зокрема, думаю, вже є й буде ще більше колізій навколо конституційної реформи. До цього Мороз докладе всіх можливих зусиль”.Микола Михальченко (президент Української Академії політичних наук):
„По-перше, економічним силам України, тобто економічній владі, набрид безлад у країні: відсутність будь-якої влади й фактично політичний хаос. По-друге, «Наша Україна» загралася – вона так довго формувала коаліцію й так довго виторговувала собі посади, що переграла сама себе. Це призвело до того, що вона надала політичний простір для інших сил створити інший варіант коаліції. Мороз як політик має багато переваг, але він дуже щільно ховає, що дуже любить владу. І для нього особисто влада у вигляді Голови Верховної Ради була принципово важливою. Тому за посаду він готовий був на коаліцію з будь ким. І це відбулося. Тобто, нічого дивного у виборі Мороза немає. Партія регіонів просто використала ситуацію, перегравши стратегічно й «Нашу Україну», й БЮТ”.Володимир Малинкович (директор Українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень):
„Первый вопрос: почему Мороз отказался от участия в коалиции? Ответ на этот вопрос мне, в общем-то, понятен, потому что, отказавшись выдвинуть Мороза спикером, коалиция фактически лишала его партию любой формы публичности и самостоятельности. В таком случае социалисты и сам Мороз оказались бы в пристежке к Тимошенко, и в меньшей степени к «Нашей Украине». Тогда пария потеряла бы свое лицо. По-сути, таким образом, Мороз спасал партию от исчезновения и растворения в блоке коалиции. Есть пункт в коалиционном соглашении, который, по сути, не позволяет партии голосовать вместе с оппозицией по тем законопроектам, которые идеологически им близки. То есть, партия потеряла бы свое лицо и, я считаю, что Мороз вовремя «сошел».
Второе. Мороз не нарушил соглашения о коалиции, поскольку кандидатура Порошенко не была согласована на общих сборах коалиции, как это предусмотрено пунктом №27.2.4 соглашения о коалиции: кандидатуры главы парламента и его заместителей должны были выноситься на рассмотрение всеми фракциями коалиции, а этого не было. Так что здесь нет нарушения. Этим и объясняется позиция Мороза. А позиция Партии регионов, поддержавшей Мороза, понятна, потому что это создает совершенно новый формат коалиции. Очевидно, в новой коалиции Партия регионов будет играть важную роль. Это может быть либо левоцентристская коалиция – с социалистами и коммунистами, что вполне вероятно, а так же и объединительная коалиция, включающая если не «Нашу Украину» как таковую, то отдельных ее представителей, на пример таких, как Ехануров, который всегда выступал за большую коалицию. Для министров неопасен императивный мандат, поэтому правительство может быть с привлечением беспартийных специалистов, цель которых объединить Украину. Это вполне возможно и реально. Так что, я считаю, этот ход в принципе для Украины полезен”.
