Одна нездарна українська письменниця, авторка т. зв. масових жіночих романів, що випускаються накладом не більше 2000 примірників, постійно паразитує на т. зв. гендерній тематиці. Нещодавно натрапив на її статейку в центральній газеті, присвячену черговому «гендерному» збіговиську.
«Проблематику сучасної української жінки становлять питання поєднання родинних і службових обов’язків – питання, які перед українським чоловіком не стоять», – пише авторка, не наводячи жодної аргументації. Чому не стоять? Хіба чоловіки живуть у вакуумі, в якому для них існують або тільки родинні, або тільки службові обов’язки?
«До суто жіночих проблем належить і репродуктивне здоров’я. Усі ці проблеми не є дрібними, не є другорядними. Чи спроможні чоловіки їх зрозуміти?» – видає черговий ідіотичний трюїзм «гендеристка». Хто називає ці проблеми другорядними? Чому репродуктивне здоров’я – це суто жіноча проблема? Хіба жінки розмножуються автономно? Хіба вони не дивляться рекламу по ТБ, яка пропонує засоби проти імпотенції, аденоми простати та інших, дотичних до репродуктивного здоров’я тем? Хіба чоловіки взагалі щось можуть зрозуміти?
А загалом, як свідчить досвід Скандинавії та інших розвинених країн, переконує нас авторка статті, держави, в парламентах яких багато місць посідають жінки, краще розв’язують соціальні проблеми, питання охорони материнства, забезпеченості дитячими дошкільними закладами, від чого зрештою виграють не лише жінки, а й чоловіки. Переконує для того, щоб плавно перейти до питання запровадження квот на кількість жінок у партійних списках «тих політичних сил, які йдуть на вибори». Ось заради чого все затівалося!
Але оцініть цей рівень аргументації!!! «…Недавні президентські вибори показали, що в нас є багато політично активних жінок, спроможних грамотно діяти в складних ситуаціях. Але вони не мислять себе на лідерських ролях… То, може, закон про квоти допоможе саме таким жінкам позбутися комплексу меншовартості?» Тобто наша письменниця підмінює поняття: замість того, щоб впливати на психологію жінок, прищеплювати їм лідерські начала, вона пропонує запровадити закон. Але ж дірку не затулити іще однією діркою! Якщо в українській політиці мало яскравих жінок-політиків, то квота приведе до парламенту певну кількість непідготовлених, цілковито залежних від політиків-чоловіків жінок, позбавлених лідерського начала!
Не інакше як «гендерним ідіотизмом» і не назвеш подібні ідеологічні переконання, засновані на ідеї доведення рівності жінок і чоловіків до математичної рівності без врахування природних психофізіологічних відмінностей між статями. Хоча, ніде правди діти, інколи у нашої активістки проскакують раціональні зерна: «Зауважмо, що сам по собі факт наявності жінок у вищих ешелонах влади ще не є запорукою полегшення стану широких верств жіноцтва». Проскакують епізодично, а потім починається відвертий маразм: «І, одначе, факт відставки передостаннього прем’єра (тобто прем’єрки) був сприйнятий переважною більшістю учасниць конференції як тяжкий удар по самій ідеї гендерної справедливості в Україні».
Йой!
«Тяжкий удар» може таким і не бути, якщо раптом усвідомити, що жодної кінцевої справедливості нема, а вона існує лише як філософська домінанта, що т. зв. гендерна проблематика – це спекулятивний псевдотермін, а проблемами стосунків статей займається чимало гуманітарних і точних наук, що демократичний лад має низку суттєвих недоліків, а найперше – більшість диктує свою волю меншості, що жіноцтво не становить меншості в Україні, що дискримінація за статевою ознакою заборонена законодавчо, що велика кількість інституцій в т. зв. розвинених країнах займаються т. зв. гендерними проблемами, дістаючи під них фінансування, що також є ознакою демократії, яка створює систему противаг для суспільної рівноваги.
Зрештою, уявіть собі, що чоловіки виконають головну вимогу феміністок і припинять ставитися до жінок як до об’єкту сексуального потягу. Це – шлях до виродження. Тому «гендерний ідіотизм» посідає місце в тій самій парадигмі, що й педофілія та педерастія.
