Всеукраїнське об'єднання «Свобода», на думку багатьох експертів і пересічних громадян України, вважається партією, що сформована на чітких ідеологічних засадах. Це є майже винятком, особливо після зникнення соціалістів та комуністів. Пік її популярності припав на 2009-2012 роки. Після свого ребрендингу ВО «Свобода», яка до 2004 року називалася Соціал-націоналістична партія України, змінила свого лідера. Він змінив Ярослава Андрушківа. Парламентські вибори 2006 і 2007 року принесли партії 0,36 і 0,76 відсотка, сумарно отримавши 270 тисяч голосів виборців.
Оданк, вже позачергові вибори до Тернопільської обласної ради 15 березня 2009 року, де націоналісти здобули перемогу з результатом понад 34,69 відсотка, стали для політсили початком електорального підйому. 31 жовтня 2010 року свободівці змогли вийти за електоральні межі Західного регіону, програвши вибори на Закарпатті, але отримавши депутатські фракції у Житомирській, Вінницькій міських радах, а також Київській обласній раді. У жовтні 2015 вони повторять цей результат, додатково утворивши свої фракції у Кіровоградській обласній і Кропивницькій міській радах.
Якщо повернутися до хронології, то ми маємо згадати проміжні вибори 28 жовтня 2012 року, коли ВО «Свобода» посіла 5 місце на виборах до парламенту, отримавши 10,45 відсотків, або 2 129 246 голосів виборців. Такий результат можна пояснити двома чинниками. По-перше, активізацією західноукраїнського виборця, який завжди демонстрував найвищу явку на виборах, а, по-друге, відхід до «Свободи» частини електорату «Батьківщини» на Заході, Півночі і Центрі України, а також залученням електорату партії «Наша Україна», яка тоді посіла 7 місце (1,11 відсотка, або 226 482 голоси виборців). По-третє, впливом голови економічної ради ВО «Свобода», бізнезсмена Ігоря Кривецького, який був нардепом 7 скликання і став основним фінансистом партії, що дало їй ресурс для агітаційної роботи.
Революція гідності 2013-2014 років, яка забрала життя 19 партійців «Свободи» на Майдані Незалежності у Києві, і російсько-українська війна, яка триває вже 12 років, відібравши життя 200 націоналістів, які були на фронті, не зупинили згасання і не сприяли її поверненню на національний рівень. Останні роки ми спостерігаємо повзуче згортання до її електорального ареалу в межах Галичини, Буковини і Волині. Партія отримала всього 4,71 відсотка, або 742 722 голоси, маючи лише 6 мажоритарників.
Партії не допомогли навіть кабмінські крісла в.о міністра оборони Ігоря Тенюха, віце-прем'єра з питань гуманітарної політики Івана Сича, міністра екології і природних ресурсів Андрія Мохника, а також міністра аграрної політики і продовольства Андрія Швайки. Тоді партія провела кадрову чистку, втративши близько 1200 чоловік, цей крок суттєво вплинув на рейтинг партії.
Але в 2015 році партійці «Свободи», які боронять Україну, створили «Легіон Свободи», де були об’єднані їх побратими зі ЗСУ, НГУ і добровольчих батальйонів Міністерства внутрішніх справ України. Сьогодні батальйон очолює свободівець Петро Кузик, який є підполковником бригади Національної гвардії «Рубіж».
У березні в 2015 році своє членство в «Свободі» припинив Сергій Рудик, який у 2014 обирався як самовисуванець і партієць. У чинному парламенті входить до «партія «За майбутнє». Нині С. Рудик перебуває в лавах Збройних сил України. Того ж року націоналісти отримали лише 1,32 відсотка або 1411 мандатів на муніципальних виборах, щоб через 5 років отримати 2,14 відсотка, або 887 мандатів.
7 квітня 2017 року з лав ВО «Свобода» через розбіжності з однопартійцями в Тернопільській міській раді партії були виключені депутати Роман Навроцький, Ігор Турський та Іван Сороколіт. Останній у 2020 році посів другу сходинку як висуванець партії «Сила людей», отримавши всього 5,88 відсотка, поступившись чиному Тернополя меру-свободівцю Сергію Надалу, який отримав 74,59 відсотка підтримки виборців. Сьогодні І. Сороколіт і І.Турський є позафракціними депутатами міськради, оскільки франкції «Сили людей» більше не існує: вона саморозпустилася. Натомість Р. Навроцький є членом фракції «Європейська солідарність».
Електоральний 2019 рік не став для «Свободи» успішним. Балотування голови Секретаріату Руслана Кошулинського в президенти України 31 березня принесло партії 9 місце (1,62 відсотка, або 307 244 голоси виборців), а дострокові парламентські вибори 21 липня того ж року, на яких націоналістичні сили пішли об’єднаним фронтом, принесли партії 2,15 відсотка, або 315 568 голосів. Нагадаю, що тоді до складу першої п’ятірки увійшли лідер Національного корпусу, а нині командир героїчної 3 окремої штурмової бригади Національної гвардії України Андрій Білецький, лідер «Правого Сектору» Андрій Тарасенко і Дмитро Ярош, який до 2015 був лідером «ПС». Тоді у парламенті А. Білецький і Д. Ярош представляли 217 і 39 округи Оболонського району Києва і міста Синельникове, що на Дніпропетровщині. Нардепом стала лише Оксана Савчук від 83 округу в Івано-Франківську. На момент обрання до парламенту вона була секретарем міської ради.
Цьому передував утворений союз «Свободи», «Національного Корпусу», «СІЧ14» і «Правого Сектору» і Конгресу Українських націоналістів, який утворився 16 березня 2017 року. Тоді свободівці почали рятувати свою політичну репутацію, яка почала псуватися в 2016 році. Так, влітку 2016 року за даними «Української правди» партія «Свобода» засвітилася в амбарній книзі «Партії Регіонів». У ній згадується платіж від нардепа-регіонала V-VII Віталія Калюжного, який 4 листопада 2010 року передав комісії «Свободи» кошти у розмірі 200 тис. доларів. Націоналісти заперечували цей факт. Пізніше восени того ж року партія потрапила у скандал з фінансуванням. Її основним спонсором став головний бухгалтер Ярослав Пелешак, який пожертвував партії 761 400 гривень, будучи на той момент пенсіонером. Цей факт обурив НАЗК і суд визнав винним Я. Пелешака у одноосібному фінансуванні політичної сили. Загалом він перерахував близько 2,3 млн грн.
У листопаді 2019 року лави націоналістів залишили нардеп VIII скликання Юрій Левченко і його помічники-консультанти Святослав Кутняк і Прохор Антоненко, які тоді були депутатами Київради від «Свободи». Колишні партійці очікували від С. Кутняка і П. Антоненка складання мандатів. У 2020 році Юрій Левченко заснував нову політичну силу «Народовладдя», яка отримала 0,01 відсотка і три мандати в Онуфріївській селищній раді Олександрійського району Кіровоградської області, де за неї проголосувало 11,54 відсотка, або 579 виборців. Партія поступилася «ОПЗЖ», «Слузі народу» і «Батьківщині».
Після 24 лютого 2022 року більшість партійців, зокрема С. Кутняка і П. Антоненка, які є співзасновниками і членами політичної ради партії «Народовладдя», перебувають у лавах Збройних сил і Національної гвардії України. Партія фінансується виключно членами і прихильниками.
У 2020 році ВО «Свобода» посіла 6 місце, отримавши 887 мандатів, або 2,14 відсотка, до яких додалися 17 голів ОТГ. Свободівці отримали мерів в Тернополі, Івано-Франківську, Хмельницькому, де Олександр Симчишин переобрався від власної регіональної сили «Команда Симчишина», яка виступила союзником націоналістів, а також Кам’янця-Подільського. У Івано-Франківській області націоналісти впевнено перемогли, отримавши понад 19,37 відсотка в обласну раду, 6 мерів, зокрема і в обласному центрі з результатом в понад 84,78 відсотка, і 231 мандат в області. Відтоді область вважається електоральним ареалом націоналістів.
Назвемо негативні моменти у діяльності ВО «Свобода», які поховали її надії на політичне майбутнє. Перш за все це співпраця із «ОПЗЖ». Так, після виборів до Сарненської районної ради Рівненської області в листопаді 2020 року почалася політична криза через необрання голови районної ради. Бо, фракції «Слуга Народу», «За майбутнє» і «Сила і честь», які планували утворити коаліцію, не прийшли на дві сесії. Причиною цього стала відсутність представника партії СІЧ Анатолія Остапчука, який відмовився від обласного мандату на користь мандата депутата районної ради. Опозиція в складі фракцій ВО «Батьківщина» «Європейської солідарності», «Радикальної партії Олега Ляшка» і «ОПЗЖ» звинуватили їх у навмисному саботажі. Остаточна коаліція ОПЗЖ, «Свободи», «ЄС» і «РПЛ» утвердилася 29 листопада того ж року, а А. Остапчук не був зареєстрований депутатом райради. Така коаліція склалася, бо «ЗМ», «СН» і «СІЧ» підтримували тодішнього голову ради Володимира Кохана, а їх опоненти представника «ЄС» Ярослава Яковчука, який очолював район з 2015 по 2019 роки. Сьогодні Я. Яковчук є головою Сарненської районної ради.
Другий випадок співпраці «Свободи» і «ОПЗЖ» був у Конотопі Сумської області, яку очолює свободівець Артем Семеніхін. У жовтні 2020 він програв самовисуванцю Олександру Луговому, який помер 16 листопада від COVID-19. Внаслідок цього на січень 2021 року були призначені повторні вибори мера, на яких знову А. Семеніхін переміг.
Після реваншу А. Семеніхіна ситуація в міській раді Конотопа стрімко змінюється. За інформацією ресурсу «Інша думка» у червні 2021 року коаліція «Свободи» і «ОПЗЖ» на чолі з А. Семеніхіним вирішила всі кадрові питання в міській раді. Фото результатів поіменного голосування надав журналіст Спартак Сергієнко, який публічно заявив про співпрацю націоналістів і посіпак Бойка-Медведчука в Конотопі. Також С. Сергієнко зазначив, що А. Семеніхін того ж року відмовив депутату Конотопської райради Миколі Биркуну у розгляді питання про зверненням до Президента України з проханням заборонити «Опозиційну платформу - за життя» і «Партію Шарія». Своє рішення пояснив тим, що такі дії не входять до компетенції міської ради.
Повертаємося до Рівненської області, де «Свобода» потрапила у скандал з мобілізацією військовозобов'язаних в період повномасштабної агресії Російської Федерації. 4 серпня 2025 року група молодиків разом з депутатом Костопільської міської ради Андрієм Москвичем двома автомобілями заблокували мікроавтобус Кременецького ТЦК та СП, який перевозив мобілізованого до центру підготовки підрозділів. Група із 6 осіб агресивно намагалася вмовити військовослужбовців передати його нападникам. Серед них був Віктор Москвич, який у міській раді є членом земельної комісії і свободівцем
Обласна організація ВО «Свобода» на чолі з Анатолієм Бучинським, який є четвертим заступником голови Рівненської обласної ради, засудила такий крок і ініціювала відкликання А. Москвича. Зараз Андрій Москвич залишається діючим депутатом Костопільської міської ради. За даними ГО Рух «Чесно». Він в 2020 році невдало балотувався в обласну раду за списками «Свободи» як безпартійний. До цього політикою не займався. .
Як висновок можна сміливо твердити, що є дві партії ВО «Свобода». Одна партія представлена партійцями, які захищають або захищали Україну на фронтах російсько-української війни, підтвердивши свою проукраїнську позицію. Багато заплатили за неї власним життям. Інша займається політичною боротьбою в тилу, готуючись до політичних баталій, а саме виборів. Серед націоналістів дійсно є справжні патріоти, яких хвилює майбутнє України.
Отож, націоналісти не прижилися серед українського виборця, а сама ВО «Свобода» нехтує кадровою чисткою, яка є важливою для всіх сил. Ключовою проблемою для них є потреба в ротації керівного складу, який запропонував би націоналістам нову стратегію, спрямовану на подолання регіоналізму. Це зробити буде напросто, оскільки ідеї «Свободи» використовує «Європейська солідарність» Петра Порошенка: питання мови і церкви. Частина активних націоналістів може залишитися в лавах сил оборони, або шукати себе в інших правоцентриських партіях.
