Робітники, які проводили розкопки навколо базиліки Сан-Сатурніно в Кальярі (Сардинія) в 1623 році, напевно сильно налякалися, коли виявили гробницю з кістками та надгробком, на якому було написано: «Там похований Люцифер». Або, можливо, вони не вміли читати. У будь-якому разі, можна припустити, що єпископ Франсиско де Есківель, який був іспанцем і стояв за проектом, роз'яснив їм, що покійний не був дияволом — принаймні не таким, яким вони його собі уявляли, — а справжнім католицьким святим, настільки ревним у кінці католиків. з Церквою та заснував власну секту: люциферіан.
Франсіско де Есківель народився у Віторії у 1550 році у забезпеченій сім'ї, яка дала йому університетську освіту: у 1584 році він отримав ступінь з цивільного та канонічного права в Університеті Святого Духа в Оньяті.
Франсіско де Есківель народився в Віторії в 1550 році в забезпеченій сім'ї, яка дала йому університетську освіту: в 1584 році він отримав ступінь з цивільного та канонічного права в Університеті Святого Духа в Оньяті (Гіпускоа), де пізніше став професором, перш ніж обійняти посади генерального вікарія Сьюдад-Родріго. У 1595 він був призначений інквізитором на Майорці. Його здібна робота призвела до того, що Папа Павло V, у якого були добрі стосунки з Іспанією завдяки службі папським легатом у короля Філіпа II, довірив йому єпископство Кальярі через десятиліття.
На середземноморському острові він навів лад серед дещо недбайливого місцевого духовенства, скликав два синоди, заснував університет і семінарію острова... Але його найінтенсивнішою роботою був пошук мощів святих, у напруженому суперництві з архієпископом Сассарі, який щойно виявив мощі Гавіно, Прото та Джануєній. Есківель зрештою виграв це цікаве змагання, розкопавши значну кількість мощів, для яких він зарезервував крипту в соборі Санта-Марія-ді-Кальярі. Він назвав її Святилищем мучеників і помістив туди останки Чезелло, Камеріно, Луссоріо, Сатурніно (який став покровителем міста) та предметом цієї статті.
Про Люцифера (чи Люциферо) невідомо ні місце народження, ні дата народження, хоча його датують приблизно 290 р. н. е. Фактично, у нас немає жодних відомостей про його життя, поки він не з'являється в історії в 354 р., вже як єпископ Кальярі, посланий папою Ліберієм до Констанції II, щоб просити скликання собору для захисту Афанасія Олександрійського від засудження, що нав'язується аріанами серед західних е. Богослов Арій припустив, що Ісус мав лише людську природу, а не божественну, будучи створеним Богом, ідея, засуджена на Нікейському соборі в 325 році. Але імператор симпатизував аріанству, як і багато єпископів, і тому Афанасій, який відмовився прийняти це, був звинувачений у єресі.
Арльський собор 353 року ратифікував це осуд, незважаючи на незгодні голоси, такі як голоси Люцифера та його друга Євсевія Верчелльського, які наполягали на своїх протестах. Як зазначалося, Верховний понтифік дозволив їм переконати Констанція II скликати новий собор, щоб вирішити це питання раз і назавжди. Він відбувся в Мілані в 355 році, але вони зіткнулися з імператорським рішенням підтримати ганьбу Афанасія, змусивши його вирушити у вигнання. Люцифер, який відмовився підписати указ, був ув'язнений до палацу на три дні, а потім засланий разом з іншими незгодними, такими як Євсевій, Діонісій Міланський, Іларій Пуатьє, Осій Кордовський і навіть сам папа Ліберій.
Його першим пунктом призначення була Німеччина Кесарія, сьогодні турецьке місто Кахраманмараш, де його було прийнято Євдоксієм Антіохійським, який пізніше став архієпископом Константинополя і за іронією долі прийняв аріанство. Звідти Люцифер вирушив до Палестини, оселившись тимчасово в Елевтерополі (сучасний Бейт-Джибрін в Ізраїлі), де він написав Ad Constantium Augustum pro Sancto Athanasio Libri II, роботу, в якій він відстоював свою позицію тоном, що відповідає його полум'яному темпері. Потім він вирушив у Фіви, Єгипет, звідки він надіслав численні листи імператору, підтверджуючи свою віру і заявляючи про свою готовність зазнати мучеництва.
Такі заходи були зайвими, оскільки йому, як та іншим вигнанцям, було дозволено повернутися після смерті Констанція II 362 року. Хоча його змінив Юліан II Відступник, цей імператор правив лише кілька років, перш ніж загинув у битві з парфянами. Потім трон перейшов до Йовіана, який скасував усі антихристиянські укази свого попередника, відновив християнство і знову підтримав католицизм, виправдавши Афанасія та повернувши його на архієпископське місце. На соборі, що відбувся в Олександрії в 362 році, Опанас виявив готовність примиритися з аріанами і пробачити тих, хто розкаявся, щоб уникнути розколів. Однак Люцифер чинив опір цьому; для нього відступництво та брехня були однаково серйозні — загроза релігії та Церкві.
Ось чому він відмовився їхати до Олександрії особисто — натомість він послав кілька дияконів — і вважав за краще вирушити до Антіохії, де висвятив у єпископи диякона Павліна, лідера євстафіан, які були вірні нікейській ортодоксії, на відміну від примирливої фракції, представленої єпископом Мелетієм. Оскільки Люцифер у відсутності повноважень робити таке призначення, Євсевій Верчелльський спробував виступити посередником, та його зусилля були марні перед упертості його старого друга, поклавши край їх дружбу. Потім упертий Люцифер повернувся в Кальярі, відмовившись прийняти резолюції Олександрійського собору, які він вважав просто іренізмом (примирливою позицією, прийнятою серед християн різних конфесій для розгляду питань, що їх поділяють).
Справа в тому, що було вирішено відновити єпископство аріан, проти чого він радикально був налаштований; також і Євсевій, хоча останній принаймні погодився дарувати їм прощення. З цього моменту все стає незрозумілим. Святий Августин, святий Ієронім і святий Амвросій у своїх працях припускають, що він був відлучений від церкви. Чому? Тому що, вирішивши не піддаватися аріанству, він зібрав своїх послідовників - включаючи кількох єпископів, які вирушили у вигнання разом з ним роками раніше - і відправився на свою єпископську кафедру в Сардинії, де, перш ніж померти близько 370 року - під час правління Валентиніана I - він заснував напів люциферіани.
Ми говоримо «підлозі», тому що Люцифера ніколи не можна було дорікнути в порушенні будь-якої догми, крім його впертого небажання визнати легітимність аріан, що розкаялися, і рішень Олександрійського собору. Це не завадило їм піддатися різкій критиці, подібній до тієї, яку їм направив Святий Ієронім у своїй праці Dial; в ньому він спростував їхнє наполегливе заперечення права аріан, які визнали свою помилку, і єпископів, які їх слухали, повернутися в лоно Церкви, стверджуючи, що вони мали на це законне право, оскільки не зреклися католицизму, а просто відхилилися; і він додав, що важливо, що собор зрозумів це саме так.
Люциферіани поширилися за межі своєї первісної острівної отрути 1a56 ра, укорінившись особливо в Іспанії, де їх головним послідовником був Григорій Ельвірський; правда, однак, що вони ніколи не були численними та впливовими. Тим не менш, вони не відмовилися від своєї мети, і найвидатніші з них — Іларій, Фаустіно, Марселіно — неодноразово подавали петиції імператорам Феодосію, Валентиніану та Аркадію, наполягаючи на тому, що святий Афанасій, папа Діонісій I, святий Іларія, католицизм і, отже, відмовилися мати із нею справу. За іронією долі, вестготи, які дотримувались аріанства, оселилися на іспанській землі в середині V століття.
У цей момент деякі можуть поставити питання, як можливо, що така непокірна постать, як Люцифер, стала вважатися святим. Правда в тому, що не зовсім так, оскільки він ніколи не був офіційно канонізований, а радше традиція, що розвивалася в цьому напрямі. Це було незручно для Церкви, яка бачила, як деякі люциферіанські єпископи Сардинії писали на користь його святості, а інші проти неї. Він не був позбавлений заслуг, оскільки, як ми вже говорили, він ніколи не відхилявся від католицької догми, яку він захищав з фанатичним ригоризмом, згідно зі Святим Ієронімом, і навіть із розкольницькою запопадливістю, за словами Святого Амвросія.
Він також був ученим, який добре володів як латиною, так і грецькою мовою, що написав Vita S. Eusebii Vercellensis («Життя святого Євсевія Верчелльського» , біографію свого старого друга, що вважається добре документованою) і вісім інших робіт (всі вони були написані після його вигнання у формі міркувань). З усіх цих причин Церква Кальярі встановила, що свято відзначається 20 травня.
Спір, що послідував, привів до того, що Папа Урбан VIII в 1621 році наказав обом сторонам зберігати мовчання з цього питання, поки Святий Престол не прийме рішення, хоча болландисти (суспільство, утворене в XVII столітті єзуїтами і присвятило себе збору даних про католицьких святих) вважають, що Папа вірував у Папа.
Справа в тому, що через два роки справа все ще затяглася настільки, що Франсіско де Есківель зміг провести розкопки і знайти надгробок, згаданий на початку. Напис говорив: Hic iacet BM Luciferus Arcepis Callapitanus Primarius Sardine et Corice.ca Якщо повністю розкрити скорочені слова, то це буде Hic jacet bonae memoriae Luciferus, Archiepiscopus Callaritanus, Primarius Sardiniae et Corcicae, carissimus filius Sanctae Romanae Ecclesiae, vixit annis LXXXI, K.Die XX mai, що перекладається як «Тут архієпископ, примат». Сардинії та Корсики, найулюбленішого сина Священної Римської Церкви, який прожив 81 рік, у 20-й день травневої календи”.
Мощі Люцифера — мабуть, підроблені — були розміщені у Святилище мучеників, влаштоване ad hoc у соборі Святої Марії Кальярі. Біля входу в цей склеп також знаходиться могила його першовідкривача, монсеньйора Есківеля, який помер через рік після відкриття, так і не дочекавшись виконання своїх прохань про повернення до Іспанії.
