На початку лютого в українському інформаційному просторі поширилися подробиці бізнес-конфлікту галеристки Наталі Заболотної та дружини голови НБУ Людмили Пишної. Екс-керівниця "Мистецького арсеналу" та засновниця галереї сучасного мистецтва Art Ukraine Gallery Наталя Заболотна звинуватила дружину голови Національного банку України Людмилу Пишну у ймовірному рейдерстві, оскільки власники приміщення, де вони з Пишною влаштували галерею та проводили аукціони не продовжили оренду із Заболотною. Натомість, вони нібито були готові продовжувати співпрацю із Пишною. Людмила Пишна відкинула усі звинувачення та заявила, що відмовилася від подальшої співпраці, оскільки її партнерка не дотримувалася виключно благодійного формату діяльності. У процесі обміну звинуваченнями зʼявилася цікава інформація про те, що у «тихих аукціонах», що проводилися в Art Ukraine Gallery у партнерстві з фондом "Відчуй" Людмили Пишної регулярно брали участь власники банків, які нібито таким чином намагались вибудувати дружні стосунки головою НБУ Андрієм Пишним.
Ми звернулися до Наталі Заболотної за ексклюзивними коментарями щодо подробиць конфлікту із родиною голови НБУ
— Давайте почнемо з самого початку. У своєму дописі на Facebook ви заявили, що вважаєте дружину голови Нацбанку Андрія Пишного «рейдером», яка відібрала вашу галерею. Що власне сталося?
— Я вважаю, що Пишна вчинила замах на рейдерство. Вона, як на мою думку, підступно привласнила собі мою мистецьку справу, напевно, бажаючи одноосібно володіти галерейним простором, який я створила в розпал війни як соціально-відповідальний бізнес кейс. Як це ще назвати? Вона, схоже — загарбниця, такий собі «путін у спідниці»: Пишна, я вважаю, загарбала мою справу в час її розквіту й нині використовує всі мої напрацювання, просто замінивши назву галереї. В тому ж просторі за напрацьованими мною матрицями. Вона, наскільки мені відомо, раніше жодним чином не була дотична до галерейного бізнесу.
— Ви маєте на увазі Art Ukraine Gallery?
— Так, Art Ukraine Gallery — це моє дітище. Мистецтву я присвятила фактично 20 життя. Починала я свій шлях у мистецтві як директор Українського Дому, пізніше мене призначили директором «Мистецького арсеналу». При мені відкривалися найгучніші проєкти, які я сама генерувала й купувала. Наприклад, Першу Києвську бієнале ARSENALE - 2012 року, в якій взяли участь 100 митців із 30 країн світу; Великий скульптурний салон, Art Kyiv Contemporary, я започаткувала міжнародний фестиваль «Книжковий Арсенал», який і на сьогодні бʼє всі рейтинги відвідуваності. Окрім цього, я 12 років видавала журнал Art Ukraine, який системно популяризував українське мистецтво. Після завершення моєї каденції на посаді директора «Мистецького арсеналу», я відразу відкрила власну галерею, яка одразу стала популярною. Однак у якийсь момент її довелося закрити через продаж приміщення, яке я орендувала.
На той час я зайнялася нерухомостю. Паралельно підшукуючи приміщення для нового мистецького простору. Війна внесла свої корективи. Але думка відкрити галерею в форматі благодійної галереї не полишала мене й під час повномасштабного вторгнення, як тільки всі ми почали оговтуватися й розуміти, що заради перемоги й нашого суспільства ми маємо діяти й робити все, що вміємо й можемо.
Одного разу випадково я зустрілася з Людмилою Пишною.
— Де саме й коли ви зустрілися?
— У жовтні 2022 року в Goodwine. Ми випадково перетнулися там, і я привітала її з призначенням її чоловіка Андрія Пишного на посаду голови Національного банку. Ми розговорилися, і вона запитала, чим я планую займатися поки війна. Я відповіла, що продовжую допомагати пораненим дітям, яких нажаль в клініці «Охматдит» стає все більше, й що хочу відкрити галерею Art Ukraine Gallery, і розповіла їй, що в мене є мрія — проводити там благодійні аукціони та допомагати дітям, як головним її бенефіціарам.
Річ у тім, що з початку повномасштабного вторгнення я допомагала пораненим дітям, які постраждали від російської агресії. Їх із кожним днем, на жаль, ставало все більше і більше. Я співпрацювала з «Охматдитом», оскільки була потреба в багатьох речах: ліках, реабілітації, житлі для дітей і батьків, одязі, іграшках, книгах, гаджетах. Я про все це розповіла Людмилі Пишній.
— Вона відразу запропонувала вам співпрацю?
— Вона сказала, що теж хотіла б долучитися до такої ініціативи. Й додала, що в неї та її чоловіка багато знайомих, які могли б брати участь у благодійних заходах. Я подумала, що таке об’єднання може бути лише на користь загальній справі.
— Хто займався організаційними питаннями галереї?
— Я опікувалась всіма цими питаннями. Я знайшла приміщення для галереї: вірніше, мені його запропонували, оскільки впізнали мене як колишню директорку Мистецького Арсеналу. Якось випадково зайшла розмістити рекламу в ТЦ «Домосфера». Тодішня директорка ТЦ запропонувала мені подивитися простір на третьому поверсі, який стояв порожнім протягом декількох років. Він був дуже великий і просторий.
Спершу я подумала: «Та ну? Я — людина з високого мистецтва, буду робити галерею в ТЦ?» Але потім вирішила, що чому ні. Тим паче були запропоновані доволі прийнятні умови співпраці.
— Які умови запропонувало керівництво ТРЦ для роботи галереї?
— Було домовлено, що ми робимо спільно добрі справи, і якщо будуть продажі картин, відсоток від них розподілятиметься між усіма субʼєктами та ТРЦ.
— На яких умовах ви домовилися працювати з Людмилою Пишною?
— Вона сказала, що нічого не розуміє в галерейному бізнесі. Але звісно, не проти заробляти з нього. Єдине, що вона пообіцяла приводити людей, друзів і партнерів родини, щоб вони купували мистецтво.
Це й була її головна задача. А все інше — мої обов’язки. Я створила мистецький простір, системно генерувала й організовувала заходи, писала прес-релізи, а Людмила виконувала роль такого собі «весільного генерала», на початку запрошувала друзів на заходи, виступала зі мною на одній сцені, а в будні приходила переважно за грошима з продажів.
— Чи вдалося вам зібрати благодійні кошти? Куди вони спрямовувалися?
— Усі кошти надходили до благодійного фонду Людмили Пишної «Відчуй». Це була її наполеглива умова. Я подумала: «Що тут такого? Тим паче в неї велика команда, яка цим займається».
— Скільки вдалося зібрати на аукціонах?
— Ми зібрали 4,5 мільйона гривень. Із цієї суми 3,5 мільйона пішли на облаштування трьох реабілітаційних кабінетів у поліклініці «Охматдит». Це кабінети, пов’язані з післяопераційною реабілітацією, кабінет для перевірки слуху, та для післяопераційного відновленні немовлят. Вони були вкрай необхідні для «Охматдиту».
А от куди подівся ще 1 мільйон гривень — мені ніхто так і не відзвітував. Як і про решту коштів, які вірогідно надходили на БФ.
— Ви намагалися з’ясувати, куди пішли ці кошти?
— Так, коли я почала цікавитися, чому фактично результати моєї праці залишаються без пояснень, реакція була груба. Мені дали зрозуміти, що це не моя справа.
— Судячи з фотозвітів, на благодійних аукціонах були присутні відомі банкіри й бізнесмени, наприклад, Гороховський «Монобанк», Тігіпко ТАС-банк, Томаш Фіала Dragon Capital, відомий бізнесмен Гарік Корогодський. Подейкують, що Тігіпко навіть купив гітару за 200 тисяч доларів. Це правда?
— Не за 200 тисяч, а за 15 тисяч доларів у еквіваленті. ЇЇ ексклюзивно до благодійного аукціону я замовила у нашого відомо митця Анатолія Криволапа як 100%й благодійний лот, а гітара була нам подарована виробником з Білої Церкви, який створює гітари переважно на експорт. Загалом в нас були досить цікаві експонати.
— Які наприклад? Чула про «спалені» чи «посічені гроші». Хто їх купував?
— Так. Були й такі. Наприклад досить резонансний експонат Іллі Чічкана «Гроші війни» — це були долари, які пережили окупацію й були обпалені.
— Деякі банкіри стверджують, що нібито Андрій Пишний особисто обдзвонював їх і запрошував на аукціони. Чи це правда? Хто саме запрошував гостей? Адже офіційних анонсів не було?
— Звісно, на заходи кожен запрошував своїх друзів і знайомих. Щодо благодійних аукціонів, то вірогідно Людмила та її чоловік запрошували особистих друзів і бізнес-партнерів родини. Дві третини гостей були саме від них. Більшість із відвідувачів були мені не відомі.
— Чи були якісь «донати» від друзів Пишних поза аукціону?
— Я лише здогадувалася, що вони робили якісь внески. Напевно, саме тому мене і усунули, скажімо так.
— Що ви маєте на увазі?
— На мою думку, вони прибрали мене як свідка. Ймовірно, щоб я не контролювала рух коштів і не запитувала про людей, які приходили на аукціони. Тільки зараз, коли пазл склався, я розумію, що це, схоже, була добре продумана багатовекторна операція з рейдерського захоплення створеного мною галерейного простору. І в цьому Людмилі, як мені стало відомо з відкритих джерел, нібито допоміг її чоловік, напевно скориставшись своїм високим службовим становищем.
— Нещодавно в ЗМІ з’явилася інформація, що нібито Андрій Пишний тиснув на державний банк «Ощадбанк», аби той позитивно вирішив питання ліквідації штрафних санкцій для ТЦ «Атмосфера». Це питання тяглося роками, ще з часів, коли Пишний сам очолював «Ощадбанк». Його тричі виносили на публічні торги, але власники ТРЦ не могли знайти вирішення. Ви пов’язуєте цю ситуацію з історією вашої галереї?
— Цю інформацію я дізналася зі ЗМІ. Дивним чином пролонгація Ощадбанком кредитного договору з ТЦ «Атмосфера» цілком за хронологією подій співпадає з повідомленням від Жукова — керуючого активами Дмитра Буряка про припинення договору з моїм ФОП та укладання угоди на галерейний простір із Людмилою Пишною - дружиною голови нацбанку.
Зауважу, що все це розвивалося на тлі того, коли я почала вимагати звіту щодо благодійних коштів і власне акцентуванні на відсутності на той момент якогось її внеску в розвиток і діяльність галереї, як заявленої партнерки.
Звісно, легко прослідкувати ймовірний звʼязок: раптове вирішення проблем у власників ТРЦ Атмосфера та Домосфера з борговими зобовʼязаннями перед Ощадбанком та їхнім рішенням продовжити договір вже не зі мною, а з Людмилою Пишною.
Погодьтеся, це наштовхує на певні думки. Пазл, як на мене, дійсно складається саме так, що власники погодилися розірвати зі мною договір і підписати його з Людмилою Пишною. Ніби як свого роду «угода»: можна припустити, що ймовірно Пишний використав свій вплив, аби допомогти бізнесу власників ТРЦ, а вони, своєю чергою, допомогли його дружині заволодіти створеним мною галерейним простором, як бажаним «трофеєм».
— Тобто власники ТРЦ просто розірвали з вами договір?
— Мені 4 лютого подзвонив керуючий ТРЦ «Атмосфера» і «Домосфера» Геннадій Жуков. Ці об’єкти належать компанії Дмитра Буряка, який є власником «Домосфери», «Атмосфери», бізнес-центру, а також готельного комплексу «Ramada Encore». В нього є керуюча компанія, представники якої — громадяни Литви. Це Геннадій Жуков і Олег Пономарьов, які історично склалося так, що керують його об’єктами в Україні. Геннадій Жуков і сказав: «Наталя, я хочу вам повідомити, що ми припиняємо з вами співпрацю». Це було абсолютно неочікувано.
— А він пояснив, у чому причина ?
— Я запитала, що сталося, але він повторив, що наші стосунки припиняються і договір більше не буде діяти. Мене ніхто не попереджав про це письмово, хоча, як усі пристойні організації, які хочуть розірвати угоду, вони мали б зробити це щонайменше за два місяці. Все сталося дуже раптово. Я почала аналізувати ситуацію, адже в умовах війни я повністю присвятила себе цій галереї.
Я працювала там сім днів на тиждень, за винятком коротких поїздок з митцями на пленери. Увесь свій час я проводила саме там: комунікувала з художниками, організовувала події, вела перемовини. В нас було представлено близько 30 митців, більше 300 унікальних творів і кожен день вимагав активної роботи, переконання художників брати участь у виставках та інших мистецьких заходах.
— Чи відомо вам, що зараз відбувається в «Домосфері»? Галерея продовжує роботу, і оренда тепер оформлена на Людмилу Пишну?
— Так, я чула, що галерея функціонує. Все залишилося на своїх місцях, навіть експозиція, яку створила я, не занадто змінилася. Додалися лише роботи з приватних колекцій, наскільки я розумію — самої родини Пишних та дружніх арт-дилерів. Ось так, на створеному мною майданчику, Людмила Пишна тепер робить бізнес, адже, напевно, вона зрозуміла, що це для неї хороший заробіток, особливо враховуючи її родинні зв’язки.
— Чи спілкувалися ви після цього з Пишними?
— Людмила так і не змогла нічого мені пояснити. І вона, і її чоловік — просто зберігають мовчання. Це дуже показово, бо вони з чоловіком зазвичай емоційні люди, й на будь які дрібниці реагують доволі швидко. Ну а тут повна тиша. Але коли я припинила мовчати та розповіла про все в соціальних мережах, хтось (напевно, саме вони) запустив брудну інформаційну кампанію проти мене, розповсюджують брехню серед своїх впливових знайомих, зачищають публікації у ЗМІ. Мене також знайомі попередили, щоб я була обережною, мовляв, не варто самій заходити в під’їзд, потрібно бути обережною за кермом. Прямим текстом натякнули, що я занадто необережна у своїх висловлюваннях і що мені слід заткнутися.
— У своїх соціальних мережах ви закликали правоохоронців, зокрема, НАБУ, ДБР, САП звернути увагу на ситуацію навколо родини голови Нацбанку. Чи відгукнувся хтось?
— Сподіваюся, що правоохоронні органи звернуть увагу на ситуацію, коли є підстави припустити, що високопосадовець використовує свій вплив і, ймовірно, чинить тиск на державний банку в угоду бізнесу та задля виконання особистих забаганок своєї дружини.
