Борьба с гендерной диспропорцией в сфере работы

Автор: «Фраза»

12.08.07 11:30

3450

Корреспондент «Фразы» сообщает: "Принцип заборони дискримінації закріплено в міжнародно-правових актах: Загальній декларації прав людини 1948 року, Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, декількох конвенціях Міжнародної Організації Праці (МОП), Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (далі — Жіноча Конвенція). За визначенням, яке міститься у статті 1 Жіночої Конвенції, поняття «дискримінація щодо жінок» означає будь-яку різницю, виключення чи обмеження за ознакою статі, спрямовані на ослаблення чи зведення нанівець визнання, користування або здійснення жінками, незалежно від їх сімейного стану, на основі рівноправності чоловіків і жінок, прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній, громадській або будь-якій іншій галузі». Принцип заборони дискримінації у трудових відносинах випливає також із Європейської соціальної хартії, яка має на меті «забезпечити, щоб принцип недискримінації щодо чоловіків та жінок не лише був відображений у чинному законодавстві кожної із Договірних Сторін, але і застосовувався б на практиці». Європейська соціальна хартія також вимагає від Сторін подбати про те, щоб дискримінаційні положення колективних договорів не мали сили і щоб у випадку дискримінації застосовувались «ефективні санкції та заходи правового захисту». Також Сторони ставлять за мету своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так і міжнародного характеру, досягнення умов, за яких може ефективно здійснюватися, зокрема, такий принцип: «усі працівники мають право на однакові можливості та однакове ставлення до них у разі вирішення питань щодо працевлаштування та професії без дискримінації за ознакою статі» Право на ґендерну рівність проголошується в документах, прийнятих на зустрічах вищих представників країн-членів ЄС (у Люксембурзі в 1997 році, в Лісабоні в 2000 році і ін.). У стратегії Євросоюзу в області охорони здоров'я і безпеки праці на 2002-2006 роки подолання відповідних відмінностей за статевою ознакою висувається як одна з цілей. На думку Єврокомісії і Європарламенту, що виступили із спеціальними заявами в 2002 і 2004 р., підвищення рівня зайнятості жінок не повинно відвертати увагу від тих труднощів у цій сфері, які поки що не вдалося подолати. Згідно даних статистичного щорічника "Eurostat Yearbook" (2002 рік), найвищий відсоток жінок, зайнятих повний і неповний робочий день у віці 25-49 років, відмічений в Данії у 2000 році (81%). На кілька десятих відсотка від неї відставала Швеція. Далі – з суттєвим відставанням – Фінляндія, Португалія, Австрія, Нідерланди і Великобританія. "Замикають" цей список Греція, Іспанія і Італія (53%). Неповний робочий день (в середньому по країнах ЄС) працюють 32% жінок і 7% чоловіків. У одних державах він значно поширеніший, ніж в інших. Так, за даними веб-сайту Єврокомісії, у 2000 році за скороченим графіком трудилися в Голландії майже 71% жінок (33% всіх працюючих в країні), у Великобританії - 45%, в Бельгії - 41%, тоді як в Греції - всього 5%. Короткий робочий тиждень в Нідерландах і Великій Британії становить до 20 годин, в Швеції, Данії і Бельгії - до 34 годин. Більш важливим показником, що свідчить про соціально нерівноправне положення жінок, є їх робота без постійного контракту (тобто під постійною загрозою звільнення) або за строковим контрактом. Лідирує тут Іспанія, де на "пташиних правах" працює понад 36% всіх зайнятих жінок. У Фінляндії таких приблизно 22%, у Португалії - трохи менше, у Данії, Австрії і Люксембурзі - 7-8%. У віці 25-45 років по постійних контрактах працює чотири п'ятих всіх чоловіків, і лише половина жінок. У Франції, наприклад, з різними формами приниження і домагань стикаються 17% жінок, що, як правило, веде до стресових і депресивних станів. Найбільша концентрація працюючих жінок спостерігається в суспільному секторі, у сфері послуг, освіти, медобслуговування, торгівлі, громадського харчування. Чоловіки превалюють в будівництві, машинобудуванні, транспортній сфері. Звідси і з'явився поділ на "чоловічі" і "жіночі" професії. Наприклад, в будівництві зайняті 91% чоловіків і 9% жінок; у видобувних галузях - 84% і 16% відповідно; на транспорті -75% і 25%; у машинобудуванні - 83% і 17%; металургії - 96% і 4%; у системах освіти і охорони здоров'я - 25% і 75%; у сфері обслуговування - 5% і 95%. У так званих «професійних» галузях (медицина, педагогіка, юриспруденція і ін.) зайнятість ділиться приблизно порівну, хоча, наприклад, серед викладачів фізики, хімії, математики більше чоловіків, тоді як серед викладачів мови, літератури, біології, історії - жінок. Частка жінок-законодавців і вищих державних керівників - 28%, службовців в конторах - 69%, серед працівників торгівлі - ще більше. 71% керівників великих компаній - чоловіки, відповідно - 29% жінки. Для дрібних фірм це співвідношення дещо змінюється - частка жінок зростає до 42%. Більшість наведених прикладів ілюструє прояви горизонтальної дискримінації, а те, що 63% працівників мають за безпосереднього начальника чоловіка і лише 21% - жінку, а також те, що в політиці, урядовій сфері і керівництві корпораціями жінки представлені відносно слабо - вертикальної дискримінації. Щоб ліквідувати дискримінацію за статевою ознакою перш за все слід: - добиватися включення в юридичний, соціальний і політичний порядок денний питань, пов'язаних з положенням і здоров'ям жінок; - розглядати у взаємному зв'язку проблеми глобальної нерівності й інші проблеми жінок; - поєднувати дослідження в області положення жінок з практикою; - виявляти і усувати прогалини в знаннях у цій сфері. Для досягнення поставлених цілей необхідні: - здійснення обміну досвідом і знаннями; - підтримка жінками відповідних рішень органів влади всіх рівнів; - розробка стратегії, спрямованої на запобігання виробничим ризикам і небезпекам; - докладання зусиль для поліпшення охорони здоров'я; - розвиток системного підходу до дослідження гендерних проблем".